Подорож довкола землї в 80 днях/IX
| ◀ VIII. Паспарту говорить більше як треба | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. IX. Щаслива подорож Пилипа Фоґа Червоним і Індийским морем |
X. Паспарту́ тратить черевики ▶ |
|
Аден віддалений від Суеза рівно 1300 миль і кораблї компанїї мають сю дорогу переїхати за 138 годин. „Монґолїя“ їхала повною парою так добре, що прибула перед означеним часом.
Більша часть подорожних, що всїли на корабель в Бріндізі їхала до Індий; одні до Бомбаю другі до Калькути, бо від коли перетинає зелїзниця цїлий індийский півостров не треба вже об'їздити єго по при Цейльон довкола.Між подорожними на „Монґолїї“ були ріжні урядники цивільні і офіцири всякого ступеня. Одні з них належали до властивої армії британьскої, иньші доводили войсками тубольцїв, званими Сепої, всї добре плачені[1] навіть і потім як права і обовязки бувшої індийскої компанїї перейшли на анґлїйске правительство.
Отже весело жило ся на покладї „Монґолїї“ в тім товаристві урядників, між котрими було кілька молодих Анґлїйцїв, що з мілїонами в кишени спішили в чужину засновувати доми торговельні.
Касиєр корабельний, муж довіря компанїї, що-до степени рівний капітанови корабля, не щадив нїчого. При снїданю рано, при другім снїданю о другій годинї, при обідї о пів до шестої і при вечери о осьмій угинали ся столи під полумисками сьвіжого мяса і иньших страв, що їх достачувала різниця і кухнї корабля. Панї з того товариства, а було їх кілька, перебирали ся по два рази на день. Музика грала заєдно, а навіть танцьовано, коли море було спокійне.
Але Червоне море дуже примховате а часто й небезпечне, як всї вузкі і довгі проливи. Єсли вітер віяв від азийского або африканьского берега, то „Монґолїя“, довжезний корабель, перта з одного боку, незвичайно холибалась. Тогдї щезали дами, фортепяни умовкали; танцї і сьпіви відразу уставали. А однако, мимо вітрів і неспокійного моря їхав корабель гонений своєю сильною машиною без упину до проливу Баб-ель-Мандеб.
Щож між тим робив Пилип Фоґ? Можна би думати що він неспокійний і тревожливий про нїщо не думав як про противний кораблеви вітер, про филюючу воду, що могла би спинити машину, або вкінци про всякі можливі ушкодженя, котрі примусили би „Монґолїю“ задержати ся в якій пристани, а що могло би некористно відбити ся на єго подорожи. Однако так не було, або єсли сей чоловік і думав про всї ті річи, то не дав по собі нїчого пізнати. Він був все безпристрастний, супокійний член клюбу реформи, котрого нїяке нещастє або пригода не могли заклопотати. Здавало ся, що він і не порушає ся инакше як хронометри на корабли. Рідко можна було єго бачити на покладї. Єму дуже мало на тім залежало, щоби поглянути на се богате споминами Червоне море, на се місце перших історичних подїй роду людского, а й в голову не приходило єму дивити ся на міста, що досить густо розсїли ся по обох берегах, хоч їх живописні види показували ся нераз на видокрузї. Він і не подумав на небезпечности Арабского заливу, о котрім старі історики, почавши від Страбона аж до Едрізого, згадували все зі страхом і на котре мореплавцї нїколи не пускали ся, не принїсши попереду богам жертви.
Отже що робив сей оріґінал замкнений на „Монґолїї“? Насамперед їв як звичайно чотири рази на день і хоч який дивак був, не перепиняло єму в тім нїяке холибанє анї стукіт. Відтак грав віста.
Найшов товаришів, що так само пристрастно грали як він: був се оден поборець цловий, що їхав на своє становище до Ґоя; священик Децім Сміт, що вертав до Бомбаю і один бриґадир анґлїйскої армії, котрий удавав ся до свого корпусу, що стояв в Бенарес. Ті три подорожні любили віста так само як Фоґ і грали цїлими годинами також так тихо як він.
Паспартута не чіпала ся морска недуга. Мешкав в каютї на передї корабля і їв дуже совістно. Очевидно що в таких услівях не мала дорога для него нїчого неприємного. Він користав з неї. Добре їв, прилично мешкав, — оглядав краї а притім потїшав ся, що цїла тота фантастична подорож скінчить ся в Бомбаю.
На другий день по від'їздї з Суеза, 29. жовтня, стрітив Паспарту́ з вдоволенєм на покладї корабля сего чоловіка, до котрого обернув ся в Єгиптї, коли висїв на берег.
— Єсли не помиляюсь, — сказав з приємною усьмішкою, — то се ви мене опроваджували по Суезї?
— Так, — відповів детектив, — я вас пізнаю. Ви служачий того ориґінального Анґлїйця…
— Так, пане…?
— Фікс.
— Пане Фікс, — відповів Паспарту́, — дуже тїшу ся, що бачу вас тут на покладї. А куди їдете?
— Туди куди й ви, до Бомбаю.
— Чудесно! Ви вже коли їздили до Бомбаю?
— О! вже кілька разів, — відповів Фікс. — Я в службі компанїї пароходної плавби.
— В такім случаю знаєте добре Індиї?
— Ну… так…, — сказав Фікс, що не хотїв виговоритись.
— Чи Індиї цїкавий край?
— Дуже цїкавий! Там суть мошеї, мінарети, сьвятинї, факіри, паґоди, тигри, вужі, баядерки! Але ви, здаєть ся, будете мати досить часу оглянути край?
— І я гадаю. Бо прошу вас, сеж ясне, що чоловік з здоровим розсудком не може цїле житє скакати з корабля на зелїзницю, а з зелїзницї на корабель, немов для того, що хоче об'їхати землю за 80 днїв! Отже я думаю, що в Бомбаю певне все те устане.— А пан Фоґ здоров? — спитав Фікс цїлком природним тоном.
— Здоров. Я також; впрочім їм як голодний вовк. Се вплив морского воздуха.
— Але я не виджу нїколи вашого пана на покладї.
— Бо він нїколи не виходить; не цїкавий.
— Знаєте, пане Паспарту́, що під тою подорожею в 80 днях, може укривати ся яка тайна міссия… на пр. дипльоматична.
— Щиро вам признаю ся, що не знаю нїчого о тім, а впрочім не дав би я й пів крайцаря за се, щоби дізнати ся.
Від сеї стрічи розмовляли нераз Паспарту і Фікс. Аґентови залежало на тім, щоби зблизити ся до Фоґового слуги. При нагодї могло єму се придати ся. Для того запрошував єго нераз до буфету „Монґолїї“ на кілька чарок горівки, віски або пива. Чесний хлопчище приймав радо ті запросини, але частував єго і з своєї сторони, бож не хотїв бути гірший — впрочім уважав того Фікса за цїлком порядного джентельмена.
Тимчасом корабель плив скоро дальше. Дня 13. жовтня показала ся Мокка, окружена розваленими мурами, над котрими виставало кілька зелених пальм дактильових. Далеко в горах видко було розлогі плянтациї кави. Паспарту був одушевлений видом того міста і навіть замітив, що Мокка з своїми валами і фортом з розваленими мурами, котрий виглядав як держало, подібна до величезної чарки. В ночи переїхала „Монґолїя“ пролив Баб-ель-Мандеб, а на другий день, 14. жовтня, набрала в Стемер-Поен, на північний захід від Адена, сьвіжих припасів. Тут мусїла заосмотрити ся углем.
Обставина, що кораблї так далеко від осередків продукциї можуть доповнювати свої припаси угля, єсть дуже важна. Сама лише індийска компанїя видає на се до 800.000 фунтів річно. За ті гроші устроєно в кількох пристанях склади і в тих далеких морях коштує бочка[2] угля до 80 франків[3].
„Монґолїя“ мала ще до Бомбаю 1650 миль, отже потрібувала в Стемер-Поен чотири години, щоби набрати достаточну скількість угля.
Однако сей перестанок не зробив нїякої ріжницї в проґрамі Фоґа і він вже се передвидїв а до того прибула „Монґолїя“ замість 15 жовтня перед полуднем, як було заповіджене, вже 14. вечером, отже о 15 годин скорше.
Пан Фоґ висїв з служачим на берег, щоби дати підписати консулеви свій паспорт. Фікс неспостережено прилучив ся також до них. Полагодивши сю формальність, повернув Пилип Фоґ на корабель докінчити перервану партию віста.
Паспарту шляв ся як звичайно поміж товпою Сомалїв, Баніянів, Персів, Жидів, Арабів і Европейцїв, котрі складають ся на 15-тисячну людність Адена. Подивляв укріплена, що зробили з Адена другій Ґібральтар для індийских вод і величаві цистерни, над котрими анґлїйскі інжинєри працюють доси, 2000 лїт по інжинєрах царя Соломона.
— Незвичайно цїкаві річи! — сказав до себе Паспарту, вернувши на корабель. — Тепер бачу, що подорож пожиточна, очевидно єсли хоче ся щось нового увидїти.
О шестій годинї вечером порушило ся колесо „Монґолїї“ і корабель опустив пристань аденьску та вскорі опинив ся на Індийскім океанї. Дорогу до Бомбаю мав корабель перебути в 168 годинах. Впрочім море було спокійне а північно західний вітер дозволив розпустити вітрила і додавав кораблеви ще більшої скорости. Парохід тепер вже менше хитав ся то й панї появили ся на покладї в сьвіжих уборах.
Так відбувала ся подорож при найлїпших услівях. Паспарту одушевляв ся милим товаришем, котрого кинув єму случай в особі пана Фікса.
В недїлю дня 20. жовтня коло полудня показали ся з далека береги Індий. Дві години пізнїйше підплив керманич до „Монґолїї“. На видокрузї відбивав ся ряд горбків в гармонїйних начерках від синього неба. Вскорі висунули ся наперед живописні ряди пальм, що заслонюють місто від сторони моря. Корабель вплинув до лиману, утвореного островами Сальсет, Коляба, Елефанта і Бечер а за півпята годин стояв вже в пристани бомбайскій.
Пилип Фоґ лише що перестав грати трицятого третого робра в сїм дни і скінчив сю гарну подорож чудесною виграною, бо зробив з товаришем 13 лєв.
„Монґолїя“ приїхала до Бомбаю замість 22. вже 20. жовтня, отже, Фоґ зискав від часу виїзду з Лондона два днї. Сей зиск записав він точно в своїй записній книжцї на дотичнім місци.
——————