За 80 день кругом світа/XIX
| ◀ XVIII. Філеас Фогг, Фікс і Паспарту, кожний з свого боку чинять свою справу | За 80 день кругом світа XIX. Паспарту бере дуже близьку участь в справі свого пана; наслідки цієї участі |
XX. Фікс входить в безпосередні зносини з Філеасом Фоггом ▶ |
|
Гон-Конг, невеличкий острівець, приєднаний до англійської теріторії по Нанкінському трактатові після війни 1842 року. За кілька літ колонізаційна вдача англійців встигла заснувати там значне місто й утворити важливий порт під назвою — Вікторія. Острів цей лежить там, де вливається в море річка Кантон, всього за шістьдесят миль од португальського міста Макао, збудованого на другім березі. Очевидно, що в торговельній боротьбі Гон-Конг повинен був перемогти Макао й тепер більша частина китайського транзітного торгу ведеться через це місто. Доки, шпиталі, верфі, крамні комори, собор готичної архитектури, губернаторський дім, вулиці, бурковані на маз-адамовий спосіб, — все це наводило на думку, немов би яке-небудь комерційне місто з графства Кенті або Суррей, пронизавши земну кулю наскрізь вийшло на її поверхню як раз саме з протилежного боку — майже на антіподі. Заклавши руки в кишені, Паспарту попростував до порту. По дорозі він розглядав паланкіни, тачки з полотняним накриттям, які ще можна зустрінути в небесній імперії. Натовп китайців, японців та європейців тиснувся по вулицях. У всьому місто було подібне до Бомбею, Калькути, Сінгапуру. Здавалось навколо всього світу йшли англійські міста.
Піспарту прийшов до порту Вікторії. Там, при гирлі річки Кантону, кишіли, як мурашня, кораблі ріжних націй: англійські, французькі, голандські, торговельні й військові, японські й китайські джонки, ампи, танки, й нарешті пароплави, навантажені квітками, що немов велетенські квітника плавали на поверхні моря. Проходючи, Паспарту зустрів чимало дуже старих дідів тубольців, зодягнених в жовті блузи.
Він зайшов до голярні, щоб поголитись по-китайському. Місцевий Фігаро, який досить зрозуміло балакав по-англійському, розповів йому, що всі ці діди мають не менш, як вісімдесят років з роду. Бо лиш в цих літах вони дістають поважне право одягатись в жовте, тому, що жовтий колір вважається в Китаї царським. Невідомо через що Паспарту це здавалось кумедним.
Поголившись, він попростував туди, де стояв „Карнатик“. Там зустрів він Фікса, який спацирував поблизу. Це ні трохи не здивувало Паспарту. А на шпиговім обличчі відбивалась страшенна гризота та незадоволення.
— Гаразд — подумав Паспарту. — Не повелося таки членам „Реформ-клубу“.
І він підійшов до Фікса з веселою посмішкою, немов не примічаючи його роздратованого вигляду.
Аґент мав серйозні підстави проклинати невдачу, що скрізь неначе йшла слідом за ним. Наказу знову не було! Напевне, він десь запізнився й міг би наздогнати його, коли-б затриматись кілька день в цім місті. Гон-Конг був останнім англійським містом по дорозі, й виїхавши з нього, містер Фогг міг зовсім втекти від Фікса. Треба було неодмінно затримати його, чого б це не коштувало.
— Ну, містер Фікс, промовив весело Паспарту, — ви постановили їхать з нами й до Америки?
— Еге, — крізь зуби відповів шпиг.
— Он як, — скрикнув Паспарту, заходячись од гомеричного реготу. — Я знав, що ви від нас не відчепитесь. Ходіть, ходіть, займайте місце на пароплаві!І вони ввійшли в транспорту контору, де взяли каюти на чотирі душі. Конторщик, що видавав їй квитки, повідомив їх, що „Карнатик“ вже полагодився й вийде раніш визначеного терміну — тоб то сьогодні увечері.
— Дуже добре, — відповів Паспарту. — Це для мого пана дуже зручно. Я попереджу його.
В цей мент Фікс рішився на останній засіб — розказати про все Паспарту. Тільки таким чином можливо було затримати містера Фогга на де-який час в Гон-Конзі.
Коли вони вийшли з контори, Фікс запропонував своєму товаришові зайти підкрепитись до таверни.
Паспарту мав доволі часу й згодився на таку пропозіцію.
Поблизу від контори знайшлась досить привітна таверна. Обидва зайшли туди. У просторій, гарно умебльованій залі таверни стояла величезна постіль або кращі — канапа з великою кількістю подушок. Кілька чоловік спало на цій канапі.
Біля тридцяти чоловіка сиділо за плетеними з очеретини столиками. Одні пили великими кухлями англійське пиво; другі — ель або портер, треті — джін чи бренді. Крім того, більшість курила довгі з червоної глини люльки, набиті кількома галочками опію, змішаного з рожевою есенцією. Коли-не-коли спянілі від опію курці, зсувались під стіл. Тоді приходило двоє льокаїв, брали їх за ноги та за голову й вкладала вряд з иншими на канапі. Там лежало вже до двадцяти таких бідолах, що дійшли до останнього ступня сп'янілости.
Фікс та Паспарту зрозуміли, що вони втрапили до курильні, повної жертвами нещасної пристрасти. Знесилені та озвірілі, ці люде втратили останній розум од опію — отруйної есенції з макового молока, яку продає їм щорічно Англія на 260 мілійонів франків. Оскільки ганебні ці мілійони, здобуті поширенням одної з найстрашніших моральних хвороб людности?
Китайський уряд намірявся викоренити це лихо суворими законами — та даремне.
Од вищих кол громадянства, яким курити опій дозволено урядом, хвороба ця перейшла до нижчих і спантеличене населення неможливо було вже спинити. В осередку імперії опій курять скрізь і всюди. Чоловіки й жінки віддаються цій шкодливій пристрасті, а звикнувши, вони вже не годні обійтись без нього, бо тоді починаються страшенні корчі та різачка в шлункові. Призвичаєний курець випалює протягом дня пять люльок. Але зате й живуть такі люде не більше пяти років, а иноді й швидше помірають.
Отож зайшли вони в таку таверну-курильню, яких багато є навіть в Гон-Конзі. Паспарту не мав при собі грошей, але він залюбки пристав на пропозіцію свого товариша в дорозі, сподіваючись иншим разом з ним поквітуватись.
Вони замовили дві пляшки портвейну й француз не погребував ними. Фікс був обережнішим і пильно слідкував за ним. Вони балакали про це та про те, а головним чином про щасливу думку їхати на „Карнатикові“, що спала на думку Фіксові. Коли вино було допито, Паспарту підвівся, щоби йти попередить свого пана про те, що „Карпатик“ вирушає раніш, ніж було вирішено попереду.
— Подождіть хвилинку — промовив Фікс, затримуючи його.
— А що вам треба?
— Мені треба з вами серйозно побалакать — промовив Фікс.
— Серйозно побалакать — перепитав його Паспарту, — допиваючи останні краплі вина з своєї шклянки. — То побалакаймо завтра, а тепер мені ніколи.
— Залишіться. Справа йде про вашого пана.
По цій мові Паспарту пильно глянув на Фікса. Вираз його обличчя видався йому якимсь чудним.
Він знову сів.
— Про що ж ви маєте говорити? — спитав Паспарту.
Фікс поклав свою руку на руку француза й стиха спитав:
— Ви догадались, хто я такий?
— Чорт забірай!
— То я вам у всьому признаюся…
— Ач як! Коли-ж я й так про все знаю! Ну, ну, кажіть все-ж таки. Тільки наперед дозвольте вас повідомить, що ці пани даремне втратились.
— Даремне! — промовив Фікс. — Як ви легковажно про це кажете. Видко, що ви не знаєте, про яку суму справа ходить.
— Як не знаю? Про двадцять тисяч фунтів.
— Про пятьдесять пять тисяч фунтів, — заперечив Фікс, стиснувши руку французові.
— Що!? — скрикнув Паспарту. — Містер Фогг відважився! Пятьдесять пять тисяч фунтів! Ну, то ще гірше, не можна марнувати й хвилинки, — додав він — знову підвівшись з місця.
— Пятьдесять пять тисяч фунтів! — провадив далі Фікс, і всадовивши знову Паспарту — звелів подати пляшку бренді. — Як мені поведеться, то я одержу дві тисячі фунтів. Хочете пять сотень за те, що ви мені допоможете?
— Вам допомогти?! — спитав Паспарту, вирячивши очі.
— Еге. Ви можете допомогти мені затримати містера Фогга на кілька день в Гон-Конзі.— Фе, що ви це говорите. — промовив Паспарту. — Як! Не досить того, що ці пани посилають вас висліжувати мого пана, беручи на підозрінна його чесність, вони ще захтіли утворити йому перешкоди. Мені навіть сором за їх!
— Але що ви цим хочете сказати? — питав Фікс.
— Я хочу сказати, що це невидане нахабство. Це все одно, що витягти гроші з кишені містера Фогга.
— Та ми тілько того й хочемо! — промовив Фікс.
— Але ж це подлість, рішуча подлість, — кричав захоплений під впливом випитого бренді Паспарту, якого він, сам того не помічаючи, багато вже випив. — Джентльмени! Члени одного клубу! І розставляти такі пастки!
Фікс почав розуміти з його мови все менше й менше.
— Так он які вони члени, Реформ-клубу! Знайте ж, містер фікс, що містер Фогг — чесна людина, й коли справа ходить про заклад, він бажає виграть його законним порядком.
— Але за кого-ж ви мене вважаєте? — спитав, нарешті Фікс, пильно дивлячись на схвильованого француза.
— Чорт забірай! Вас послано під членів Реформ-клубу з дорученням контролювати маршрут мого пана, що для його єсть великою образою. Це така образа, що я хоча й давно догадався про це, та нічого ще не говорив містерові Фоггові.
— То він нічого не відає? — з цікавістю запитав Фікс.
— Нічого, — відповів Паспарту, вихиливши нову шклянку.
Шпиг приклав руку до чола. Він трохи вагався раніш, ніж знову забалакати. Засліплення Паспарту здавалось йому щирим, але воно ще гірше заплутувало його власний план. Очевидно, Паспарту говорив по щирості й не міг бути спільником свого пана, чого найбільше боявся Фікс.
— „Гаразд, — міркував аґент. Коли він не спільник, то допоможе мені“.
І шпиг рішуче відважився. До того-ж йому було ніколи. Затримати містера Фогга було необхідно.
— Слухайте, промовив він гострим тоном, — я зовсім не те, за що ви мене вважаєте, Я зовсім не аґент членів Реформ-клубу.
— Он як! — насмішкувато протяг Паспарту.
— Я аґент поліції, з дорученням од адміністрації з'єднаного королівства.
— Ви… шпиг?
— Коли хочете, — це я вам можу довести. От мій наказ.
І вийнявши з портфеля напір, аґент подав його Паспарту.
Це, справді, був наказ за підписом директора центральної поліції. Паспарту був здивований без міри й, вирячивши очі, дивився на Фікса.
— Заклад цього Фогга тільки причина про людські очі, якою він обдурив і вас і членів Реформ-клубу. Йому потрібно було примусити вас, хоч і несвідомо, допомогти йому.
— В чому-ж справа? — скрикнув Паспарту.
— Ось слухайте. 28-го вересня цього року з Англійського банку було викрадено пятьдесять пять тисяч фунтів стерлінгів. Де-які прикмети злодія було запримічено. Ось, вони цілком підходять до містера Фогга.
— Та ні, чорт забірай! — скрикнув Паспарту, стукнувши об стіл своїм дужим кулаком. Мій пан — чесніща в світі людина.
— Звідкіль вам це відомо? Хіба ж ви його знали раніш? Ви стали до його на службу в самий день виїзду. А він похапцем виїхав, ховаючись за такою незвичайною метою, без усяких річей, тільки з великою сумою в банкових білетах. І ви насмілюйтесь запевняти, що він чесна людина!
— Так, так, — замислившись повторяв Паспарту.
— Ви бажаєте може, щоб вас заарештували, як його спільника?
Паспарту схопився руками за голову. Все йому спуталось в голові. Він боявся глянути на шпига. Філеас Фогг, який визволив Ауду від смерти, відважний, з благородною душою джентльмен — злодій! А разом з тим такі докази. Паспарту намагався відігнати темні підозріння, що зароїлись йому в голові. Він не хотів вірить, що його пан винуватий в такому ганебному вчинкові.
— Чого-ж ви, нарешті, від мене хочете? — запитав він, стримуючись, що було сили.
— Справа ось в чому. Я стежив за містером Фоггом до цього часу, але ще не одержав наказу з Лондону про заарештування. Потрібно, щоб ви допомогли мені затримати його в Гон-Конзі.
— Щоб я!..
— І тоді я поділюся з нами тими двома тисячами фунтів, що маю одержати в нагороду обіцяну Англійським банком.
— Ні за що! — відповів Паспарту. Він хотів підвестись і не міг: розум і сила разом покинули його.
— Містер Фікс, — казав він ледве обертаючи язиком. — Коли навіть все те, що ви казали правда, коли містер Філеас Фогг справді злодій, якого ви шукаєте, з чим я не можу згодитись, ніж иншим… Я був… я у нього на службі… Я бачив, який він добрий, який благородний… Зрадити його я не можу… ні за яке злото… Я з другої глини ліплений…
— Ви одмовляєтесь?— Одмовляюсь.
— Примустимо, що я нічого не казав — промовив Фікс, — і вип'єм.
— Еге, вип'єм!
Паспарту все дужче п'янів. Фікс розумів одно, що його треба неодмінно розлучити з містером Фоггом і хотів кінчити цю справу. На столі було кілька люльок набитих опієм. Одну з них Фікс підсунув Паспарту. Той взяв її, закурив, потягнув в себе разів кілька й зсунувся під стіл, зовсім оп'янений наркотичним соком маку. „Нарешті — промовив Фікс, побачивши це. — Тепер нікому буде попередити Фогга про вирушення „Карнатика“, а як, навіть, він і виїде, то хоч без цього клятого француза“.
І розплатившись, він вийшов з таверни.