Подорож довкола землї в 80 днях/XXV
| ◀ XXIV. Їзда Тихим Океаном | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XXV. Короткий перегляд міста Сан Франціска. Мітінґ |
XXVI. Поспішний поїзд на шляху великої американьскої зелїзницї ▶ |
|
Була сема година рано, коли Пилип Фоґ, міс Ауда і Паспарту станули на американьскій земли — єсли лише можна так назвати плаваюче побереже, на котре висїли з корабля. Ті побережа, що з припливом і відпливом моря підносять ся і опадають, улекшували ладованє і виладовуванє кораблїв. Там привязувано клїппери[2] всїляких розмірів, пароходи усїх народів, кількаповерхові човна парові, що їздять по ріцї Сакраменто і єї допливах. Були там нагромаджені також предмети торговлї, що розпростирає ся до Мехіка, Перу, Чілї, Бразилїї, Европи, Азиї та до всїх островів Тихого Океана.
Паспарту утїшений, що вкінци добив ся до американьскої землї, гадав, що належало би почтити сю хвилю яким небезпечним і сьмілим скоком. Але коли упав на спрохнавілий поміст то трохи не перелетїв на скрізь. Перепуджений таким виходом на землю нового сьвіта, закричав так страшно, що сполошив безчисленні стада корморанів і пелїканів, звичайних гостий тих рухомих помостів.
Скоро лише пан Фоґ вступив на берег, запитав, коли відходить перший поїзд до Нового Йорку. Єму сказали, що о 6-ій годинї вечером, отже наші подорожні мали цїлий день до розпорядимости в столици Калїфорнїї. Паспарту прикликав повіз, до котрого всїли пан Фоґ і панї Ауда, він же сам примостив ся коло візника з переду і за три доляри[3] пустили ся до „Міжнародного“ готелю.
Зі свого високого сидженя приглядав ся Паспарту цїкаво сему великому американьскому місту, широким улицям, низьким домам, костелам і храмам в стилю анґльо-саксоньскої ґотики, величезним робітням корабельним, маґазинам як палати, одним з дерева, другим з цегли; на улицях численним повозам, повозкам, драбинястим возам, омнїбусам зелїзничим, а на хідниках товпам не лише Американцїв і Европейцїв, але й Хинцям та Індийцям, словом всему, з чого складало ся тодїшне 200-тисячне населенє міста.
Паспарту дуже чудував ся всему, що бачив. В роцї 1849 була тут ще осада розбійників, палїїв, котрі збігли ся для легкої добичи на се місце всяких авантурників, бо тут глядано за золотим порошком з пістолєтом в одній а з ножем в другій руцї.
Але ті „золоті часи“ минули. Сан-Франціско представляло тепер вид великого торговельного міста. Висока вежа ратушева, де сторожили вартівники, здіймала ся над цїлим тим збором улиць і алей, що перетинали ся під прямим кутом, попереривані тут і там зеленими огородцями, а дальше дїльниця хиньска, неначе перенесена сюди в коробцї з Небесної Держави. Не було вже тут темної опанчі розбишак, нї червоних сорочок копальників золота, не було й Індийцїв з пірєм на голові, але всюди повно було шовкових капелюхів і чорних одягів, та множество незвичайно рухливих джентельменів. Деякі улицї, між ними улиця Монґомері, яснїли сьвітлими маґазинами, в котрих можна було подибати вироби цїлого сьвіта.
Коли Паспарту приїхав до Міжнародного готелю, здавалось єму, що він не виїздив з Анґлїї.
Долину готелю займав величезний шинок, де кождий перехожий міг даром дістати перекуску. Вудженину, зупу з устриць, сир честерский міг кождий їсти без нїякої заплати. Платило ся лише за напитки, ель (пиво) та вина: порто або херес. Ся установа видала ся Паспартутови дуже „американьскою“.
Їдальня в готели була знаменита. Пан Фоґ і міс Ауда засїли коло стола а обслугували їх на маленьких полумисках і тарелях чорні як вуголь Неґри.
По снїданю вийшов Пилип Фоґ в товаристві панї Ауди з готелю, щоби завізувати свій пашпорт у анґлїйского консуля. На хіднику стрітив ся зі своїм служачим. Паспарту запитав пана, чи не було би добре, заки пустять ся в дальшу дорогу зелїзницею, купити кільканацять карабінів енфільдских, або револьверів Кольтого, бо він чув, як люди оповідали про Сіуксів і Павнійцїв (племена Індийцїв), що нападають і задержують зелїзничі поїзди.
Пан Фоґ відповів, що така осторожність не потрібна, але Паспарту може собі робити, як хоче. Відтак пішов до бюра консулярної аґенциї.Не уйшов ще й двіста кроків, коли „случайно“ стрітив ся з Фіксом. Аґент, удав незвичайно зачудованого. Як то? — пан Фоґ і він переїхали разом на тім самім корабли через Тихий Океан і не знали один про другого? На кождий спосіб уважав собі Фікс за велику честь, що побачив знов джентельмена, котрому тілько завдячував, а що інтереси кличуть єго назад до Европи то було би єму незвичайно мило їхати дальше в такім приємнім товаристві.
Пан Фоґ відповів, що й він уважає собі за честь товаришувати з Фіксом, а Фікс, — котрому ішло о се, щоби не стратити Фоґа з очий — попросив єго тепер о позволенє оглянути разом з ним таке цїкаве місто, як Сан Франціско. Пан Фоґ радо на се згодив ся.
Так блукали разом по улицях міста пан Фоґ, міс Ауда і Фікс. Небавом опинили ся на улици Монґомері, де зібрала ся величезна товпа людий. На хідниках, на серединї улицї, на шинах, на порогах всїх домів, а навіть на дахах всюди несчислені товпи. Люди облїплені афішами проходжували ся в натовпі, хоругви і бандериї маяли у воздусї, з усїх сторін роздавали ся крики:
— Гурра Камерфільд!
— Гурра Мондібой!
Се було віче (по анґлїйски мітінґ). Так бодай гадав Фікс і подїлив ся своїм здогадом з паном Фоґом та замітив:
— Може добре зробимо, єсли не будемо мішати ся між сю голоту, бо тут не тяжко діждати ся якого кулака.
— Дїйстно, — відповів Пилип Фоґ, — а кулак хочби був і полїтичний все-ж таки кулак!
Фікс вважав своїм обовязком усьміхнути ся на сю замітку; вкінци, щоби приглянути ся а не попасти в глоту війшла панї Ауда, Пилип Фоґ і Фікс на сходи, що вели з одної тараси в напрямі улицї Монґомері.
Перед ними, по другій сторонї улицї, між складом вугля а склепом з нафтою, розтягало ся обширне бюро, без огорожі, куди тиснула ся товпа людий з усїх боків.
Але що значив сей мітінґ? На що і з якої причини відбував ся? Пилип Фоґ не умів собі здати справи. Чи розходило ся о іменованє якого високого урядника войскового або цивільного, ґубернатора провінциї, або конґресу?[4] Можна би присягнути, що так було, бо населенє цїлого міста було незвичайно оживлене і розворушене.
В тій хвили проявив ся в товпі незвичайний рух. Тисячі рук піднесло ся в гору; деякі сильно затиснені підносились і серед крику опадали, — на всякий случай енерґічний спосіб подаваня голосів. Товпа хитала ся, як під подувом вихру. Хоругви маяли, зникали і знов показували ся вже подерті на дрібні кусники. Фильованє дійшло аж до сходів, а голови зібраного народа холибали ся як море порушене нагле подувом вітру. Число чорних капелюхів зменшало ся очевидячки, здавало ся, що богато осіб стратило свій звичайний ріст.
— Се очевидячки мітінґ, — замітив Фікс, — а справа що єго викликала мусить бути дуже важна. Я не дивувавсь би, єслиб тут ішло ще о Алябамске питанє, хоч оно вже порішене.
— Може бути, — відповів коротко п. Фоґ.
— На кождий спосіб, — сказав знов пан Фікс, — борють ся два лицарі: честний Камерфільд і честний Мондібой.Панї Ауда, оперши ся на руцї Пилипа Фоґа, приглядала ся з зачудованєм сїй крикливій юрбі, а Фікс пішов спитати одного з сусїдів про причину сего бурливого збору, коли нараз проявив ся сильнїйший рух. Оклики „гурра“ змішали ся з проклонами. Держаки від хоругов стали тепер оружем і вже не долонї, але кулаки видко було довкола. З задержаних возів і омнїбусів посипав ся град кулаків. Що було під рукою служило до киданя; чоботи і черевики лїтали у воздусї, а навіть здавало ся, що кілька револьверів змішало свій гук з голосами товпи.
Галасуюча товпа наблизила ся до сходів і втиснула ся на перші ступнї. Не було сумнїву, що одну партию відперто, але зрітелї не могли пізнати, чи горою був Мандібой чи Камерфільд.
— Я гадаю, що найлїпше буде єсли ми уступимо ся звідси, — сказав Фікс, котрому залежало на тім, щоби єго „пташок“ не попав в яку біду, або щоби єго не побили. — Єсли тут бесїда про Анґлїю а нас пізнають, то зле вийдемо!
— Анґлїйский горожанин… — відповів Пилип Фоґ.
Але він не міг вже докінчити. Страшенний крик понїс ся з тераси: „Гурра! гоп! гоп! за Мандібоєм!“ кричала товпа виборцїв, що надійшла на підмогу і напала з боку на сторонників Камерфільда.
Пан Фоґ, міс Ауда і Фікс опинили ся між двома огнями і не могли вже утечи. Ся людска навала, уоружена зелїзними палицями і боксерами не знала запори. Пилипа Фоґа і Фікса, що стояли на охоронї молодої женщини штовхали з усїх боків. Фоґ, флєґматичний як все, хотїв боронити ся кулаками, але се нїчого не помагало. Якийсь височезний, широкоплечий хлопище з червоною бородою і жовтою шкірою, що виглядав на проводиря одної части товпи, піднїс над головою Фоґа свій страшний кулак і був би єго добре почастував, єсли би Фікс з пожертвованя не був приймив удару на себе. Під поломаним шовковим капелюхом набіг аґентови в одній хвили величезний ґуз.
— Єнкі![5] — закликав пан Фоґ і з погордою глянув на свого противника.
— Анґлїєць! — відповів великан.
— Ми побачимо ся!
— Коли хочете.
— Ваше імя?
— Пилип Фоґ. А ваше?
— Полковник Стемп Проктор.
По сїм перетиснула ся товпа попри них дальше. Фікса кинули на землю і він встав з подертою одежею, але без нїяких ушкоджень. Єго подорожний плащ і штани були цїлком подерті. Але за се не стало ся нїчого панї Аудї, лише Фікс дістав своє.
— Дякую вам, — сказав Фоґ до аґента, коли вийшли з натовпу.
— Нема за що, — відповів Фікс, — але тепер ходїть зі мною.
— Куди?
— До склепу з одїнєм.
І дїйстно треба було до склепу зайти. Одежа на обох була так подерта, немов би они брали участь в бійцї за Камерфільдом або Мандібоєм.
За годину були вже оба порядно одїті і вернули до Міжнародного готелю.Тут ждав вже Паспарту на свого пана з кількома шестистрільними револьверами. Побачивши Фікса в товаристві пана Фоґа, захмурив ся; але як почув від панї Ауди, що стало ся, знов повеселїйшав. Фікс обіцяв, що не буде вже неприятелем, лише союзником. І він додержав слова.
По обідї заїхала дорожка, щоби перевезти подорожних з їх пакунками на дворець. Всїдаючи спитав Фоґ аґента:
— Ви не бачили того полковника Проктора?
— Нї, — відповів Фікс.
— Я верну до Америки і найду єго, — сказав Фоґ спокійно. — Анґлїйский горожанин не може дозволити, щоби з ним так поводились.
Аґент усьміхнув ся і не відповів нїчого. Але з того можна було пізнати, що пан Фоґ належав до тих Анґлїйцїв, що, хоч в своїм краю не терплять поєдинку, то однако бють ся за границею, єсли ходить о їх честь.
Три чверти на шесту приїхали подорожні на дворець і застали поїзд готовий до від'їзду.
Коли вже пан Фоґ всїдав до ваґона, побачив зелїзничого урядника; він приступив до него і спитав:
— Пане, чи нинї не було яких забурень в Сан Франціску?
— Був мітінґ, — відповів урядник.
— Але я замітив сильний рух на улицях.
— Розходило ся лише о один вибір.
— Певне мали вибирати ґубернатора? — запитав пан Фоґ.
— Нї, вибирали мирового судю.
По сїй розмові вступив пан Фоґ до ваґона і поїзд від'їхав.
——————