За 80 день кругом світа/XXI
| ◀ XX. Фікс входить в безпосередні зносини з Філеасом Фоггом | За 80 день кругом світа XXI. Господарь „Танкадери“ ризикує втратить обіцяну нагороду в двісті фунтів |
XXII. Паспарту приходить до висновку, що й у країні антіподів добре мати гроші в кишені ▶ |
|
Ця подорож за вісімсот миль на судні в двадцять тон була дуже сміливою й небезпечною, особливо в осінню пору, коли Китайське море взагалі неспокійне через те, що на ньому панують ріжні вітри, які бувають ще дужчими під час рівноденства, а тепер був початок листопаду.
Для лоцмана, певно, було багато користніще везти мандрівців до Йокагами через те, що він одержував плату за кожний день; але при таких умовах було б дуже необережно пускатись в таку далеку дорогу. Навіть до Шанхаю їхати на такій легенькій шкуні було занадто сміливо, та Джон Бунсбі вірив в свою „Танкадеру“ що, як чайка, здіймалась на хвилях і він мав право вірити в своє судно.
Перший день „Танкадера“ пливла по нерівних проходах Гон-Конгського порту й у всякім положеню держалась як найкраще.
— Мені не треба, лоцмане, повторяти вам, щоб ви йшли наскільки можна швидче? — говорив містер Фогг, коли шкуна вийшла в чисте море.— Покладіться на мене, ваша мосць, — одповів Джон Бунсбі. — Ми несемо всі вітрила, які тільки можливо, брамселі й бом-брамселі зайві — вони лише нададуть ваги судну й затримають його ходу.
— Це ваша спеціальність, а не моя й я покладаюсь на вас.
Філеас Фогг тримався просто, розставивши ноги, як справжній моряк, і дивився спокійно, як звичайно, на вкрите дрібними хвильками море. Містріс Ауда, що сиділа на кермі, схвильовано дивилась на океан, який темніщав, бо вже починало смеркатись. По цьому безкрайому морю вона відважилась їхати на такім малім судні. Над головою в неї здіймались білі вітрила, що несли її вперед, неначе на крилах велетенської птиці. Вітер підіймав шкуну на хвилі й вона неслась, немов летіла в повітрі.
Насунулась ніч. Місяць в першій квадрі ледве світив і мав скоро сховатись за обрієм. Зі сходу надходили хмари, які вже встигли закрити частину неба, лоцман засвітив гаслові вогні. В цих морях, де так часто поблизу від берега ходять кораблі, така обережність необхідна. Зустрічі кораблів тут не в дивовижу, а при тій прудкості, з якою пливла шкуна, найменша сутичка могла привести до загибелі. Фікс, замислившись, сидів на носі.
Він тримався осторонь, знаючи мовчазну вдачу Фогга. До того ж йому неприємно було розмовляти з цим чоловіком, з послуг якого він тепер користувався. Він думав також про майбутнє. Йому здавалось, що Філеас Фогг ні в якім разі не залишиться в Йокагамі, а відразу таки сяде на пароплав, що йде до Сан-Франціско, щоб швидче добратись до Америки.В цім, такім безмежнім краї він міг зостатись безкарним і тому почувати себе цілком безпешно. Заміри Філеаса Фогга здавались шпигові дуже зрозумілими и простими.
Замісь того, щоб, як звичайний злодій, втекти просто до Сполучених Штатів з Англії, цей Фогг поїхав навкруги, щоб безпешніще добратись до американської землі, й об'їхавши три чверті земної кулі, збити з пантелику поліцію, а потім спокійно проживати украдені грошики. Але невже-ж на території Сполучених Штатів Фікс покине містера Фогга? Ні за що в світі! Він не відступить і на крок від його, поки не дістане акту видачі. Це був його обов'язок і він виконає його до кінця. Принаймі, хоч одна причина була сприяюча Фіксові — відсутність Паспарту. Це особливо було значним, після останньої розмови Фікса з слугою містера Фогга. Треба було, щоб слуга з своїм паном ніяк вже більше не зустрінулись.
Філеас Фогг також думав, куди так незвичайно зник його слуга. Обміркувавши питання зо всіх боків, він постановив, що напевне Паспарту якимсь непорозумінням попав на „Карнатик“ без них. Тоді можливо, що він знайдеться в Йокагамі, й коли він справді приїхав на „Карнатику“, то про це дуже легко довідатись.
Коло десятої години вітер похолодніщав. Може було краще взяти ріфи, та лоцман, поглянувши на небо, постановив залишати вітрила так, як вони були раніш. „Танкадера“ поки що держалась дуже добре, а в разі потреби, завше можна було виконати цей маневр.
Опівночі Філеас Фогг і містріс Ауда зійшли в каюту. Фікс зійшов ще раніш і ліг на одній лаві. Щож торкається до лоцмана й його людей, то вони всю ніч зоставались на містку.По сході сонця другого дня ранком 8-го листопаду, виявилось, що шкуна зробила вже більше ста миль. Викидаючи часто лота, знайшли, що вона йде з середньою прудкістю від восьма до девяти милю. „Танкадера“ несла як і раніш всі вітрила, які міцно нап'ялись. При цих умовах вона йшла з найбільш можливою їй прудкістю. Коли б тільки не змінилась сила й напрямок вітру, то вона напевне виконала б своє завдання.
Цим днем „Танкадера“ не відходила далеко від берега, бо тут їй сприяла течія. Берег був в неї з бакборту, миль за пять і часами його нерівні обриси виступали на обрію.
Вітер подимав з землі, й тому тільки злегка хвилював море, що також було спряючим шхуні. Дрібні хвильки дуже шкодливо впливають на судна малого водозмісту тому, що вони зменшують їхню інерцію, „вбивають“ їх, як кажуть моряки.
Коло полудня вітер трохи стих і подув з південного сходу. Лоцман звелів поставити брамселі, але їх довелось швидко зняти, бо вітер знову став дужчати.
Містер Фогг і містріс Ауда на щастя не хорували морською хворобою й залюбки попоїли консервів та корабельних сухарів. Фікса також запросили до їх полуденку й той мусів був згодитись, знаючи, що баласт в шлункові так само потрібний, як і на кораблі. Але це його дратувало. Їхати на кошт цього джентльмена, годуватись його запасами — це йому здавалось непристойним. Однак-же він попоїв, правда, стоячи, нашвидку, і все ж таки попоїв. Але після того він знайшов потрібним одвести Філеаса Фогга на бік і промовив:
— Добродію…
Це слово палило йому губи. Він ледве стримувався, щоб не схопити цього добродія за комір.— Добродію, ви були дужо ввічливим, запропонувавши мені їхати на зафрахтованому вами судні, але, хоч мої кошти не дозволяють мені так зробити як ви, все таки, я хочу заплатити свою частину.
— Не будемо про це говорити, пане, — відповів містер Фогг.
— Але ж…
— Ні, пане — повторив Фогг тоном, що не припускає заперечень. — Це ввійде в загальний рахунок.
Фікс вклонився. Він задихався й, розлігшись на носі шкуни, за весь день не промовив і слова.
Однак шкуна йшла швидко.
Джон Бунсбі сподівався й кілька разів казав містеру Фоггові, що вони вчасно приїдуть до Шанхаю. Містер Фогг звичайно відказував, що він в це вірить. Тим часом і весь екіпаж про те дбав. Обіцяна нагорода заохочувала молодців. Через це ні одна снасть не була легко натягненою, кожне вітрило було щільно привязано, стерник не зробив даремно й одного руху стерном. На регаті королівського Яхт-клубу не могли б маневрувати з більшим доглядом.
Увечері лоцман обрахував, що шкуна відійшла від Гок-Конгу на сто двадцять миль. І Філеас Фогг міг сподіватись, що він дістанеться до Йокагами без запізнення. Таким чином перша важлива перешкода, яка йому зустрілась після виїзду з Лондону могла й не мати значних шкодливих наслідків.
Перед світом „Танкадера“ увійшла в протоку Фу-Кієнг, що відділює Формозу від Китайського берега, й перейшла тропик Рака.
Море було неспокійним, бо в цій вузькій протоці стріваються протилежні течії. Шкуні доводилось погано. Короткі хвилі зменшували її ходу. Встояти на містку що далі було трудніше.
Вранці повітря ще більш посвіжіло. На небі з'явились передвісники шквалу. Барометр визначив зміну години, живе срібло дуже хиталось: денні зміни стали непоправними. З південного сходу море наче підіймалось довгою хвилею, яка віщувала бурю. Звечора захід був червоний; море блищало фосфоричним світом.
Лоцман довго дивився на небо, яке не віщувало нічого доброго й щось бурчав крізь зуби. Опинившись поблизу містера Фогга, він тихо промовив до його:
— Можна усе казати вашій мосці?
— Усе — відповів Філеас Фогг.
— Буде шквал.
— З півночі чи з півдня? — запитав Філеас Фогг.
— З півдня. Треба ждати тіфону.
— Ну, з півдня, то це сількись. Він тільки нам допоможе.
— Коли ви так дивитесь на речі, то мені нічого більш додати — відмовив лоцман.
Передчування Джона Бунсбі не обдурили його. Трохи раніще тіфон, як каже відомий метеорологіст, виявився б лишень, цілою течією елєктричного полум'я, але зараз під час зімового рівноденства він міг розвинутись з жахаючою силою. Лоцман завчасу зробив всі заходи, щоб шквал не дуже пошкодив судну. Вітрила було прибрано, брам-стеньги знято, реї спущено аж до містка, люки щільно задраєно. Ані краплини води не могло протекти в середину. Залишили одно тільки вітрило форстеньги — стаксель, трьохкутне вітрило з міцного полотна, яким замінювали грот-контр бізань, щоби шкуна йшла за вітром. Почали ждать.
Джон Бунсбі пропонував пасажирам зайти в каюту, але в цій малій світлиці, майже без повітря, сидіти замкнутими зовсім було не приємно, особливо при сильному хитанні. Ні містріс Ауда, ні містер Фогг, ні навіть Фікс не згодились зійти з містка.
Коло восьми годин злива й шквал кинулись на „Танкадеру“. Її схопило, як пір'ячко, й понесло з неймовірною прудкістю. Важко уявити собі, який був сильний цей вітер. Коли порівняти його швидкість до швидкости пущеного на всіх парах локомотиву, збільшеного в чотирі рази, то й того буде замало.
Цілісенький день судно неслось на північ, куди його гнали хвилі. На щастя, воно додержувалось тієї-ж прудкости, як і ці хвилі. Разів двадцять ціла водяна гора насувалась на судно, та лоцман штучним його скеруванням уникав катастрофи. Часто-густо пасажирів з ніг до голови обливало бризками, що вони приймали з філософським спокоєм і байдужістю. Фікс, запевне, лаявся про себе, але смілива Ауда, дивлячись на товариша своєї подорожі й запалюючись його спокійністю, виявляла себе цілком вартою його й не звертала уваги на те, що судно ходило ходором. Що ж торкається Філеаса Фогга, то здавалось, неначе й тіфон входив в його програм.
До цього часу „Танкадера“ йшла все на північ, але оце надвечір, вітер, повернувшись на три чверті румба, повіяв з північного сходу, чого й боявся лоцман. „Танкадера“ стала облавком проти хвиль. Хвилі били так сильно, що людина не знайома з тим, як міцно звязані окремі частини корабля, вжахнулась би за його цілість.
На ніч буря дужчала. Джон Бунсбі, побачивши, що з темрявою хвилювання побільшується, дуже турбувався. Він гадав, чи не спинитись часом у якомусь порті й порадився з своїм екіпажем. Скінчивши ту нараду, він наблизився до містера Фогга.
— Я гадаю, ваша мосць, ми добре зробимо, як ввійдем в який-небудь порт?
— Я теж так думаю, — відповів містер Фогг.
— А! — промовив лоцман. — Але в який?
— Я знаю тільки один, — спокійно відповів містер Фогг.— Який?
— Шанхай.
Спочатку лоцман був так здивований тією відповідю, що не зрозумів, скільки в ній упертости й сміливости. Потім він скрикнув:
— Так! Правду кажете, ваша мосць! в Шанхай!
І „Танкадера“ не спиняючись продовжувала свою дорогу на північ.
То була страшна ніч! Шкуна якимсь дивом лишилась цілою. Два рази її заливало хвилею, й все могло бути знесеним водою, але все було міцно привязано. Містріс Ауда була змучена, та однак неможна було почути від неї ніякої скарги. Містеру Фоггові часто доводилось кидатись до неї, щоби захистить од шалених хвиль.
Знову стало світати. Хуртовина не вщухала, але вітер змінився й подимав з південного сходу. Ця переміна була сприяюча „Танкадері“ й вона пустилась по ревучих хвилях. Море ще не встигло заспокоїтись од першого вітру, старі хвилі стрічались з новими й, напевне, не так міцно збудоване судно було б роздушеним.
Иноді, крізь туман внднівся берег, але ж нігде не видко було жадного судна. „Танкадера“ одна змагалась з морем.
Опівдні з'явились незначні ознаки, що швидко скінчиться негода. Надвечір вони ще більше виявились.
Буря була, хоч недовга, але надзвичайна по силі. Змучені нею пасажири могли попоїсти й трохи відпочити. Вночі було порівнююче тихо. Поставили вітрила з двома рифами. Прудкість судна була досить великою. Другого дня, 11-го, по сході сонця Джон Бунсбі визначив де знаходиться шкуна. Виявилось, що вона була за сто миль од Шанхаю.Ці сто миль треба було пройти за один день. Сьогодні-ж увечері містер Фогг мусів бути в Шанхаї, щоб но опізнитись на пароплав, який вирушив в Йокагаму. Коли-б не та буря, що примусила їх втратити кілька годин, він був-би всього за тридцять миль од порту.
Вітер стихав, а враз з ним втихомирювалось і море. Шкуна вкрилась вітрилами. Поставлено було брамселі, штагові вітрила, контр-фок, брамселі — одно слово все, що можливо було. Море пінилось під фор-штевнем. О полудні „Танкадера“ була не більш, як за сорок п'ять миль од Шанхаю. В її розпорядженню залишалось ще шість годин, щоб прийти вчасно.
На облавку почувалось страшенне напруження. Хтіли прийти вчасно, щоб там не було. У всіх, крім Філеаса Фогга, розуміється, серце билось з нетерплячки. Потрібно було, щоби шкуна йшла з прудкістю девяти миль в годину, а вітер все слабшав. Він змінявся в непостійний бриз і віяв короткими нальотами, після яких море ставало знову рівним та спокійним.
Однак судно було таким легким, його високі, з тонкої тканини вітрила так добре підхоплювали ці випадкові поривання, що в шість годин Джон Бунсбі лічив, що він знаходиться за десять миль од річки Шанхай, бо саме місто лежить на три милі вище гирла цеї річки. В сім годин зосталось ще три милі від Шанхаю. Лоцман грубо вилаявся. Нагорода в двісті фунтів очевидно зникала. Разом з тим здалеку з'явилось довге веретено, над котрим розстелялась хмарка диму. То був американський пароплав, що відходив в свій час з Шанхаю. Джон Бунсбі голосно прокляв його, випускаючи з відчаєм штурвал з рук.
— Гасло! — спокійно промовив містер Фогг.Ha носі „Танкадери“ стояла мала бронзова гармата. З неї стріляли під час туману. Гармату зарядили до дула, але в той час, як лоцман збірався підкласти ґніт до затравки, Філеас Фогг промовив:
— Приспустіть прапор!
Прапор спустили до половини щогли. Це було гаслом нещастя. Можна сподіватись, що пароплав, помітивши його, зверне на хвилину з своєї дороги, щоб допомогти малому суднові.
— Плі! — зкомандував містер Фогг.
І постріл далеко залунав по морю.