За 80 день кругом світа/XXXI
| ◀ XXX. Філеас Фогг звичайно виконує свій обовязок | За 80 день кругом світа XXXI. Фікс цілком допомогає містерові Фоггові |
XXXII. Філеас Фогг рішучо бореться з невдачею ▶ |
|
На визволення Паспарту Філеас Фогг згаяв багато часу й через те спізнився на двадцять годин. Паспарту почував себе дуже в тому винуватим. Деж-таки? Він мимоволі став причиною остаточного з'убоження свого пана.
Коли саме Паспарту міркував про це, Фікс наблизився до містера Фогга й запитав його, дивлючись йому просто в вічі:
— Ви справді, пане, дуже поспішаєтесь?
— Еге, дуже поспішаюсь, — одповів містер Фогг.
— Вибачте — питав далі Фікс, — вам конче необхідно прибути до Нью-Йорку 11-го числа на девяту годину увечері, щоб встигнути на пароплав, що вирушає до Ліверпуля?
— Неодмінно.— І кола б вашу подорож не перервали індійці, ви прибули б до Нью-Норку 11-го вранці?
— Еге, за дванадцять годин до вирушення пароплаву.
— Гаразд, ви спізнились на двадцять годин, двадцять без дванадцяти буде вісім. Виходить, що треба тільки наздогнати вісім годин, чи бажаєте спробувать це?
— Пішки? — спитав містер Фогг.
— Ні, саньми, — відповів Фікс, — вітрильними саньми. Мені пропонували цей спосіб їзди.
Фікс казав про того добродія, що підходив до його вночі на вокзалі.
Філеас Фогг не відповів нічого, але Фікс показав йому на того чоловіка, що ходив перед двірцем. Містер Фогг звернувся до нього й через хвилину пішов з американцем на імення Мудж до його хатини, що стояла поблизу фортеці Керней.
Там містер Фогг побачив дуже чудернацький екіпаж. Він був подібний до рами, покладеної на довгих, спереду трохи піднятих, санях. На цій рамі могло вмоститись шість душ. На передній третині довгої рами було вбито високу щоглу, до якої прив'язано було величезне вітрило.
Щоглу було міцно прироблено залізними трубами до саней і на ній причеплено стойку для другого вітрила, що заміняло стаксель. Позаду висіло щось подібне до кермового весла, яке давало змогу керувати саньми.
Отже це були сані оснащені на кштальт галєри. Взімку, під час снігової заверюхи, що спиняє потяги, цими санками користуються для переїздів з однієї станції до другої. Дотого-ж вітрила їхні можуть мати далеко більшу поверхню, як в гоночних човнах, бо вони не бояться хвилювання. З попутнім вітром вони біжать навіть часами швидче за кур'єра.За скілька хвилин містер Фогг вже сторгувався з хазяїном цього суходольного судна й наняв його. Вітер був сприяючим, бо гнав прямісенько з заходу й досить сильно в той час. Сніг промерз і Мудж брався довезти їх за кілька годин до Омахи. Звідціль ходило чимало потягів і було кілька колій, що вели з Чикаго до Нью-Йорку. Нічого було відмовлятись од такого зручного випадку.
Тому, що така їзда для містріс Ауди була-б дуже важкою, особливо в такий холод, який мав відчуватись ще дужче при швидкій їзді, Фікс запропонував їй доїхати потягом, з нею він призначив їхати Паспарту, який повинен був довезти її до Европи як найвигодніще. Та містріс Ауда рішуче відмовилась од цієї пропозіції, бо не схотіла кидати містера Фогга. Паспарту дуже радів з того, бо йому самому не хтілось кидати свого пана, особливо тепер, коли той був в товаристві шпига.
Про що думав тоді Фікс — важко вгадати. Чи мав він хоч краплю сумніву в провині містера Фогга, коли той повернувся назад, чи він справді вважав його за хитрого злодія, котрий, гадав, обїхавши кругом світу, утікти від суду? Можливо, що особисте його відношення до Філеаса Фогга трохи відмінилось, зате постанова цілком виконати свій обов'язок не змінилась.
От через що він більше від усіх поспішався до Англії.
О восьмій годині сані було зготовлено до вирушення. Подорожні вмостились на них, добре обгорнувшись пледами[1]. Два дужих вітрила було нап'ято й санки під натиском вітру почали бігти по снігу з прудкістю сорока миль за годину.Дорога між Кернеєм та Омахою йшла просто по лінії, або як кажуть американці, „бжоляним шляхом“, протягом не більш двісті миль. За допомогою сприяючого вітру його можна проїхать менш як за пять годин. Таким чином при добрих умовах сані повинні були доїхать до Омахи о годині по-полудні.
Але що це була за мандрівка? Подорожні не могли говорить і мовчки сиділи притиснувшись один до одного. Від холоду, який збільшився від швидкої їзди, їм забило дух у грудях. Санки летіли по снігу, як судно по воді, тільки без хвиль. Коли подимав вітер, то здавалось, що санки несуться в повітрі з своїми вітрилами замісць крил, наче якась птиця велетень. Мудж керував санками, спритно обертаючи кермовим веслом, аби утримати сані від зворотів в бік. Всі вітрила було нап'ято. Крім головної щогли поставили ще й додаткову та укріпили стеньгу на-першій. Остаточно підрахувать прудкість було неможливим, але певне, що вона була більш сорока миль на годину.
— Коли нічого не вломиться, то ми приїдемо вчасно, — сказав Мудж. — А вчасно приїхати дуже хотілось Муджеві, бо як завше, містер Фогг обіцяв йому добру нагороду.
Санки їхали рівниною гладенькою, як лід на ставку. Залізниця в цій частині йшла через Грет-Ісланд, Колумбус, значне місто штату Небраска, Шуплер, Фремонт, а потім Омаху, ввесь час йдучи правим берегом Плетт-Рівера. Сані йшли просто поперек того луку, що утворює тут залізниця. Мудж не боявся, що їм перешкодить Плетт-Рівер, який робить залом перед Фремонтом, бо він тепер замерз.
З тієї причини на цій дорозі не зустрічалось ніяких перешкод і Фогг міг боятись тільки, щоб не зламались санки та не змінився вітер.Але вітер не втихав, а навпаки, ще дужчав, так що аж щогли гнулись. Та на щастя, їх добре тримали залізні шруби. Метальові дроти, подібні до струн, співали од вітру жалібну, але гармонійну мелодію, немов на їх грала якась невидима рука орігінального музики пустелі.
— Квінта й октава, — промовив містер Фогг.
Це єдині його слова під час всього переїзду. Містріс Ауда, добре задушкована в ковдру, по можливосте найкраще захищена була від вітру й холоду.
Що-ж торкається Паспарту, то його обличчя було червоне, як соняшне коло в той час, коли воно сідає в їмлі, але вираз його тепер прояснився. Він знову почав сподіватись. Замісць того, щоб прибути до Нью-Норку вранці, вони прибудуть увечері. Не все одно! Аби лишень встигнути на пароплав, що йде до Ліверпуля.
Паспарту ладен був подякувати своєму спільникові Фіксові. Він пам'ятав, що цей спосіб їзди запропонував Фікс, дякуючи якому містер Фогг міг вчасно дістатись до Нью-Йорку. Та по якомусь передчуттю він утримався й не змінив свого відношення до Фікса. Але шляхетний вчинок містера Фогга, його надзвичайна жертва для визволення свого слуги, назавше зостались в пам'яті Паспарту й нічого не могло-б стерти цього спомину.
Поки кожний з них мовчки міркував про те чи инше, сані не спиняючись несли їх по сніговому килиму. Инколи вони переїздили невеликі річки, але подорожні не помічали того, бо все було вкрите снігом. Місцевість була зовсім дика. Поміж Тихоокеанською залізницею й віткою, що відходить од Кернея до Сен-Джозед, вона утворює неначе величезний безлюдний острів. На всім її протязі не видно ні одного села, ні одної станції, ні одної фортеці. Часами тільки промиготить крива деревина з білим стовбурем та голим віттям, з якого здійметься гурток дикого птаства, чи зграя кощавих голодних вовків пуститься навздогін за санками, сподіваючись поживи, але швидко відстає й щезає в морозяній імлі. Иноді, бувало, ці вовчі зграї бігли близько за саньми й тоді Паспарту тримав револьвер напоготові. Як-би тільки що сталось з санками, то не солодко довелося-б мандрівцям од вовків, але санки летіли прудко й далеко випереджали виюче звірря.
В полудень Мудж по якихсь ознаках примітив, що сані поминули Плетт-Рівер. Він не сказав нічого, але тепер був певен, що до Омахи зосталось всього двадцять миль. І справді, не минуло й години, як він покинув стерно й став нашвидку здіймати вітрила. Санки з розбігу пройшли ще з півмилі, а потім спинились. Мудж показав на вкриті снігом покрівлі, промовивши:
— Ми приїхали.
Приїхали! Приїхали на станцію, з якої відходять велика кількість потягів на схід Сполучених Штатів!
Фікс і Паспарту вистрибнули з саней і почали розминать занімілі ноги, руки та спину. Потім вони допомогли злізти містріс Ауді та містерові Фоггові. Містер Фогг розплатився з Муджем, а Паспарту приязно стиснув йому руку. Після того всі четверо пішли на станцію.
Коло цього великого міста штату Небраска кінчається Тихоокеанська залізниця, яка з'єднує сістему річки Місісіпі з Великим океаном. З Омахи до Чикаго відходить вже нова лінія під назвою „Chikago-Rock. — Island-road“. Ця лінія йде просто на схід і по дорозі від Омахи до Чикаго має пятьдесять станцій.
Потяг, що йшов простісенько до Чикаго готовий був саме в той час до вирушення. Філеас Фогг і його товариші ледве встигли сісти у вагон. Міста вони зовсім не бачили, але Паспарту признався сам собі, що він не дуже їм цікавиться; він вирішив, що тепер їм не до того, щоб оглядать американські дива.
Потяг надзвичайно швидко пробіг через міста: Кунсільблюфс та Йова, а вночі перейшов Місісіпі біля Девонпорту й через Рок-Ісленд увійшов в Ілінойс. Другого дня, 10-го, вони прибули до Чикаго, що піднявся з руїн і пишався своїми височезними будинками, поглядаючи в води чудового озера Мічіган.
З Чикаго до Нью-Йорку зосталось 900 миль. Потягів було досить багато й містер Фогг мав змогу безпосередньо пересісти з одного в другий. Моторний паровик швидко понісся на всіх парах по лінії Пітсбург-Форт-Вайн-Чикаго, немов-би розуміючи, що поважному джентльменові ніколи гаяти час. Як блискавиця промайнув він через Індіану, Огіо, Пенсільванію, Нью-Джерсей, поминаючи міста з старовинними назвами, які мали вулиці та кінно-залізні дороги й яким бракувало тільки будинків, бо їх не встигли ще відбудувати. Нарешті, заманячів Гудзон і 11-го грудня об одинадцятій з чвертю годині увечері, потяг спинився на двірці, на правім березі ріки, як раз проти пристані пароплавів лінії Купар, що инакше зветься: „Britisch and north American royal mail steam packet Cо“.
Пароплав „China“, якай їде до Ліверпулю, відійшов за сорок пять хвилин перед тим.
——————
- ↑ Дорожні ковдри.