Подорож довкола землї в 80 днях/X
| ◀ IX. Щаслива подорож Пилипа Фоґа Червоним і Індийским морем | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. X. Паспарту́ тратить черевики |
XI. Пилип Фоґ купує за казочну цїну верхівця ▶ |
|
Звістно, що Індиї, сей великий перевернений трикутник, з підставою на півночи а вершком на полудни, займає 1 мілїон 400 тисяч миль квадратових і числить звиж 200 мілїонів мешканцїв. Анґлїйске правительство має в Індиях своїх посїлостей безпосередних до 700.000 миль з населенєм до 120 мілїонів душ. Проча часть Індий більше або меньше зависима від анґлїйскої королевої, хоч суть місця в серединї краю, де Індийцї тїшать ся ще своєю независимостю.
Від року 1756, т. є. від часу коли заложено першу анґлїйску кольонїю в теперішнім містї Мадрас, аж до великого повстаня Індийцїв володїла Індиями всемогучо славна індийска компанія. Она забирала постепенно один край за другим, обіцюючи князеви платити якусь умовлену річну ренту, тим часом не платила нїчого або дуже мало, іменувала свого ґенерального ґубернатора і всїх урядників цивільних і войскових. Тепер вже сеї компанїї нема, а всї єї посїлости перейшли під безпосередне панованє анґлїйскої корони.
З тої причини змінив ся значно вигляд, звичаї і етноґрафічний подїл півострова. Давнїйше відбувало ся там подорож на всякі прастарі лади: пішки, верхом, візком, на барках людий, в ношах, повозкою і т. и. Нинї женуть пароходи Індом і Ґанґесом, а зелїзниця, що перетинає півперек цїлі Індиї їде з Бомбаю до Калькути всего три днї.
Зелїзниця не іде в простій лїнїї через Індиї. Віддаленє Бомбаю від Калькути виносило би тогдї яких 1000–1100 миль і поїзд переїхав би сю просторонь легко в часї меншім як три днї; але се віддаленє збільшає ся бодай о одну третину в наслїдок закруту, який робить зелїзниця на північ до Аллагабада.
О пів до пятої висїли подорожні „Монґолїї“ в Бомбаю, а зелїзничий поїзд відходив точно о осьмій годинї до Калькути.Пан Фоґ попращав ся з своїми товаришами вістовими, опустив корабель, приказав служачому дещо покупити, пригадав єму, щоби перед осьмою годиною ставив ся певно на дворець і правильним кроком як тиканє астрономічного годинника, пішов просто до бюра паспортового.
Оглядати особливости Бомбаю, як ратуш, величаву біблїотеку, кріпости, доки, торговицю бавовни, базари, мошеї, синаґоґи, вірменьскі церкви, чудесну паґоду малєбарску з єї двома многобічними вежами, Пилип Фоґ і в думцї не мав. Єго не тягнули чуда Елєфанти, єї повні тайн підземні гробницї, закриті від полудневого всходу гатею пристани, не притягали єго й печери Канчері на острові Сальсет, ті імпонуючі останки буддійского будівництва!
Про все те Фоґ не думав і коли вийшов з паспортового бюра, пішов спокійно на дворець і казав собі подати обід. Господар уважав за відповідне захвалити єму між иньшими стравами крілика.
Пилип Фоґ казав собі єго подати, покушав і пересьвідчив ся, що страва мимо знаменитого сосу була обридлива.
Він задзвонив на господаря.
— Пане, — відозвавсь і поглянув єму остро в очи, — чи то крілик?
— Так, високоповажаний добродїю, — відповів сей зухвало, — молодий крілик.
— А він не мявчав, як єго вбивали?
— Крілик мявчав! О високоповажаний… я присягаю…
— Пане, — сказав холодно Фоґ, — не присягайте і памятайте на одно: Колись були коти в Індиях сьвятими зьвірятами. То були лїпші часи.— Для котів?
— Може й для подорожних!
По сїй замітцї став п. Фоґ дальше спокійно обідати. Кілька мінут по Фоґу висїв і Фікс з корабля та поспішив просто до директора полїциї в Бомбаю. Тут представив ся яко детектив, розповів, для чого єго вислано та як він попав на слїд мнимого злодїя. Вкінци спитав, чи прийшов з Лондона приказ на увязненє?…
Не прийшло нїчого. Та приказ на увязненє, що мусїв вийти пізнїйше як Фоґ виїхав й не міг доси наспіти до Бомбаю.
Фікс був в великім клопотї. Хотїв, щоби єму директор позволив арештувати Фоґа, але сей відмовив. Справа належала до полїциї лондоньскої, отже лише она одна могла правно виставити приказ увязненя. Ся строгість принципів і правної форми відповідає цїлковито анґлїйским звичаям, що в справі личної свободи не допускають нїякої самоволї.
Фікс не опирав ся більше, він знав, що так мусить бути та що він мусить ждати на приказ з Лондона. Але він рішив ся не спускати з ока мнимого злодїя в Бомбаю. Він не сумнївав ся, що Фоґ остане в тім містї (тої гадки, як знаємо був і Паспарту́) і що тимчасом надійде приказ увязненя.
Але коли Паспарту, висїдаючи з „Монґолїї“, одержав від свого пана нові порученя, то зараз спізнав, що они і в Бомбаю не задержать ся так само як в Парижи і в Суезї і що дорога піде що найменше до Калькути, єсли не дальше. І він став завдавати собі питанє, чи сей заклад пана Фоґа не єсть таки серіозний і чи не судило ся єму об'їхати землю в 80 днях, коли він так горячо бажав спокою!Між тим, купивши кілька сорочок і панчіх, проходжував ся Паспарту́ по улицях Бомбаю. Були тут ріжні народности; крім всїляких Европейцїв стрічали ся Перси в високих, острокінчастих шапках, Бунгії в округлих завоях, Індийцї в чотирогранних колпаках, Вірмени в довгих одежах, Парси в чорних мітрах. Власне тодї обходили своє сьвято Парси, потомки колишних почитателїв Зороастра, найбільше трудолюбиві, цивілїзовані і інтелїґентні Індийцї, до котрих тепер належать богаті купцї Бомбаю. Торжество, що они сего дня обходили, було родом релїґійних мясниць, з процесиями і публичними забавами, в котрих брали участь і баядерки в рожевих, сріблом і золотом тканих одежах. Они й прегарно танцювали підчас походу при грі скрипки і бубна.
Не треба й додавати, що Паспарту́ побачивши ті незвичайні для него обходи релїґійні так задивив ся, що не знав де стоїть а єго лице виявляло таке глупковате зачудуванє, що годї й подумати. Надивившись до волї, пустив ся він в дорогу до зелїзничого двірця, коли нараз прийшло єму до голови поступити до величавої паґоди Малєбар Гіль, попри котру як раз переходив.
Він не знав, що насамперед християнам заборонений вступ до деяких індийских паґод, а відтак, що й самим правовірним Індийцям не вільно обутим входити до середини сьвятинї, они мусять лишати обув при дверех. Тут треба замітити, що анґлїйске правительство не лише шанує з огляду на полїтику всякі й найдрібнїйші практики релїґійні в краю, але й боронить їх і длятого кожде їх нарушенє строго карає.
Не причуваючи нїчого злого вступив Паспарту до паґоди, як перший лїпший турист і став подивляти блискучі браминьскі прикраси, коли нараз повалив єго хтось на землю. Три браміни кинули ся на него з найбільшим роз'яренєм, тягнули єму з ніг черевики і паньчохи і серед дикого крику почали єго обкладати пястуками.
Сильний і звинний Француз зірвав ся скоро на ноги, повалив одним замахом руки двох з своїх противників, що замотали ся в свою довгу одежу, вискочив в одну мить з паґоди і утїк перед третим Індийцем, що пустив ся за ним на здогін та накликував товпу до помочи.
Таким чином опинив ся Паспарту́ пять мінут перед осьмою годиною, як раз на кілька хвиль перед від'їздом поїзду на двірци, босий, з голою головою та без клунка з закупленими річами, бо й єго згубив в метушни.
Фікс находив ся також між всїдаючими до поїзду. Він видїв, що Фоґ, за котрим прийшов на дворець, хоче з Бомбаю їхати дальше і рішив ся проводити єго до Калькути, а в конечнім случаю ще дальше. Паспарту́ не замітив Фікса, бо сей стояв в тїни, але Фікс чув, як Паспарту́ оповідав панови о своїй пригодї.
— Надїю ся, що таке вам більше не лучить ся, — сказав пан Фоґ і всїв до свого ваґона.
Бідний хлопчище, босий і збитий з пантелику влїз до ваґона за Фоґом, не сказавши нї слова.
Фікс вже хотїв всїдати до иньшого ваґона, коли нараз прийшло єму щось на гадку і він нагле змінив свою постанову.
Лишу ся, сказав до себе. Проступок на індийскій земли… Тепер єго маю.
В тій хвили засвистала льокомотива і поїзд щез в нічній пітьмі.