Подорож довкола землї в 80 днях/IV
| ◀ III. Розмова, котра Пилипа Фоґа може богато коштувати | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. IV. Пилип Фоґ дивує свого служачого Паспартута |
V. На біржи лондоньскій появляє ся новий вартістний папір ▶ |
|
О семій годинї і двацять пять мінут попращав ся Пилип Фоґ, вигравши в віста двацять ґвіней[1], з своїми чесними товаришами і вийшов з клюбу. О годинї семій мінут пятьдесять отворив двері свого дому і вступив до хати.
Паспарту, що совістно вивчив ся дневного порядку, незвичайно зачудував ся, побачивши пана Фоґа, вертаючого о такій незвичайній годинї. Після припису повинен був пан дому при улици Севіль Ров прийти аж о півночи.
Пилип Фоґ пішов до своєї комнати, і закликав:
— Паспарту!
Паспарту не відзивав ся. Кликанє не могло відносити ся до него. Прецї не було ще означеної години.
— Паспарту! — закликав пан Фоґ ще раз, не пїдвисшуючи голосу.
Паспарту явив ся.
— Я мусїв вас два рази кликати.
— Таж ще нема півночи, — відповів Паспарту, виймаючи годинник з кишенї.
— Знаю, — сказав Пилип Фоґ, — і не роблю вам нїякого закиду. За десять мінут їдемо до Дувра і Калє.
Округле лице Француза мимохіть викривило ся.
Він очевидячки мусїв не дочути.
— Хочете вибирати ся в подорож? — запитав.
— Так, — відповів Пилип Фоґ. — Поїдемо довкола землї.Паспарту остовпів з зачудованя. Витріщив очи, підтягнув брови, випрямив руки — майже здурів.
— Довкола землї?.. — пробурмотав.
— В вісїмдесятьох днях, — додав пан Фоґ. — Отже не маємо нї хвилї часу до страченя.
— А куфри?… — спитав Паспарту, похитуючи головою.
— Не треба нїяких. Возьмемо лише до подорожної торби по дві вовняні сорочки і по три пари панчіх для мене і для вас. Проче купимо по дорозї. Возміть моє пальто і коц та добрі черевики. Впрочім будемо й так мало ходити, або й зовсїм нї. А тепер спішіть ся!
Паспарту рад би був дещо сказати, але не міг. Вибіг з комнати пана Фоґа до себе, кинув ся на крісло і закликав з властивим Французам патосом:
— Ну, сего за богато! А я хотїв спокійно жити!…
Механїчно приладжував ся до дороги. Подорож довкола землї в вісїмдесятьох днях! Чи Фоґ збожеволїв? Нї… Може жартував? Поїдуть до Дувра, добре. Нехай буде й до Калє, бо добрий хлопчище не конче би тим смутив ся; він-жеж не бачив вже пять лїт своєї вітчини. А може поїдуть і до Парижа і се була би для него правдива приємність, єслиб він так міг знов побачити се великаньске місто. Але про се не ма що думати, бо такий чоловік як Фоґ, що не зробить нїколи одного кроку дармо, певно туди не поїде. Хоч з другого боку не можна й сего заперечити, що сей джентельмен, такий доматор, вибирає ся нараз в подорож!
О осьмій годинї була подорожна торба з білєм готова і Паспарту, ще цїлком приголомшений, вийшов з своєї комнати, замкнув добре двері і удав ся до комнати пана Фоґа.Пан Фоґ був готовий. Під пахою держав „Бредшава подорожний провідник по зелїзницях і кораблях“, з котрого міг вичитати всї дані, потрібні для своєї подорожи. Він взяв від Паспартута торбу, отворив єї і всунув до неї грубу пачку тих гарних банкнотів, що мають курс в цїлім сьвітї.
— Ви не забули нїчого? — спитав.
— Нї, прошу пана.
— Моє пальто і коц?
— Суть тут.
— Добре, беріть торбу.
Сказавши се, пан Фоґ, віддав служачому торбу і додав:
— А уважайте добре, бо в нїй є двацять тисячів фунтів.
Паспарту трохи́ не випустив торби з рук, так як би ті двацять тисячів фунтів перемінили ся в тяжке золото.
Відтак зійшли оба по сходах на долину і замкнули входові двері на два спусти.
При кінци улицї Севіль-Ров була стация повозок. Пилип Фоґ і єго служачий всїли до повозки і поїхали скоро на дворець Герінґ-Крос, звідки виходить бічний шлах полуднево-всхідної зелїзницї.
О осьмій годинї і двацять мінут заїхали перед дворець. Паспарту зіскочив, єго пан злїз за ним і заплатив візникови.
В тій хвили приступила до пана Фоґа якась бідна жебрачка, з дитиною на руцї, боса, заболочена, в подертім капелюсї з пером, що на-пів відорване телїпало ся, та з закиненим по драній одежи дїравим шалем. Она просила милостинї.Пан Фоґ витягнув з кишенї тих двацять ґвіней, що виграв при вістї, і всунув їх в руку жебрачцї з словами:
— Бери добра невісто, я дуже радий, що тебе стрітив; — відтак обернув ся і пішов.
Паспарту почув, що в очах станули єму сльози. Єго пан почав собі підбивати єго серце.
Пан Фоґ війшов з ним до великої ждальнї і казав єму купити два білєти першої кляси до Парижа. Оглянувшись, побачив своїх пятьох товаришів з клюбу реформи.
— Панове, — сказав, — я від'їзджаю, а віза на моїм пашпортї вкажуть вам по моїм поворотї, куди я їхав.
— О! пане Фоґ, — відповів чемно Вальтер Ральф, — се злишне. Ми спускаємо ся на ваше честне слово!
— Тим лїпше, — сказав Фоґ.
— Не забудете, — замітив Андрій Стюарт, — що мусите тут бути?…
— За вісїмдесять днїв, — відповів пан Фоґ, — в суботу, 21 грудня 1872 року, о осьмій годинї і сорок пять мінут вечером. До побаченя, панове.
О годинї осьмій і сорок мінут всїли Пилип Фоґ і Паспарту до того самого купе. О осьмій годинї сорок пять мінут засвистала машина і поїзд відійшов.
Була темна ніч, на дворі падав дрібний дощ. Пилип Фоґ втиснув ся в кут ваґона. Паспарту, доси ще здивований, притискав до себе машинально торбу з банкнотами.
Не минув ще поїзд Зайденгему, коли Паспарту скричав нараз з правдивою розпукою.
— Що вам? — запитав пан Фоґ.
— Я, я… в поспісї… приголомшений… забув…— Що?
— Скрутити ґазову закрутку в моїй комнатї!
— Га, милий друже, — відповів пан Фоґ холоднокровно, — то ґаз горить на ваш кошт!
——————
- ↑ ґвінея=10 зр.