За 80 день кругом світа/IX
| ◀ VIII. Паспарту балакає більше, ніж слід | За 80 день кругом світа IX. Червоне море та Індійський океан сприяють замірам містера Фогга |
X. Паспарту радий, що хоч і босий та щасливо втік од напасти ▶ |
|
Перегон од Суецу до Адену має 1310 миль і пароплави компанії пропливають його в сто тридцять вісім годин. „Монголія“ йшла швидче, як звичайні пароплави й через те повинна була прибути раніш визначеного їй по роспису термину.
Більшість пасажирів їхало з Бріндізі в Індію. Одні їхали до Бомбею, другі до Калькути, також через Бомбей, бо з того часу, як залізниця перетяла всю Індію, об'їздити ввесь півострів було зайвим.
Між пасажирами „Монголії“ чимало було цівільних урядовців та військових всяких рангів. Одні з них належали до британського війська, инші служили в місцевому війську сіпаїв. Переважно нарід був заможний. Все це товариство урядовців та військових, до якого приєдналось ще кілька молодих англійців, що їхали до Індії засновувати велику компанію, жило на „Монголії“ дуже добре. Персер, уповноважена особа пароплавної компанії, у всьому догоджав пасажирам. Ранком давали сніданок, о другій годині — ленч[1], в пів на шосту — обід, о восьмій годині — вечерю, й кожного разу столи мало не валились від самих ріжноманітних і вибагливих страв. Було на пароплаві й кілька пасажирок, що совістно міняли свої туалєти двічі на день. Коли дозволяла година — грали музики й навіть бували танці.
Але Червоне море дуже вередливе й часом навіть небезпешне, як і усі такі ж вузькі затоки.
Коли подимав вітер з боку Азії або Африки, то кожен раз „Монголія“, гвинтове судно, яке мало довгасту форму веретена — дуже крутилось під натиском вітру збоку. Тоді дами ховались до своїх кают, припинялась музика, а враз з нею співи й танці. Та, не зважаючи на все те, пароплав йшов швидко вперед, до Баб-Ель-Мандебської протоки.Що ж в цей час робив Філеас Фогг? Можна було гадати, що він увесь час дуже хвилювався й турбувався, боязко слідкуючи за напрямком вітру, коли той міг пошкодити ходові судна, та за дрібними хвильками, які в безладді розбивались коло судна й могли зіпсувати машину, примусивши тим „Монголію“ затриматись у якомусь порті.
Але нічого того не було помітно. Коли він і думав про це все, то в усякім разі того не виявляв. Він був все таким-же холодним, урівноваженим та безстороннім членом Реформ-клубу, й наче ніщо не могло-б його здивувати або вивести з рівноваги, примусити його звонпити.
Він хвилювався не більш, ніж хронометри[2] „Монголії“. На місток він рідко виходив. Він не стежив за Червоним морем, тим морем, що так багате спогадами далекого минулого, морем, на якому відогравались перші історичні сцени з життя людскости. Він не розглядав краєвидів, мальовничо розкиданих місцевостів по берегах.
Він не думав також про небезпеку цієї Аравійської затоки, про яку з таким острахом оповідають старожитні історики: Страбон, Едрізій, Артемідор та Аріель. Він забував про те, що давні старожитні моряки не виряжались в дорогу по цій затоці, не принесши спочатку змилостивляючих жертв богам.
Щож робив цей орігинал, сидючи весь час в каюті „Монголія“. Перш усього він справно чотирі рази на день їв, чому не могла перешкодити ніяка хвиля а-ні бокова, а-ні носова, яка зовсім не впливала на цю дивовижно-складену машину. Потім… потім грав в віст.Так! Він знайшов собі партньорів, таких самих аматорів, як і сам. То були: один збірщик податків, який їхав на свою посаду в Гоа, один міністр, поважний містер Дедім Сміт, що повертався до Бомбею, та один бригадний отаман англійського війська, який їхав теж на свою посаду в Бенарес.
Так само пристрастно віддані вістові, як і містер Фогг, вони поважні й мовчазні грали цілими годинами.
Паспарту теж не хорував на морську неміч. Він займав каюту на чердаку пароплава й теж дуже совістно їв. Треба зауважити, що при таких умовах подорож зовсім не здавалась йому тяжкою. Добре обставлений, він милувався з краєвидів і певен був в глибині душі, що в Бомбеї всі ці фантазії скінчаться.
Другого дня, як вирушив пароплав з Суецу, 29 жовтня він з приємністю побачив на міську того самого ввічливого добродія, послугами якого він скористувався в Суеці.
— Я не помиляюсь, — промовив Паспарту, звертаючись до Фікса з самою ввічливою усмішкою, це-ж ви мені так ласкаво показали дорогу в Суеці?
— А, так. Я теж вас пізнаю. Ви слуга того орігинального англійця?
— Власне так, пане..?
— Фікс.
— Пане Фікс, — повторив Паспарту.
— Дуже радий, що вас бачу, але куди-ж ви їдете?
— До Бомбею, як і ви.
— От і чудово. Ви там бували раніш?
— Разів скілька. Я агент пароплавної компанії.
— То ви певне добре знаєте Індію?— Т…так, — пробурчав Фікс, не маючи охоти дуже розбалакуватись.
— Цікава та Індія?
— Дуже. Мечеті, мінарети, храми, факіри, пагоди, тігри, змії, баядерки!.. Але, майте надію, що ви встигнете все те оглянуть самі.
— Я теж так гадаю. Ви ж розумієте, що здорова, нормальна людина не може прожити все життя, плигаючи з пароплава на залізницю й знову туди, з тієї тільки причини, щоби об'їхати за вісімдесят днів кругом світу. Ні, будьте певні, що в Бомбеї ця гімнастика скінчиться.
— А він же здоровий, ваш містер Фогг? — запитав Фікс самим звичайним тоном.
— Цілком, пане Фіксе. І я теж; їм, як голодний людожер, напевне це від морського повітря.
— А чому-ж це він не виходить на палубу?
— Та так, не цікавиться.
— А знаєте що, пане Паспарту, чи не ховається під сим мандруванням кругом світа якась таємнича місія, діпломатична, наприклад.
— Їй-Богу не знаю, пане Фіксе! І, кажучи правду, не дав би й пів крони за те, щоб про це довідатись.
Після тої зустрічі Паспарту з Фіксом балакали частенько. Фікс хотів ближче зійтить з слугою містера Фогга, бо це йому могло придатись в дальшому. Для того він не раз пропонував Паспарту випити вкупі скілька шклянок віскі, або пель-елю. Щирий хлопець охоче згожувався на те й, щоб не зостатись невдячним, платив йому тимже, міркуючи, що цей Фікс — дуже славна людина.
Тим часом пароплав йшов швидко вперед. Тринадцятого поминули Моккі, оточений своїми зруйнованими стінами, по-над якими де не-де зеленіли финикові пальми. Далі, між горами розлягалось широке поле, поросле кавовим деревом.
Паспарту з великою приємністю дивився на це видатне місце й знаходив, що воно, оточене своїми білими стінами, з напів-розваленим фортом при одному боці, нагадує величезну філіжанку з вушком. Тої ночі „Монголія“ пройшла Баб-ель-Мандебську протоку. Ця назва на арабській мові означує: „Ворота сліз.“ А другого ранку зупинилась в пароплавнім порті Адені, щоб заготовити палива.
Забезпечення паливом пароплавів в такій далечіні від тих центрів, де його здобувають — справа надзвичайно тяжка й складна. Компанії це коштує кожен рік вісімсот тисяч фунтів. Дійсно, для цього треба було завести склади в ріжних пунктах; в цих далеких морях ціна за тонну вугілля доходить до вісімдесяти франків[3].
„Монголії“ треба було ще пройти тисячу шістьсот пятьдесят миль до Бомбею, й для нагрузки вугілля потрібно було не менш чотирьох годин. Але це нітрохи не заважало містерові Фоггові, бо він передбачав те раніш. Крім того-ж „Монголія,“ маючи по роспису прийти до Адену пятнадцятого жовтня ранком, прийшла туди чотирнадцятого увечері.
Таким чином зоставалось зайвих пятнадцять годин.
Містер Фогг і Паспарту зійшли на землю. Містер Фогг хотів накласти візу на пашпорті. Фікс непомітно стежив за ним. Вчинивши ту формальність, містер Фогг повернувся на пароплав.
Паспарту ж, як звичайно, ходив та розглядався по місті, повному турків, персів, євреїв, арабів, европейців та усяких инших націй, з яких складалось двадцятипятитисячне населення Адену. Він захоплювався надзвичайними фортецями, які робили місто Гібралтаром Індійського океану, й чудовими цістернами, над якими через дві тисячі літ після інженірів царя Соломона працювали ще й інженіри — англійці.
— Дуже, дуже цікаво, — казав Паспарту, повернувшись на пароплав. — Коли бачиш щось нове, то мандрування навіть стає корисним.
В шість годин увечері „Монголія“ рушила з місця й швидко увійшла в Індійський океан.
На перегін між Аденом і Бомбеєм треба було сто шістьдесят вісім годин. Але година дуже сприяла плаванню пароплава. Подимав норд-вест (північно-західний вітер) і на допомогу парові стали вітрила. Хвиля припинилась і пасажирки в туалєтах ясних кольорів з'явились на містку. Знову почались танці й співи.
Таким чином подорож йшла в найкращих умовах. А Паспарту був дуже задоволений, що знайшов такого приємного товариша в подорожі, яким був для нього Фікс.
У неділю, 20-го жовтня заманячів індійський беріг. Через дві години на облавок вийшов лоцман. Швидко можна було розглянуть гірничу місцевість, а потім ряди пальм, якими було обсажено місто. Пароплав зайшов в рейд між островами Сальсет, Колаба, Еледанта й Бучер, а в чотирі з половиною години прибув до Бомбею. В цей час Філеас Фогг кінчав тридцять третій денний робер чудовим шеломом, який він зробив вкупі зі своїм партнером двом своїм супротивникам по грі. „Монголія“ повинна була прийти до Бомбею 22-го жовтня, а прийшла 20-го. Таким чином з того часу, як виїхав з Лондону, він виграв два дні, що й занотував у своїй записній книжці.
——————