За 80 день кругом світа/XXX
| ◀ XXIX. Випадки, які тільки й можливі на залізницях Союзу | За 80 день кругом світа XXX. Філеас Фогг звичайно виконує свій обовязок |
XXXI. Фікс цілком допомогає містерові Фоггові ▶ |
|
Отже три пасажири згинуло без вісти й між ними був Паспарту.
Ніхто не знав, чи їх було забито, чи занято в полон.
Поранених знайшлось чимало. Але ніхто не був поранений смертельно.
Містріс Ауду зовсім не поранили, також цілий був і Філеас Фогг, хоча він бився не шкодуючи себе. Фікс дістав легкої рани в пахвину.
Найбільше потерпів полковник Проктор. Він дістав тяжкої рани в пахвину й його винесено було на станцію, вкупі з иншими, стан яких вимагав негайної допомоги. Але Паспарту не було й щирі сльози капали з очей містріс Ауди.
Всі пасажири вийшли з потягу.
На колесах вагонів видко було плями крови, на шпицях висіли шматки мяса. По білій рівнині виразно виступали червоні смуги. Оддалі на південь видно було ватагу індійців, що поспішно втікала геть.
Містер Фогг стояв нерухомо, схрестивши на грудях руки, й обмірковував важливу постанову. Біля його стояла містріс Ауда й мовчки дивилась на нього. Він зрозумів цей погляд. Коли його слугу взято в полон, то чи-ж він не повинен був спробувать визволити Паспарту з рук індійців.
— Я відшукаю його живого чи мертвого.
— О, містер Фогг! — скрикнула містріс Ауда і схопила його руки, обливаючи їх слізьми.
— Навіть живим,— додав містер Фогг, — коли ми не будемо гаяти ні одної хвилини.
Цією постановою містер Фогг цілком приносив себе в офіру. Він міг втратить все своє банкове майно. Коли він спізниться на один день, то вже не встигне сісти на пароплав в Нью-Йорку. Його заклад буде тоді напевне програно. Але перед думкою: „це мій обовязок“, він ні трохи не вагався.
Капитан, що командував фортом, був поблизу. Його солдати готові були боронитись, коли б індійці захтіли напасти на станцію.
— Згинуло три пасажиру, капитане, — звернувся до його містер Фогг.
— Їх убито? — спитав капитан.
— Або-ж вбито, або взято в полон. Про це треба дізнатись напевне. Чи наміряєтесь ви доганяти індійців?
— Це важка справа, — відповів капитан. — Вони можуть утікти навіть за Арканзас. Я не маю права покинути без охорони доручену мені фортецю.
— Але справа йде про життя трьох людей?
— Правда… та чи ж можу я ради трьох душ ставить на карту життя пятьох десятків.
— Не знаю чи можете, але ви повинні це зробить.
— Шановний добродію, тут ніхто не має права вчити мене, як повинен я виконувати свої обов'язки.
— Гаразд — сухо відповів містер Фогг. — Я піду один.
— Ви, — скрикнув Фікс, підійшовши до нього. — Ви хочете йти один слідом за індійцями.
— Не можу-ж я дати загинуть тому, що всіх нас визволив від погибелі. Так, я піду.
— Ні, ви не підете один, — скрикнув капитан схвильовано. — Ви маєте хоробре серце. Молодці, — звернувся він до своїх солдатів, — мені треба тридцять добровольців!
Вся рота, як один чоловік ступила вперед. Капитанові зоставалось тільки відібрать з цих хоробрих людей три десятки вояків. Старшиною над ними він призначив сержанта, що вже не раз бував у бувальцях.
— Дуже вам вдячний, капитане, — відповів містер Фогг.
— Ви дозволите товаришувать вам в цій справі? — запитав Фікс.
— Як вам бажано. Але, як ви хочете бути мені в пригоді, то зостаньтесь з містріс Аудою на той випадок, як що зо мною трапиться нещастя.
Фікс раптом зблід. Спустить з очей людину, кожним кроком за якою він так уперто стежив! Пустити його самого в пустелю, без свого догляду! Фікс тольки поглянув на містера Фогга. І не вважаючи на свої підозріння та внутрішню боротьбу з самим собою, він мусів спустити очі перед ясиим спокійним поглядом цієї людини.
— Я лишусь, — промовив він.
По кількох хвилинах, стиснувши на прощання руку молодій пані, містер Фогг передав їй мішечок з коштовними банковими паперами — грішми й вирушив в дорогу вкупі з сержантом та його солдатами.
— А ви, друзі мої, дістанете 1000 фунтів, як що нам пощастить визволити полонених.
Було по дванадцятій годині дня.
Містріс Ауда увійшла в двірець і там стала сама дожидатись та думати про містера Фогга, про його звичайність сполучену з саможертвою та хороброю вдачею. Він офірував своїм майном, а це тепер ще й життям, і все те він робив не вагаючись, не кажучи зайвого слова. Спокійно й звичайно виконував він свій обовязок чесної людини. В її очах Філеас Фогг зробився героєм.
В той самий час Фікса мордували инші думки. Він схвильовано прохожався по платформі. Лиш на одну хвилину він захопився довіррям до містера Фогга, а потім знову став самим собою.Ледве пішов містер Фогг, як Фікс вже зрозумів, що зробив велику дурницю. Стільки стежив за цією людиною, майже навкруги всього світу, а тепер спустить з очей! Натура його перемогла збентежене сумління. Він винуватив, він проклинав себе, він дорікав собі так, як тільки міг дорікати старшина вишукуючої поліції своєму аґентові, що попався в немудру пастку.
„Зовсім по дурному я зробив, — міркував він про себе. — Той француз напевне сказав йому хто я. Він пішов і, безумовно, не повернеться. Де його тепер знайдеш, і як це я дозволив себе обдурить, коли в мене в кишені є наказ про його заарештовання! Цілковитий я дурень“!
Так міркував Фікс, а час, як умисне, тягся занадто довго. Він не знав, що робити. Инколи в голову йому приходила думка розповісти все містріс Ауді, але Фікс швидко відкидав цю думку, вгадуючи, що відповість йому на це зажурена пані. Що його тут чинити? Він готовий був піти слідом за містером Фоггом по вкритій снігом рівнині. Це було навіть можливим, бо їх слід видко ще було на снігу. Але далі цей слід вкрився новим шаром снігу. На одну хвилину йому забажалось кинуть усю справу. Неначе умисне, швидко з'явилась можливість поїхати з станції Керней далі, продовжуючи цю нещасливу подорож. О другій годині зі сходу почулись свистки. Падав густий мнягкий сніг, але крізь його виринула наче якась велетенська тінь з жовтою блискучою плямою спереду. Побільшена туманом, та тінь мала надзвичайний, фантастичний вигляд.
Потягу з того боку не ждали. Викликана телеграфом допомога не могла так швидко надійти, а потяг з Сан-Франціско мав прийти тільки на другий день. Але справа швидко роз'яснилась. То помалу йшов паровик, той самий, якого Паспарту одчепив від потягу. Після того він дуже швидко пройшов скілька миль по залізній путі. Але за браком палива вогонь погас і через годину машина помалу зупинилась за двадцять миль від станції Керней.
На щастя, ні машиниста, ні кочегара не було вбито, вони тільки зомліли; а на свіжім повітрі очуняли. Тоді паровик вже спинився. Побачивши себе серед пустелі без вагонів, машинист зрозумів, що сталось. Він не міг тільки догадатись, яким чином паровик зостався відчепленим від вагонів, але був певний, що покинутому десь потягові негайно потрібна поміч. Машинист не довго міркував, що йому треба зробить. Розумніш було їхати далі до Омахи, ніж повертати назад до потягу, який може ще індійці не скінчили грабувать… Та все одно! На паровикові розвели знову вогонь, підклали дров та вугілля й коло другої години машина заднім ходом наближалась до станції Керней. Це її свистки чутно було в імлі.
Пасажири дуже зраділи, побачивши паровик, що знову став на своє місце. Була змога продовжувать нагло перервану подорож. Коли паровик прийшов на станцію, містріс Ауда вийшла на платформу.
— Ви їдете вже? — запитала вона в кондуктора.
— Так, пані.
— А полонені та наші нещасні товариші по подорожі?
— Я не можу затримувати потягу. Ми й так спізнились на три години.
— А коли надійде слідуючий потяг з Сан-Франціско?
— Завтра увечері.
— Це-ж буде пізно. Треба почекать!
— Неможливо, — відповів кондуктор.
— Коли ви бажаєте їхать — прошу до вагону.— Ні, я не поїду — відповіла молода жінка.
Фікс чув ту розмову. Кілька хвилин перед тим, коли ще не було змоги їхати — він майже вирішив це зробити. Та тепер, коли йому лишалось тільки сісти в вагон, щось неначе не пускало його туди. Ця платформа ніби вогнем пекла йому ноги, але він не міг зійти з неї. У нього знову почалось змагання з самим собою; його душив страшений гнів на себе за свою невдачу, та він постановив таки боротись до останньої можливости.
Усі пасажири, й дуже поранені пішли на свої місця. Серед поранених був, між иншим, і полковник Проктор, в дуже поганому стані здоровля. Нарешті потяг набрав звичайного вигляду, й по свисткові машиниста вирушив, швидко сховавшись в сніговій хуртовині.
Фікс зостався.
Поминуло кілька годин. Увесь час йшов сніг і було дуже холодно. Фікс сидів на лаві нерухомо, паче він спав. Містріс Ауда, не дивлючись на холодний вітер, раз-по-раз виходила з кімнати, яку їй одведено було в двірці для відпочинку. Вона доходила до краю платформи й напружено вдивлялась в далечінь, запорошену сніговим пилом, прислухаючись до кожного найменшого згуку. Та дарма — нічого не видко було, не чуть було ніякого шамотіння. І сумною вона поверталась назад, щоб знову потім вийти, й знову ні з чим вернутись.
Настав вечір. Хоробрі вояки не повернулись. Де вони були тепер? Чи вони наздогнали індійців, чи розпочати бійку, чи може вони зблудили в снігу й згубили дорогу? Капитан фортеці дуже був збентежений тим, хоч і не виявляв цього.
Вже надійшла й ніч. Хуртовина стихла, але на дворі похолоднішало. Самий відважний погляд без жаху не міг дивитись на цю безкрайну білу рівнину, обгорнену темрявою. Мертва тиша панувала над нею. Ні птиця, ні хижий звір не порушував її своїм живим голосом або рухом. Усе мовчало.
Містріс Ауда всю ніч без устанку снувала по платформі. Думки, одна страшніша другої, роїлись в її голові й малювали перед нею жахливі можливости. Що вона витерпіла за ці години — не переказати словом.
А Фікс нерухомо сидів на своєму місці й теж не спав. До його надійшов якийсь чоловік і щось сказав йому. Фікс одповів на те, лишень хитнувши незгідно головою, й той відійшов.
Минулась, нарешті, ніч. Ранком зійшло бліде сонце й освітило місцевість досить добре: миль на дві навкруги. Філеас Фогг пішов з солдатами на південь, але з того боку нічого не було видко.
Капитан дуже турбувався й не знав що має робити: чи посилати нову ватагу на допомогу першій й, чи варто загубити нових людей, коли вже втратив тридцять душ. Та він не вагався довго. Закликавши лейтенанта, наказав йому розвідати місцевість в південному напрямкові. Але саме в ту хвилину почулись постріли. Чи не було то гасло? Вояки вибігли з фортеці й побачили за-пів милі від станції тих, кого повернення так напружено всі ждали. Попереду йшов містер Фогг. Коло нього Паспарту та два инших пасажири, визволених од індійців. За десять миль од Кернея счинився бій. Коли саме мала надійти допомога, Паспарту з двома своїми товаришами почали бійку з вартівниками їх. Паспарту встиг кулаком положити трьох індійців, поки прийшов містер Фогг з вояками.
Визволених та визволителів вітали радісними криками. Філеас Фогг роздав солдатам обіцяну нагороду.„Однак же й дорого я коштую своєму панові“ — подумав Паспарту, побачивши це.
Фікс мовчки дивився на містера Фогга. Неможливо висловити, які ріжноманітні почуття змагались тоді в його душі. Містріс Ауда, не кажучи ні слова з радощів, схопила руку містера Фогга й міцно тиснула її своїми малими рученятами.
Паспарту, ледве вступивши на станцію, почав шукати потягу. Він думав, що він ще не вирушив і вони встигнуть надолужити прогаєний час.
— А потяг де? — гукав він.
— Одійшов — відповів Фікс
— А коли піде слідуючий? — спитав містер Фогг.
— Тільки нині увечері.
— Ага! — спокійно промовив стриманий джентльмен.