Перехресні стежки (19??)/XXXIX
| ◀ XXXVIII | Перехресні стежки XXXIX |
XL ▶ |
|
Пан маршалок Брикальський ходив дуже заклопотаний. Його вірителї тисли, тисли його за довги і шроценти, тай перестали тиснути. Він знав, що се не була добродушність із їх боку, що ся мовчанка гірша погрози. Деякі Жиди виразно заповіли йому, що відпродадуть свої претенсії у третї руки, а панові маршалкові сього дуже не хотїло ся — не задля фальшивої амбіції, щоб третї особи не знали про його грошеві клопоти, але тому, бо від тих третїх осіб він не міг надїяти ся нїякої терпіливости, нїякого милосердя так, як від околїшнїх жидів, що всї більше або меньче стояли о його ласку[1]. Він просив ся у своїх мучителїв, заклинав ся, що по жнивах посплачує все, але жиди знали добре, що далекі ті жнива, по яких пан маршалок зможе платити, бо поки-що в нього збіжжє продане ще на пнї, за став аренда побрана на два четверолїття наперед, лїса дрібного ще не можна рубати, а на дубовий нема купця. І, справдї, настала осїнь, а пан маршалок як був не при грошах, так і лишив ся, а вірителям приходило ся сотий раз почути від нього відоме панське »почекай«, прицукроване для відміни такими словами, як »коханий Мошку«, »любий пане Ґоттесман« і т. д. І в додатку новий реченець: »коло Нового Року напевно заплачу, але то напевно, шляхецьке слово гонору«.
Не можна сказати, щоб пан маршалок говорив се на вітер, щоб кидав шляхецьким словом гонору, мов половою. Нї, він мав уложений дуже гарний, ґенїяльний плян, як підрятувати свої злиднї. В повітї, бачите, були дві каси: кредитове земське товариство, що давало гроші на гіпотеку, що-найменше по 500 ринських; се була так звана »панська каса«, утворена перед двацятьма роками з десятитисячного капіталу, записаного одним дїдичем-патріотом на заснованнє шпиталю в містї, а до пори здїйснення сеї цїли (коли то вона здїйснить ся!) вжитого на кредитові цїли. Сей основний капітал збільшено ще кількоразовою дотацією[2] з повітових грошей і ріжними иньшими зривками так, що тепер каса обертала номінально мало не 50-тисячним фондом. Обік неї була »повітова каса задаткова«, прозвана також »хлопською касою« через те, бо перед десятьма роками її отворено з громадських кас позичкових, стягнених із сїл і взятих видїлом повітовим[3] у свій заряд. Ся каса виносила 80 тисяч і удїлювала дрібні позички від 10 зр. на короткий реченець і за порукою відповідної громадської влади. Розумієть ся, панська каса була завсїди порожня, головним її довжником був пан маршалок; він те й знав, що коли приходило ся платити рати[4], велїв дописувати їх далї, при чому анї процентів проволоки, анї складаної провізії йому не числено. За те в господарцї хлопською касою видїл повітовий держав ся системи як найбільшої оглядности в удїлюванню й як найбільшої безоглядности у стяганню позичок, так, що селяни чим раз менше мали охоти шукати в нїй рятунку у своїх грошевих клопотах. Гроші в касї дармували, опроцентовували ся дуже низько, і се спричинило немало гризоти батьківському серцю пана маршалка. Він дивував ся, як се селяни у своїй глупотї йдуть за позичками до жидів-лихварів або до иньших банків, а оминають свою власну касу. І в його голові дозріла ґенїяльна думка: лїквідувати обі повітові каси, злити їх у одну, а на дїлї повернути готові гроші хлопської каси на латаннє дїр вічно голодної »великої власности«, в першій лїнїї своєї власної. На се треба було ухвали повної ради повітової. Се був би для пана маршалка найменьший клопіт. Селян і селянських заступників, що піднесли б голос проти сього грабіжницького замаху, в радї повітовій не було. Правда, сидїло там кілька вітів і два, чи три священики, але се були люде смирні, що дбали про ласку пана маршалка й до ведення опозиції в такій кардинальній справі були зовсїм нездібні.
Але несподївано для пана маршалка опозиція вийшла з такого боку, звідки її меньше всього слїд було надїяти ся. В радї повітовій засїдав також близький сусїд пана маршалка й його давнїй супірник, ґраф Кшивотульський, знаний у цїлім повітї зі свого саркастичного гумору і своєї безоглядної правдомовности. Отже коли на радї повітовій одна з креатур пана маршалка виступила з внеском реформи кас повітових і злиття їх ув одну, ґраф Кшивотульський виступив проти сеї думки, яка, по його словам, у повітї може наробити багато квасу. »Се буде значити, що ми з хлопів обдерли ходаки, щоб полатати панські черевики«, гумористично висловив ся пан ґраф, знаючи дуже добре, що своєю опозицією проти сього проєкту затягає петлю на шию пайа маршалка.
Виступ ґрафа Кшивотульського додав духу й репрезентантам селянства в радї повітовій, а декому з них попросту отворив очі на значіннє сеї реформи. Отже й вони, про сам сором, мусїли виступити проти проєкту, але, своїм звичаєм, пересолили справу, домагаючи ся відкинення проєкту a limine[5]. Сей внесок упав, і справу передано окремій, вибраній для сього комісії, яка мала роздивити предложений плян ліквідації й нарис нового статута й піддати свої внески на увагу радї.
Отже ж тепер пан маршалок крутив ся й аґітував між членами ради повітової, щоб приспати, так сказати, в колисцї, опозицію проти своєї пожаданої реформи. Він розвинув незвичайний запас добродушности й людяности в розмовах з вітами, висловлював незвичайно лїберальні погляди на руську справу в розмовах зі священиками, підіймав ся на високість далекоглядного патріота, толкуючи про добродїйні наслїдки реформи, заїздив навіть на засїдання рад громадських у селах, заражених, на його думку, духом опозиції і вдавав ся в розмови з селянами, але, на свою превелику радість, почував від них замісць опозиційних арґументів тільки звичайне: »так, так, так«, »та, розумієть ся«, »то ми всї за паном маршалком« і вже наперед готовив ся тріумфувати над опозицією. Тільки один Кшивотульський наповняв його страхом. До сього вовка в кармазинї він не важив ся приступати зі своїм звичайним підлещуваннєм. Він довго турбував ся, як його вговкати й не знаходив способу. Виручив його з сього клопоту Шнадельський.
——————