За 80 день кругом світа/X
| ◀ IX. Червоне море та Індійський океан сприяють замірам містера Фогга | За 80 день кругом світа X. Паспарту радий, що хоч і босий та щасливо втік од напасти |
XI. Філеас Фогг купує за божевільну ціну слона ▶ |
|
Всякому відомо, що Індія нагадує величезний трикутник, перевернений вершком на південь, а сподом на північ і займає площину в один мілійон чотиріста тисяч квадратов. миль. Цю площу заселює, неоднаково в ріжних частинах її, — сто вісімдесят мілійонів людности. Британський уряд безпосередньо володіє й керує частиною цього краю, для чого призначено генерал-губернатора в Калькуті та губернаторів в Мадрасі, Бомбеї, Бенгалі й віце губернатора в Агрі.
Власне англійська Індія займає площину в сімсот тисяч квадр. миль, на якій міститься майже сто мілійонів мешканців. Значна більшість індійської землі не підлягає урядові королеви англійської; там, в середній Індії, під владою окремих в кожній частині суворих раджів, індуси зостаються цілком незалежною нацією.
З року 1756-го, коли вперше було засновано англійське селище на місті теперішнього Мадрасу, й до часу великого повстання сіпаїв найбільшу силу мала в Індії відома ост-індійська компанія. Вона частинами скуповувала в раджів окремі провінції за де-яку ренту, котру повинна була сплачувати, але цей обовязок свій виконувала не кожного разу. Ця компанія мала свого окремого генерал-губернатора, свій військовий уряд; тепер вона не істнує й англійські провінції в Індії безпосередньо підлягають короні. Таким чином загальний вигляд, звичаї, етнографія півострова дуже ріжноманітні та мінливі. Раніш тут знали тільки старожитні засоби переїздів. Крім пішого мандрування — їздили верхи, возами, на ношах, або просто сидючи дроґалеві на спині. А тепер по Індові й Ґанґові ходять пароплави. Упоперек усю Індію крає залізниця з великою кількістю побічних вітів. По ній за три дні можно доїхать з Бомбею до Калькути. Ця залізниця не уявляє з себе прямої найближчої дороги між Бомбеєм та Калькутою, яка мала б всього тисячу, або тисячу сто миль. Тоді б її навіть потяг середньої швидкости перелетів би менш, як за три дні. Але ця залізниця збільшується майже на одну третину тим, що завертає па північ, щоб пройти повз Аллагабад. Загальний напрямок „Великого Індійського шляху“ такий: з острову Бомбею він йде до острову Сальсет і потім коло Танни виходить на контінент. Тут переходить Східні Шатові гори, повертає на північний захід до Бургампуру, крає майже незалежну землю Бунделькунду й підіймається до Аллагабаду; потім, загинаючись на схід, зустрічає Ґанґ коло Бенаресу, трохи відходить од нього й далі завертає на північ через Бурдіван та французьке місто Чандернагор, закінчуючись в Калькуті.
В пів-до-п'ятої години, над вечір, пасажири „Монголії“ зійшли на беріг. До Калькути відходив потяг о восьмій годині ввечері.
Містер Фогг також зійшов на беріг, розлучившись з своїми партньорами. Він наказав Паспарту де-що закупити й ні в якім разі не спізнюватись до восьмигодинного потягу, а сам рівними та мірними кроками попрямував до пашпортної контори.
Таким чином він і не збірався оглядати дива Бомбею: ратуші, чудової книгозбірні, фортець, доків, бавовняного та инших ринків, мечетів, сінагог, вірменських церков, роскішної Малебари Гільської пагоди, оздобленої двома кількокутними вежами. Він і не збірався оглядати шедеври Елефанти, гроти Казерії й острова Сальсету, ці чудові зразки буддійської архитектури.
Зовсім навпаки. Він пішов з пашпортної контори простісінько до двірця, де казав дати собі обід. Йому дали фрікасе з трусиків, яке він, покуштувавши, не зважаючи на смачну підлеву, знайшов неможливим. Він подзвонив до метр-д'отеля.
— Це по вашому трусик? — запитав він, пильно дивлячись в вічі метр-д'отелеві.
— Так, мілорде, — відповідав шахрай, — це трусик з джунглів.
— А він не нявчав, коли його забивали?
— Нявчав?! На Бога, мілорде! Щоб трусик нявчав?! Присягаюсь вам…
— Доволі, — сухо перепинив його мову містер Фогг. — Раджу вам пригадать однак, що колись кішки в Індії вважались священними тваринами. Добрі то були часи!
— Для кішок, мілорде?
— Для кішок, а може й для мандрівців.
Зробивши той закид, містер Фогг спокійненько продовжував обід.
По де-якім часі після містера Фогга на беріг зійшов і Фікс; він негайно звернувся до бюро директора бомбейської поліції.
Там, повідомивши про своє назвисько й призначення, він розповів, що має перед собою можливого злочинця, котрий вкрав гроші, й довідався, чи ще не прийшов наказ про його арешт. Але нічого ще не було одержано. І дійсно, наказ видано було після того, як виїхав містер Фогг і він не міг його наздогнати.
Це дуже неприємно вразило Фікса. Він сподівався одержати наказ про арешт од директора бомбейської поліції, але той відмовився видати потрібне розпорядження. Справа торкалась поліції метрополій, а не колоній, і тому тільки перша могла видати відповідний наказ. Таке суворе додержування закону й бездоганність принціпів там, де справа торкається особистої волі громадянина, цілком пояснюється англійськими звичаями. Англійці дуже пильно додержують особистої незайманности.
Фікс не намагався більш одержати наказу, наважившись терпляче чекати його, не спускаючи, тим часом, з ока містера Фогга, поки той буде у Бомбеї. Він певен був, що той пробуде тут скілька днів. Такої самої думки був і Паспарту. Дякуючи цьому, наказ міг ще прийти вчасно.
Але по останніх розпорядженнях свого пана Паспарту зрозумів, що мандрівка їхня зовсім не скінчилась і що в Бомбеї буде те саме, що й в Суеці та Парижі. Як видно було, містер Фогг наміряється їхати до Калькути, а може ще й далі. І він починав потроху вірити в цілковиту серйозність та можливість виконання закладу містера Фогга; напевне доля, жартуючи, примусила його, замісць бажаного спокою, мандрувати кругом світу.
Закупивши, що було потрібно, Паспарту використовував вільний час до відходу потягу на розгляд вулиць Бомбею. Народу було багато. Між европейцями усяких націй відріжнялись з'окрема: перси в островерхих шликах, сінди в чотирьохкутніх головних накриттях, бунгіа в круглих тюрбанах, потім парси в чорних митрах і вірмени в своїй довгій одежі. Напевне було якесь свято у парсів, або гебрів, найближчих нащадків послідовників Зороастри.
Це сама цівілізована, розумна, практична та стримана частина індуського населення. До неї належать усі найбагатші тутешні торговці. В той день у них було якесь свято з процесіями, співами й танцями. В останніх брали участь баядерки, одягненні в сукенки з рожевого газу, гаптовані сріблом та злотом. Вони танцювали під музику скрипок і там-тамів; танці їх були цілком пристойні, дуже спритні, граціозні й тому гарні.
Звичайно, Паспарту з великою цікавістю дивився на це святкування індусів, витріщивши очі та розвісивши вуха, щоб краще усе побачити й почути. На біду для себе та для свого пана, він занадто захопився й ледве не пошкодив успіху мандрівки м-ра Фогга. Надивившись на процесію, він повернув до двірця. Треба було проходити біля Малебар-Гільської пагоди й йому спала думка оглянути в середині цю пагоду.
Та на своє лихо він не знав двох умов для того: першої, що европейцям в де-які пагоди заходити безумовно заборонено, й другої — що самі індуси заходять туди доконче попереду роззувшись перед дверима.
Треба додати до цього, що англійський уряд, додержуючись поглядів здорової політики, з великою повагою ставиться до всіх найдрібніщих релігійних звичаїв тубольців. Такої самої поваги він вимагає від кожного й суворо карає тих, хто ображає релігійні почуття місцевих мешканців.
Паспарту, без усякого лихого заміру, як звичайний турист, спокійно оглядав і милувався дивовижним, засліплюючим багацтвом браминських орнаментів. Коли враз дужим штовханом його повалено було на священну підлогу храму.
Троє жерців, обурені надзвичайною неповагою до святого місця, кинулись на Паспарту й, стягнувши з його черевики з панчохами, почали маніжити йому боки.
Дужий і зграбний француз швидко скочив на ноги. Дав доброго штовхана одному рукою, другому ногою й повалив додолу своїх неприятелів, яким дуже заважала довга одіж. А потім, скільки духу стало, кинувся втікати з пагоди й живо поминув третього індуса, котрий побіг за ним навздогін, збіраючи кругом себе натовп народу.
Вже тільки у вісім годин без пятьох хвилин, коли мав вирушати потяг, Паспарту без капелюха, босий, розгубивши в бійці усі закупки, прибіг до двірця. Фікс давно вже був там. Простеживши містера Фогга до двірця, він зрозумів, що той вирішив їхати з Бомбею далі. Тоді й Фікс постановив з свого боку їхать за ним до Калькути й навіть далі, коли те буде потрібно. Паспарту не помітив спочатку Фікса, бо той тримався в сутінях, і добре чув коротеньке оповідання Паспарту містерові Фоггові про свою пригоду.
— Маю надію, що з вами більш такого не трапиться, — звичайно відповів Філеас Фогг, займаючи місце в вагоні.
Бідному Паспарту дуже ніяково було вислухати цей маленький докір і він, як був босий, пішов за своїм паном.
Фікс зібрався вже сісти в другий вагон, але несподівано йому спала думка, яка примусила його не виконати свого заміру.
„Ні, я залишаюсь, — промовив він сам до себе. — Ображення святого місця, виконане на індійській території… Він в моїх руках“…
В ту хвилину почувся різкий свисток, потяг рушив і швидко зник у темряві ночі.