Подорож довкола землї в 80 днях/XI
| ◀ X. Паспарту́ тратить черевики | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XI. Пилип Фоґ купує за казочну цїну верхівця |
XII. Пригоди Пилипа Фоґа і єго товаришів в індийских лїсах ▶ |
|
Поїзд відійшов в приписанім часї. Їхало ним троха подорожних, кількох офіцирів, урядників і купцїв, що для торговлї опіюмом і індиґом мусїли удати ся на північ півострова.
Паспарту сидїв з своїм паном в тій самій передїлцї. В кутї напротив сидїв третий подорожний. Був се бриґадир сер Франц Кромерті, один з вістових товаришів Фоґа в часї їзди з Суеза до Бомбаю. Він їхав до своїх войск, що стояли табором недалеко Бенарес.
Сер Франц Кромерті, високий, білявий, 50-лїтний мужчина, що визначив ся в послїднім повстаню Сепоїв, міг дїйстно уважати ся тубольцем. Мешкаючи від дитиньства в Індиях, рідко коли бачив Анґлїю. Був то чоловік образований і був би охотно розповідав про звичаї, історию, орґанїзацию Індий, єсли би Пилип Фоґ був сего зажадав. Але Фоґа не манили сї річи. Він не відбував подорожи, лише начеркував лїнїю.
Се було тяжке тїло, що після рациональної механїки ішло колесом довкола землї. В сїй хвили обчислював другий раз, кілько годин минуло від часу єго виїзду з Лондона, і єсли-б оно не противило ся єго вдачи то він затирав би руки з вдоволеня.
Сер Франц Кромерті пізнав вже ориґінальність товариша подорожи, хоч міг єму приглядати ся лише при картах в часї гри у віста. Для того не без причини питав себе, чи під тою холодною поволокою бє людске серце та чи душа Пилипа Фоґа приступна для краси природи або для висших вражінь. Поставив собі за задачу збагнути єго, бо з усїх диваків, яких стрічав ґенерал, не ножна було нї одного прирівняти до сего цїкавого примірника.
Пилип Фоґ не скривав перед Кромертим свого пляну об'їхати довкола землю і условій під якими підоймив ся тої подорожи. Ґенерал добачував в тім закладї лише цїлком безкористну ексцентричність, що не мала на метї нїякого доброго дїла, а після него кождий чоловік повинен тою гадкою руководитись. Така подорож не принесе очевидно нїякої користи нї самому Фоґови нї нїкому иньшому.
В годину по від'їздї з Бомбаю переїхав поїзд через міст з острова Сальсет на сушу. При стациї Каліян пішов на право бічний шлях, що через Кандаляг і Пунаг доходить до полуднево-всхідних Індий. Поїзд до Калькути ішов в напрямі до Паввель. Від того місця перетинає зелїзниця дуже розгалужені гори західного Ґату, базальтові ланцюхи, порослі аж до вершків густим лїсом.
Франц Кромерті і Пилип Фоґ від часу до часу відзивали ся один до другого і саме тепер розпочав ґенерал:
— Ще перед кількома лїтами, пане Фоґ, були-б ви тут стрітили перешкоду, що була би небезпечна для вашої подорожи.
— Длячого?
— Бо зелїзниця не йшла дальше лише до тих гір і на другу сторону, до стациї Канделяг, треба було або переносити ся в паланкинї або їхати верхом.
— Таке опізненє було би не пошкодило моїй подорожи, я вже наперед обчислив подібні перепони.
— Однако заходила небезпечність, що ви були би попали в дуже немиле положенє задля авантури того хлопця.Паспарту́, обвинувши ноги коцом, попав в глубокий сон і навіть не причував, що се про него говорять.
— Анґлїйске правительство незвичайно остро поступає в таких случаях, — говорив дальше сер Кромерті, — і цїлком справедливо. Єму дуже богато на тім залежить, щоби індийскі звичаї шанували ся, і єслиб так вашого слугу були зловили…
— Ет, пане Кромерті, єсли би єго були зловили, то були би єго засудили, він відсидів би свою кару і вернув би відтак спокійно до Европи. Я не розумію як така блага річ могла би мене задержати!
На тім урвала ся бесїда. В ночи переїхав поїзд Ґат, задержав ся в Нассік і 21. жовтня в'їхав на рівнину Кандеіш. Цїла околиця була покрита селами, понад котрими виднїли мінарети, як в Европі вежі церковні. Численні малі річки, по найбільшій части допливи або побічні ріки Ґодаверія, наводнювали сю урожайну охрестність.
Паспарту́ пробудившись, оглянув ся довкола і не хотїв вірити, що він їде „великою желїзницею півострова“ півперек Індий. Для него було се неімовірне, а однако так було дїйстно. Машина ведена анґлїйским машинїстом і анґлїйским углем опалювана, викидала дим на плянтациї бавовни, кави, мускателї, гвоздиків і червоного перцю. Дим обвивав ся вужем довкола ґруп пальмових дерев, з між котрих визирали живописні доми, тут і там „вігарі“, род опустїлих монастирів і інтересні паґоди, богаті невичерпаними прикрасами індийскої архітектури. Дальше простягали ся незміримі простори краю, покриті тростиною як далеко око засягло, зі змиями і тиграми, полошеними гуркотом поїзду; вкінци перерізувала зелїзниця лїси, в котрих перебували слонї, що цїкаво приглядали ся перебігаючому поїздови.Ранком сего дня в'їхали наші подорожні за стациєю Малїґави в сю страшну країну, що єї так часто скроплювали кровю приклонники богинї Калї. Не далеко звідси виднїла Елльора з своїми величавими паґодами і Аврунґабад, славна столиця грізного Авренґ-Зеба, тепер мале головне місто одної провінцїї відірваної від Нізама. Сею країною володїв колись необмежено, Ферінґеа, король душитель, голова „туґів“. Ті розбишаки, сполучені тайним союзом, душили в честь богинї смерти жертви без розбору віка, не проливаючи нїколи крови, і був час, коли не можна було в тій околици нїгде порушити землї, щоби не наткнути ся на трупа. Вправдї удало ся анґлїйскому правительству значно зменшити ті убійства, однако страшний тайний союз істнує та воде свою роботу й доси.
Коло години пів до першої задержав ся поїзд на стациї Бургампур і Паспартутови удало ся тут за грубі гроші купити пару пантофлїв обшитих фальшивими перлами. Він надїв їх не без очевидної гордости. Подорожні поснїдали на борзї і рушили до стациї Ассурґур. Зелїзниця біжит тут здовж річки Тапти, що впадає коло Сурате до залива камбейского.
Тут треба би нам дізнати ся, що про все те думав Паспарту́. До приїзду в Бомбай гадав він, бо й міг так гадати, що на тім скінчить ся подорож. Але тепер, від коли гнав ся цїлою силою пари через Індиї, наступала в нїм переміна. Єго природна вдача виступила нараз на верх. Єму прийшли на гадку фантастичні ідеї єго молодости, він став тепер наміри свого пана уважати за серіозні, вірив вже, що пан дїйстно заложив ся, що они їдуть довкола землї та що тут розходить ся о час, котрого не можна на дармо теряти. Він вже непокоїв ся можливими опізненями, нещастними пригодами, які в дорозї могли їх стрінути. Тепер обходив і єго панів заклад і він дрожав на саму згадку, що своєю вчерашною дурнотою міг опізнити подорож. Таким чином, не маючи на стілько холодної крови, як пан Фоґ, був Паспарту о много неспокійнїйший від него. Він числив раз-по-раз днї, що минули від часу виїзду, кляв скоро лише поїзд задержував ся, закидав свому панови повільність і в души ганбив єго, що не обіцав машинїстови нагороди. Бідняга не знав, що те, що на корабли було можливе, не уходить на зелїзници, котра мусить придержувати ся приписаного часу їзди.
Під вечер поїзд переходив через ланцух гір Сутпур, що віддїляють країну Кандеіш від Бунделькунда.
Другого дня, 22. жовтня рано, на питанє сер Франца Кромерті, Паспарту́ поглянувши на свій годинник, відповів, що єсть третя година. І дїйстно сей годинник, наставлений після полудника Ґрініча, положеного о 77 степенїв на захід, спізняв ся вже о чотири години.
Сер Франц, спростував годину Паспартута і зробив єму таку саму замітку, як попередно Фікс. Він старав ся єму витолкувати, що повинен примінити ся до місцевого полудника, бо посуваючи ся на всхід, т. є. напротив сонця, днї ставали у него коротші, числячи чотири мінути на ґеоґрафічний степень. Однако все те не помагало; упертий Француз не міг рішити ся посунути вказівку, що вказувала все лондоньску годину.
О осьмій годинї рано, пятнацять миль перед стациєю Роталь, задержав ся поїзд посеред великої лїсної прогалини, на котрій стояло кілька домів і робітничих хат. Кондуктор перейшов вздовж ваґонів і заповів:
— Тут подорожні висїдають!Пилип Фоґ поглянув на сер Франца Кромертія, що очевидно не міг зрозуміти, чого поїзд має задержуватись серед лїса.
Паспарту не меньше зачудований, вискочив з ваґона, поглянув иа шлях і вертаючи закликав: — Пане, тут вже дальше нема дороги!
— Що кажете? — запитав Франц Кромерті.
— Тут вже скінчила ся зелїзниця!
Бриґадієр висїв з ваґона, а за ним поволи і Пилип Фоґ. Оба обернули ся до кондуктора.
— Де ми? — запитав сер Кромерті.
— В осадї Кольбі, — відповів кондуктор.
— Чи тут задержуємось?
— Очевидно. Зелїзниця не викінчена…
— Як то, невикінчена?
— Нї! остає ще 50 миль до будови, звідси до Аллагабада, звідтам вже іде дальше.
— Адже-ж ґазети оповістили, що цїлий шлях отвертий!
— Щож робити, пане офіцире, помилили ся ґазети.
— А ви-ж продаєте білєти з Бомбаю до Калькути! — закричав сер Франц Кромерті з гнївом.
— А вже-ж, — відповів кондуктор, — але подорожні знають, що мусять з Кольбі до Аллагабад постарати ся о перевіз.
Сер Франц Кромерті казив ся. Паспарту мав охоту кинути ся на кондуктора, що тутже нїчого не завинив. Він не сьмів поглянути на свого пана.
— Пане Кромерті, — відозвав ся спокійно Фоґ, — єсли хочете то подумаймо над якими способами, щоби дістати ся до Аллагабада.— Пане Фоґ, тут іде о проволоку, що може бути дуже шкідна вашому намірови.
— Нї, пане Кромерті, се було предвиджене.
— Як то? ви знали, що дорога…
— Цїлком нї, але я знав, що скорше чи пізнїйше стрічу якісь перепони в дорозї. Отже не стало ся нїчого злого. Я ощадив два днї і можу їх пожертвувати. Парохід від'їзджає з Кальтути до Гонґ-Конґ 25-го, нинї маємо доперва 22-го, отже в сам час будемо в Калькутї.
На таке спокійне і певне поясненє не було що відповідати.
На жаль, кінчили ся дїйстно роботи коло будови зелїзницї власне в тім місци. Часописи, подібні до деяких годинників, що заєдно спішать ся, оголосили перед часом, що цїлий шлях вже викінчений.
Більша часть подорожних знала о тій перерві і они захопили всякі підводи, які в тій місцевости були: палькіґариси на чотирох колесах, вози з запряженими буйволами, подорожні повозки, подібні до переносимих паґод, паланкини, конї і т. ин. Але пан Фоґ і сер Кромерті не найшли вже нїчого для себе.
— Піду пішки, — сказав Пилип Фоґ.
Паспарту, що в тій хвили приступив до свого пана, скривив ся на се, коли поглянув на свої гарні але слабі пантофлї. На щастє розвідував ся вже за підводами, то і відозвав, хоч дуже несьміливо:
— Прошу пана, менї здає ся, що я найшов вже спосіб перевезти ся.
— Який?
— Слона! сто кроків звідси мешкає один Індиєць і має гарного слона.
— Ходїм, подивимо ся на сего слона, — сказав пан Фоґ.Пять мінут пізнїйше всї три наблизили ся до хати, при котрій була перегорода, окружена високим частоколом. В хатї мешкав Індиєць, в загородї слон.
Було се зьвіря на пів освоєне, котре властитель виховував не до тягарів, але до борби. Длятого розпочав від зміни вдачі слона, з природи лагідного, так щоби єго довести постепенно до нападу скажености, званого по індийски „муч“, а то годуючи єго три місяцї самим цукром і маслом. На щастє пана Фоґа, слон розпочав недавно науку і „муч“ ще у него не проявив ся.
Кіуні, — так називав ся слон — міг так як і єго товариші, відбувати далекі і скорі подорожи і длятого в недостачі иньшого верхівця рішив Фоґ єго ужити.
Але слонї дорогі в Індиях і стають ся що раз рідші. Самцї, бо лише они пригідні до борнї в цирку, незвичайно попитні. Освоєні, не розмножують ся, отже не можна їх дістати хиба на ловах. Длятого їх дуже цїнять і коли пан Фоґ запитав Індийця, чи не віднаймив би єму слона, сей рішучо відмовив.
Пан Фоґ наставав і жертвував за винаймленє величезну суму, бо десять фунтів за годину, відтак двацять, вкінци сорок. Паспарту аж підскакував за кождою підвижкою. Але Індиєць не дав намовитись.
А однако була се гарна сума! Припускаючи, що слон потребував би пятнайцять годин часу, щоби перебігти до Аллагабада, то властитель дістав би за се разом шість сот фунтів штерлїнґів (звиж 6.000 зр.).
Тодї предложив Пилип Фоґ Індийцеви цїлком спокійно, щоби продав слона і давав єму відразу 1.000 фунтів.
Індиєць не хотїв продати.Сер Франц Кромерті відвів пана Фоґа на бік і старав ся схаменути єго, заки піде дальше. Пилип Фоґ відповів свому товаришеви, що не має звичаю поступати нерозважно, що тут іде о 20.000 фунтів закладу, що він слона потрібує і що хоч би мав десять разів переплатити, то мусить єго купити.
Відтак вернув пан Фоґ до Індийця, з котрого хитрих малих очий можна було пізнати, що єму розходить ся о те, щоби як найбільше виторгувати. Пилип Фоґ давав постепенно тисяч двіста, відтак тисяч пятьсот, тисяч вісїмсот, вкінци два тисячі фунтів (звиж 20.000 зр.). Паспарту поблїд з обуреня.
За два тисячі фунтів Індиєць відступив слона.
— Отто собі злупив за слоневе мясо! — крикнув Паспарту.
По торзї треба було найти провідника. Се вже пішло лекше. Молодий Парс, з інтелїґентним лицем, жертвував свої услуги. Пан Фоґ приймив їх і обіцяв гарну нагороду.
Слона зараз виведено і пристроєно до дороги. Парс знав ся знаменито на реміслї „магута“ або воджія слонів. Накинув на хребет слона чапрак і перевісив по обох боках досить вигідні коші.
Пилип Фоґ заплатив Індийцеви банкнотами зі славної торби, а Паспарту скривив ся якби єму хто внутренности виривав. Відтак предложив пан Фоґ сер Францови Кромерті, що перевезе єго до стациї Аллагабад і ґенерал знаючи, що єго особа не дуже обтяжить величезного зьвіра, радо приймив запросини.
Закуплено в Кольбі поживу і сер Кромерті всїв до одного коша а Пилип Фоґ до другого. Паспарту сїв на хребтї слона між своїм паном а ґенералом. Парс вилїз на шию слона і о девятій годинї рано опустили наші подорожні Кольбі та в'їхали в гущавину пальмового лїса.