Подорож довкола землї в 80 днях/III
| ◀ II. Паспарту́ найшов свій ідеал | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. III. Розмова, котра Пилипа Фоґа може богато коштувати |
IV. Пилип Фоґ дивує свого служачого Паспартута. ▶ |
|
Пилип Фоґ вийшов о пів до дванацятої з свого дому в Севіль-Ров, і поставивши 575 разів свою праву ногу перед лївою, а 576 разів лїву перед правою, прийшов до клюбу реформи, величезного будинку в Пель-Мель, котрого будова коштувала не менше як три мілїони.
Пилип Фоґ пішов зараз до їдальнї, звідки девять вікон отвирало вид на огород з деревами, що красували ся вже в золотім осїннім одязї. Він сїв там при своїм столї, на котрім ждало вже на него накритє. Єго снїданє складало ся з перекуски, вареної риби в знаменитім сосї, з ростбіфа червоного як кров, з тїста наповненого корінєм рабарбаровим і зеленим агрестом, з кусника сира честерского — все з кількома чарками знаменитого чаю, збираного умисно для кухнї клюбу реформи.
О годинї дванацятій і сорок сїм мінут встав сей джентельмен з-за стола і пішов до великого сальона, прикрашеного образами в богатих рамах. Тут подав єму служачий ще не розтяті „Таймс“[1] а Пилип Фоґ розложив їх так певно, що відразу можна було пізнати велику вправу в тій тяжкій роботї. Читанєм сеї часописи був Пилип Фоґ занятий до години третьої сорок і пять мінут; відтак лєктурою „Стандарта“ до обіду. Обід відбув ся так само як і снїданє, лише що прийшов ще „королївско-британьский“ сос.
О пятій годинї сорок мінут появив ся джентельмен знов в великім сальонї і вглубив ся в читанє „Поранної Хронїки“.
За пів години війшло кількох иньших членів клюбу реформи і приступили до комина, на котрім горів огонь. Були се звичайні товариші гри пана Пилипа Фоґа, так як він пристрастні любовники віста: інжинєр Андрій Стюарт, банкири Джон Сулїван і Самуіл Фаллєнтін, броварник Тома Флєнеґен, Вальтер Ральф, один з адмінїстраторів анґлїйского банку, — богаті і поважані мужі, навіть в тім клюбі, котрий між своїми членами має найвизначнїйших представителїв сьвіта промислового і банкового.— Ну, Ральф, — запитав Тома Флєнеґен, — що чувати з крадежию?
— Банк стратить свої гроші, — замітив Андрій Стюарт.
— Противно, я надїю ся, — сказав Вальтер Ральф, — що ми дістанемо злодїя в свої руки. До Америки і до Европи розіслано по всїх найважнїйших пристанях що найспосібнїйших аґентів полїцийних і тяжко, щоби їм сей пан утїк.
— Мають опис злодїя? — запитав Андрій Стюарт.
— Перед усїм, се не злодїй, — відповів Ральф.
— Як то, індівідуум, що украло пятьдесять і пять тисячів фунтів банкнотами (до 600.000 зр.), не має ся називати злодїєм?
— Нї, — відповів Вальтер Ральф.
— Отже промисловець? — сказав Джон Сулїван.
— „Поранна Хронїка“ впевняє, що се джентельмен.
Чоловік, що се сказав не був нїхто иньший, як наш Пилип Фоґ, котрого голова виринула тепер з купи паперів, що довкола него лежали. Рівночасно поздоровив Пилип Фоґ товаришів, а они єго.
Згадана подїя, котру обговорювали живо різні дневники анґлїйскі, лучила ся перед трема днями дня 29 вересня. Пачка банкнотів, обіймаюча 55.000 фунтів, пропала зі стола головного касиєра анґлїйского банку.
Тим, що дивували ся, що така крадїж так легко могла лучити ся, відповідав заступник директора Вальтер Ральф, що касиєр як раз тогдї записував позицию трех шілїнґів і шістьох пенсів[2] а нїхто-ж не може мати всюди своїх очий відразу.Тут для поясненя треба замітити, що ся чудесна інституция анґлїйского банку незвичайно поважає публику. Нема в нїй нї сторожів нї інвалїдів нї нїякої перегороди. Золото, срібло, банкноти лежать тут довкола не стережені і нїкому не прийде на гадку підозрівати честноту кого небудь з вештаючих ся туди людий. Один з найлїпших знатоків анґлїйских звичаїв оповідає про такий случай: В одній салї банку, де він раз зайшов, зацїкавила єго 7–8-фунтова брила золота і він хотїв єї близше оглянути; взяв єї в руки, оглянув, передав єї стоячому коло себе чоловікови, той дав другому і так вандрувала брила з рук до рук аж на темний коридор і вернула майже по пів годинї, а касиєр навіт не глянув, що з нею дїє ся.
Але 29 вересня лучило ся инакше. Пачка банкнотів не вернула назад і коли величавий годинник, завішений над салею вибив пяту годину, коли замикає ся бюра, не лишило ся для анґлїйского банку нїчого иньшого, як записати 55.000 фунтів на конто страти.
По точнім провіреню крадежи, вислано вибраних аґентів, „детективів“ до найзначнїйших пристаний: Лїверпуля, Ґлєзґова, Гавру, Суезу, Бріндізі, Нового Йорку і т. ин. і назначено 2000 фунтів нагороди та 5 процент від віднайденої суми для сего хто виловить злодїя. Дожидаючи вислїдів слїдства, сидїли аґенти по пристанях та уважали строго на всїх приїзджаючих і від'їзджаючих подорожних.
Тимчасом була оправдана причина припускати, як се й „Поранна Хронїка“ зазначила, що виновник не належав до нїякої зорґанїзованої шайки злодїйскої. Власне 29 вересня бачено в салї виплат, де лучила ся крадїж, добре одїтого і порядного джентельмена, як туди проходив ся. Слїдство подало можність досить докладно описати сего джентельмена, а сей опис розіслано зараз всїм детективам сполученого королївства і прочої Европи. Деякі головачі, між ними і Вальтер Ральф, надїяли ся з тої причини, що злодїй не втече.
Можна собі подумати, що сю подїю обговорювано в Лондонї і в цїлій Анґлїї. Перечено ся пристрастно чи удасть ся полїциї зловити злодїя в столици чи нї. Отже не диво, що й члени клюбу реформи говорили про сю пригоду, тим більше, що й адмінїстратор банку був між ними.
Поважаний Вальтер Ральф не сумнївав ся, що слїдство поведе ся, бо — як казав — назначена нагорода мусить незвичайно заострити ревність і нюх аґентів. Але єго товариш Андрій Стюарт не подїляв цїлком тої певности. Отже суперечка не уставала між джентельменами, що між тим засїли довкола картяного столика, Стюарт напротив Флєнеґена, Фалентін напротив Пилипа Фоґа. Підчас гри мовчали грачі, але між робрами продовжала ся перервана розмова тим живійше.
— Я стою при своїм, — сказав Андрій Стюарт, — що сей злодїй мусить бути дуже зручний і має всї вигляди утечи.
— Куди єму! — відповів Ральф, — аджеж нема нї одного краю, де би він міг укрити ся.
— Отсе було би добре!
— А кудиж, по вашому, втїкати б єму.
— Не знаю, — відповів Андрій Стюарт, — але на кождий спосіб на земли досить місця.
— Се так давно було… — сказав півголосом Пилип Фоґ, а відтак додав: — Ви збираєте — і подав карти Флєнеґенови.
Розмова утихла підчас робра, але згодом знов розпочала ся, коли Стюарт обізвав ся:— Як то, давно? Абож земля поменшала?
— Певне, — відповів Вальтер Ральф. — Я годжу ся з паном Фоґом. Земля стала о много менша, бо тепер можна єї десять разів скорше об'їхати, як перед 100 лїтами. А з тої причини піде і наше слїдство о много скорше.
— Але й злодїй лекше утече!
— На вас черга, пане Стюарт! — сказав Пилип Фоґ.
Але невірний Стюарт не дав себе пересьвідчити і скоро лише партия скінчила ся сказав:
— Треба вам признати, пане Ральф, що вам удав ся ваш жарт з меншою землею. Отже тому, що теперь об'їде ся землю за три місяцї…
— Лише за 80 днїв, — сказав Пилип Фоґ.
— Так, панове, — закликав Джон Сулїван, — за 80 днїв, від часу як отворено на індийскій зелїзници шлях між Роталем і Аллагабадом. „Поранна Хронїка“ так обчисляє дорогу:
З Лондона до Суеза через Мон Сені і Бріндізі зелїзницею і кораблем |
7 днїв |
З Суеза до Бомбаю, кораблем |
13 „ |
З Бомбаю до Калькути зелїзницею |
3 „ |
З Калькути до Гонґ-Конґ кораблем |
13 „ |
З Гонґ-Конґ до Йокогами в Япанї кораблем |
6 „ |
З Йокогами до Сан Франціска кораблем |
22 „ |
З Сан Франціска до Нового Йорку зелїзницею |
7 „ |
З Нового Йорку до Лондона кораблем і зелїзницею |
9 „ |
Разом |
80 днїв |
— Ба! 80 днїв, — кликнув Андрій Стюарт, що задля неуваги зле зібрав карти, — але не вчисляючи непогоди, противних вітрів, крушенє корабля, вискоченє поїзду з шин і таких иньших річий.
— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ, не перестаючи грати, бо теперь вже за говоренєм не зважано на гру.
— Навіть, єсли Індийцї або Індияни вирвуть шини? — кричав Андрій Стюарт, — єсли задержать поїзд, щоби єго обрабувати а подорожних поскальпувати?
— Все вчисливши, — відповів Пилип Фоґ і покинув гру з словами: — Два атути!
Андрій Стюарт, на котрого прийшла черга роздавати, зібрав знов карти і сказав:
— Теоретично ваша правда, пане Фоґ, але в практицї....
— В практицї також, пане Стюарт.
— Хотїв би я вас при тім бачити.
— Се лише від вас зависить. Їдьмо оба.
— Нехай мене Бог боронить! — закликав Стюарт, — але я заложивсь би й о 4000 фунтів, що така подорож під такими услівями неможлива.
— Навіть дуже можлива, — відповів пан Фоґ.
— Отже їдьте.
— За 80 днїв довкола землї?
— Так.
— Добре.
— Коли.
— Зараз. Але роблю вас уважним, що їду на ваші кошти.
— От, дурниця! — закликав Андрій Стюарт, котрому було неприємно, що товариш гри напирав на него. — Радше граймо.
— То дайте ще раз карти, — відказав Пилип Фоґ, — бо були зле замішані.Андрій Стюарт взяв карти знов в дрожачу руку; потім положив їх нагле назад на стіл і сказав:
— Отже добре, пане Фоґ, я закладаю ся о 4000 фунтів!…
— Любий пане Стюарт, — сказав Фалентін, — успокійтесь. Сеж жарт.
— Коли я кажу, що закладаю ся, — відповів Стюарт, — то се не жарт.
— Пристаю! — сказав пан Фоґ, а обертаючись до своїх товаришів, додав:
— Маю 20.000 фунтів у братів Берінґів. Тих двацять тисяч ставляю…
— 20.000 фунтів! — закликав Джон Сулїван. — Двацять тисяч фунтів, котрі можете стратити за першим лїпшим непередвидженим опізненєм!
— Нема нїчого непередвидженого, — відповів супокійно Пилип Фоґ.
— Але, пане Фоґ, тих 80 днїв уважає ся за найкоротший час!
— Єсли навіть найкоротшого часу добре ужиє ся, то вистане.
— Але щоби єго не переступити, треба скакати з математичною точностію з зелїзницї на корабель, а з корабля на зелїзницю!
— Я і спробую з математичною точностію скакати.
— От жартуєте!
— Добрий Анґлїєць не жартує нїколи, коли розходить ся о таку поважну річ, як заклад, — відповів Пилип Фоґ. — Закладаю ся з кождим, хто хоче, о двацять тисяч фунтів, що об'їду землю довкола найдовше за 80 днїв, т. зн. за тисяч девятьсоть двацять годин, або за сто пятнацять тисячїв двіста мінут. Добре?— Приймаємо заклад, — відповіли, порозумівши ся між собою, панове Стюарт, Фалентін, Сулїван, Флєнеґен і Ральф.
— Гарно, — сказав пан Фоґ. — Поїзд до Дувра відходить о годинї осьмій і сорок пять мінут. Тим поїздом виїзджаю.
— Нинї вечером? — запитав Стюарт.
— Нинї вечером, — відповів Пилип Фоґ. — Отже, — говорив дальше, витягаючи калєндар з кишенї і розгортаючи єго, — позаяк нинї маємо середу, 2. жовтня, то я мушу бути назад в Лондонї в суботу, 21. грудня о годинї осьмій і сорок і пять мінут вечером, тут в тім сальонї клюбу реформи, инакше ті двацять тисяч фунтів, що лежать для мене у братів Берінґів, належать цїлком правно вам, мої панове. — Тут маєте переказ на сю суму.
Списано зараз протокол закладу і всї участники підписали єго. Пилип Фоґ поводив ся цїлком холоднокровно. Він певне не закладав ся, щоби виграти, і поставив тих двацять тисячів фунтів — половину свого майна — лише длятого, бо видїв, що других двацять тисяч потребує, щоби сю тяжку не сказати вже неможливу задачу перевести. Тимчасом єго противники були якісь несупокійні, не задля високих ставок, лише длятого, що до якоїсь міри було їм совісно під такими услівями закладати ся.
Тогдї вибила сема година. Приятелї упімнули пана Фоґа, щоби перестав грати і пішов приладити ся до дороги.
— Я все готовий до дороги, — відповів сей холодний джентельмен, роздав карти і сказав:
— Я висьвячую каро, ви заграєте, пане Стюарт.
——————