За 80 день кругом світа/XX
| ◀ XIX. Паспарту бере дуже близьку участь в справі свого пана; наслідки цієї участі | За 80 день кругом світа XX. Фікс входить в безпосередні зносини з Філеасом Фоггом |
XXI. Господарь „Танкадери“ ризикує втратить обіцяну нагороду в двісті фунтів ▶ |
|
Закупивши, що було потрібно, містер Фогг та пані Ауда повернулись до готелю й пообідали за роскішно сервірованим спільним столом. Потім містріс Ауда, стомлена трохи довгою гулянкою по місту, пішла до свого покою, стиснувши на прощання, по англійському звичаю, руку своєму визволителю. Поважний джентльмен заглибився на весь вечір в читання „Times“ та „Illustrated London News“.
Як-би він умів дивуватись, то він би здивувався тим, що увечері його слуга не з'явився. Але тому, що він знав, що пароплав вирушає другого дня зранку, то він ні трохи не турбувався його відсутністю. Ранком другого дня Паспарту не з'явився на дзвінок містера Фогга.
Ніхто не вгадав-би, що думав поважний джентльмен, довідавшись, що його слуга ще не повернувся. Містер Фогг обмежився тим, що післав за паланкіном і звелів повідомити містріс Ауду.
Було вісім годии і приплив, якого ждали о-пів-до-десятої для того, щоб вирядити з рейда „Карнатик“ ще не надійшов.
Коли паланкін прибув, містріс Ауда з містером Фоггом сіли в нього, а багаж попровадили окремо на тачці позаду. Через пів години вони прибули на побережжя, де містер Фогг довідався, що „Карнатик“ вирушив вчора увечері.
Містер Фогг сподівався знайти разом пароплав і свого слугу, а тепер мусів обійтись без того й другого. Але на його обличчю не відбилось і найменшого незадоволення або почуття прикрости. На стурбовані погляди містріс Ауди він одповідав:
— Це тільки випадок, моя пані, не більше.
В ту хвилину Фікс, який пильно стежив здалеку за містером Фоггом, підійшов до його й запитав, чемно уклонившись:— Ви також, як і я, пане, один з пасажирів „Рангуну“, що прибув учора?
— Так, пане, — холодно відповів містер Фогг, але я не маю чести…
— Вибачте, я думав, що найду тут вашого слугу.
— Ви знаєте де він? — швидко запитала молода жінка.
— А хіба-ж він не з вами? — відповів Фікс, вдаючи з себе дуже цим здивованого.
— Ні, — відказала містріс Ауда. — Він не показувався з вчорашнього дня. Чи не виїхав він без нас на „Карнатику“?
— Без вас, пані?.. Але, прошу вибачення за моє запитання, ви також намірялись виїхати цим пароплавом?
— Так, пане.
— Я теж, шановна пані. І дуже неприємно вражений тим, що „Карнатик“ полагодився й вирушив в море на дванадцять годин раніще визначеного термину, нікого не сповістивши про це. Тепер мусимо ще цілий тиждень ждати слідуючого пароплаву.
Коли Фікс вимовляв слово „тиждень“, то його серце радісно забилось. Тиждень! Фогг залишиться на цілий тиждень в Гон-Конзі! За цей час встигне дійти наказ. Нарешті щастя повернулось на бік представника закону.
Можна собі уявити яке вражіння зробило на його спокійне заперечення містера Фогга.
— Але ж, я гадаю, що в порті єсть і другі пароплави крім „Карнатика“. І, запропонувавши руку містріс Ауді, містер Фогг попростував до доків шукати корабля, готового вирушити. Збентежений Фікс поплентавсь за ними. Його неначе якась невидима нитка привязувала до цієї людини.Однак доля ніби покинула того, кому так вірно до цього часу служила. Філеас Фогг години зо три ходив по портові, вирішивши навіть зафрахтувати
Але Фогг не тратив надії. Він ладен був продовжувати свої шукання, хоч би для того йому довелось їхати до Макао. Коли це до нього підійшов моряк.
— Ваша мосць шукає судна? — спитав він, здіймаючи шапку.
— А ви маєте пароплав готовий до вирушення?
— Так, ваша мосць. Лоцманське судно № 43. Краще зі всієї флотілії.
— Добре воно йде?
— Між вісьма та десятьма милями за годину. Ваша мосць бажає поглянуть?
— Еге.
— Будете задоволені, ваша мосць. Справа йде про морську гулянку?
— Ні, про подорож.
— Про подорож?
— Чи візьметесь ви довезти мене до Йокагами?
При цім запитанні матрос вирячив очі й розвів руками.
— Жартуєте, ваша мосць! — сказав він.
— Ні. Я опізнився на „Карнатик“ і мені треба бути, в крайнім разі 14-го, в Йокагамі, щоби встигнути попасти на пароплав, що йде в Сан-Франціско.
— Дуже шкодую — відповів лоцман, — але це неможливо.
— Я дам вам сто фунтів за день і нагороди двісті фунтів, коли приїду вчасно.
— Це серйозно? — запитав лоцман.
— Цілком серйозно — відповів містер Фогг.
Лоцман одійшов на бік. Він поглянув на море й видно було, що хитався між бажанням заробити величезну суму грошей і небезпекою пускатись в таку далеку дорогу.
Фікс тим часом був страшенно збентежений, а містер Фогг звернувся до містріс Ауди, питаючи:— Ви не будете боятись?
— З нами — ні, — відповіла молода пані.
Лоцман знову підійшов до містера Фогга й нерішуче мняв в руках шапку.
— Ну, лоцмане? — запитав містер Фогг.
— Ні, ваша мосць — одповів лоцман. Я не можу ризикувати ні сам собою, ні своїми людьми в такій далекій подорожі, пускаючись на судні в двадцять тон. До того-ж ми не встигнемо вчасно приїхати, бо від Гон-Конгу до Йокагами 1650 миль.
— Всього 1600. — поправив його містер Фогг.
— Все одно.
Фікс з полегкістю зітхнув.
— Але, — додав лоцман, — може знайдемо спосіб якось инакше уладнати цю справу.
Фікс перестав дихати.
— Як? — спитав містер Фогг.
— Поїхати, наприклад, в Нагасаки на південний край Японії, Це всього 1100 миль або в Шанхай, це вісімсот миль од Гон-Конгу. В останнім випадку ми можем держатись поблизу китайського берега, а це дуже нам буде зручно, до того ж і течія там несе на північ.
— Лоцмане, — промовив містер Фогг, — я повинен сісти на пароплав, що відходить до Америки з Йокагами, а не з Нагасаки чи з Шанхаю.
— Для чого-ж так? — заперечив лоцман. — Пароплав до Сан-Франціско відходить не з Йокагами. Там і в Нагасаки він тільки зупиняється, а виходить він з Шанхаю.
— Ви певні в тому?
— Так, певен.
— А коли виходить пароплав з Шанхаю?
— 11-го о сьомій годині ввечері. Нам лишається ще чотирі дні. Це виходить девяносто шість годин, за котрі ми при середній прудкості в вісім миль, точній роботі, сприяючім вітрі та спокійнім стані моря можем пройти цих вісімсот миль, що відділюють нас од Шанхаю.
— І ви можете вирушити?
— Через годину. Треба тільки запастись їжою та оснастись.
— Гаразд. Ви хазяїн судна?
— Так. Джон Бунсбі, хазяїн „Танкадери“.
— Хочете завдаток?
— Коли це не зробить труднації вашій мосці.
— Ось двісті фунтів на рахунок плати.
— Чи не бажаєте, пане добродію, покористуватись з нагоди? — додав містер Фогг, звертаючись до Фікса.
— Я хотів вас прохати про це — рішучо відповів Фікс.
— Гаразд. Через пів години будемо на облавку.
— Але ж де той бідний Паспарту? — сказала містріс Ауда, дуже стурбована там, що француз десь зник.
— Я зроблю для нього все, що можу — відповів містер Фогг.
І в той час, як Фікс, охоплений нервовою пропасницею, страшенно роздратований простував до „Танкадери“, містер Фогг і містріс Ауда поїхали до поліцейської контори. Там містер Фогг дав прикмети Паспарту й значну суму грошей, якої-б стало тому, щоб повернутись до Европи. Таку ж саму формальність було виконано й в французького консула. Після того, повернувшись в паланкіні до готелю, щоб узяти багаж, мандрівці поїхали до порту.
Пробило три години. Лоцманське судно № 43 вже було зготовлено. Екіпаж був на облавку й все готово було до вирушення. Це була дуже гарненька шкуна в двадцять тон, гостра з носа, довга й вузька, подібна до гоночної яхти. Мідь на ній так і блищала; залізо було гальванізоване; місток своїм білям кольором нагадував колір слонової кости. Було видно, що Джон Бунсбі піклувався про то, щоб на судні був лад. Дві щогли було трохи відхилено назад. Вона держала скісний грот-контр бізань, бізаньсель, фор-стаксель, грот брамсель і могла постановити міселі. По всьому було видно, що йти ця шкуна мала дуже добре, й справді — вона виграла вже кілька призів на матчах, влаштованих проміж лоцманськими суднами.
Екіпаж „Танкадери“ складався з її господаря, Джона Бунсбі, та чотирьох чоловік. То були сміливі, завзяті моряки, що знали море, як своїх п'ять пальців і пускались у всяку годину розшукувати кораблі. Джону Бунсбі можна було призначити років сорок п'ять. Міцно збитий, обпалений сонцем, він мав погляд жвавий і меткий. Його енергійна, самовпевнена постать могла підбадьорити навіть самих полохливих і викликати довірря.
Філеас Фогг і містріс Ауда піднялись на облавока. Фікс вже був там. З юта шкуни можна було пройти в квадратову каюту. Кругла канапа та стіл складали умебльования цієї кімнати. Тут було тісно, але чисто й затишно.
— Дуже шкодую, що не можу запропонувать вам нічого кращого, — сказав містер Фогг, запроваджуючи туди Фікса.
Той мовчки вклонився.
— „Чемний пройда, — подумав він, — а все таки пройда!“
У всякім разі Фіксові було неначе совісно користуватись послугами містера Фогга.
В три години й десять хвилин вітрила нап'ялись й на щоглі з'явився англійський прапор. Пасажири сиділи на містку. Містер Фогг і містріс Ауда кинули останій погляд на берег, гадаючи чи не з'явиться часом тим Паспарту.Але Паспарту не з'являвся на радість Фікса, який дуже цього боявся. Коли-б випадок привів сюди бідного слугу, з котрим так погано пожартував Фікс, то розуміється вийшла-б зовсім неприємна дія Фікса розмова. Та, певне, Паспарту був ще під впливом наркозу.
Джон Бунсбі, нарешті, знявся з якоря й „Танкадера“, надувши свої вітрила, попливла по хвилях.