Що таке поступ?/VII
| ◀ VI | Що таке поступ? VII |
VIII ▶ |
|
Отсе ми дойшли до найтяжшої рани нашого теперішнього порядку. Величезні богатства з одного боку зібрані в немногих руках і страшенна бідність з другого боку, що дусить мілїони народу. З одного боку неробство, що привикло жити з працї иньших і навіть думати не потребує само про себе, а з другого боку тяжка, чорна, ненастанна праця, що оглуплює чоловіка, не даючи йому думати нї про що иньше крім кавалка чорного хлїба. З одного боку пишний розвій науки, штуки та промислу, що витворюють скарби і достатки нїби-то для всїх людий, а з другого боку мілїони бідних та темних, що жиють ось тут обік тих скарбів, незнаючи їх і не можучи користати з них. Нерівність між людьми нїколи не була більша як власне в наших часах, коли думки про рівність та демократизм непохитно запанували в головах усїх осьвічених людей.
Щож воно таке? — запитують себе найрозумнїйші і найчеснїйші люди нашого віку, у яких болить душа дивити ся на такі суперечности? Невже-ж воно так мусить бути? Невже поступ мусить іти раз у раз у парі з чієюсь згубою, з чієюсь кривдою? Невже люди тисячі лїт мучили ся, мордували себе, працювали, думали та винаходили на те тілько, щоби запевнити панованє та роскошованє всяким Ротшільдам, Блєйхредерам, Тстонам та Гіршам? і невже нема нїякого способу змінити се і зробити рівновагу між поступом богацтва, знаня і штуки і зростом добробуту та розвою всеї народної маси? Розумієте ся, всї ми віримо в те, що такий спосіб можливий, хоч певно не легкий.
Правда, часом почуєте від ріжних панків та полупанків думку, що хто бідний, той сам собі винен, бо він лїнивий, пяниця, не дбає про себе, не щадить. Де-хто додає ще, що нерівність межи людьми все мусить бути, бож сама природа не творить людий рівними; одним дає більше здоровля, сили, красоти, здібности, а другим меньше. Є в тім троха правди, але дуже небагато. Ті панове, що говорять про лїнивство бідних, повинні би поперед усього виказати ту величезну працьовитість великих богачів, що живуть весь вік у забавах та розкошах, дбаючи лише про власну приємність і повірюючи не лише працю за себе але також завідуванє своїм маєтком — так сказати — рахованє своїх грошей чужим рукам. А ті, що говорять про природжену нерівність між людьми, повинні би показати, чи справдї ті великі богачі та маґнати, се найздібнїйші та найсильнїйші люди свого часу. І тут показалоби ся, що маєткова та суспільна нерівність людей у нашім часї має своє жерело зовсїм не в неоднаковій пильности, робучости та запопадливости, і зовсїм не в неоднаковій здібности — а в чімось иньшім.
У чім же такім? Ще в XVIII. віцї французький учений Руссо сказав, що людьска нерівність виплила з того, що люди віддалили ся від природи. Первісні люди, що жили на лонї природи і підлягали єї законам, були всї собі рівні, не знали несправедливого подїлу богатства нї знаня. В наших часах поновив сю думку славний росийський повістяр Лев Толстой, кажучи, що всїй нерівности між людьми винен подїл працї. Якби люди жили всї таким житєм як росийський селянин, якби кождий сам орав землю, сам робив для себе всї знаряди і вповнї вдоволяв ся тим, що заробить і збере, то не потрібно би анї грошей, анї фабрик, анї великих міст, анї великої маси урядників, анї війська, анї держави. Із сього погляду, Толстой виступає против так званого панського письменства та штуки (малярства, різьби, музики та пишних будинків), бо все те для московського мужика зовсїм непотрібне і на все те мужика здирають і примушують до надсильної працї. От тим то Толстой радить усїм людям вернути до простого селянського житя, зректи ся всякого паньства, містових розкошів та високих наук, і за одиноку науку приймити Христове Евангелиє, тай то ще очищене так, як йому видає ся, що його проповідував сам Христос. Нема що й говорити про те, що думка Толстого і його попередника Руссо, то властиво запереченє поступу. Вони тягнуть назад і раді би звернути людий до такого стану, який їм видає ся природним. Вони забувають, що й теперішний стан людей також не є нїчим надприродним, анї противприродним, що й він повстав на основі великих та незломних законів природного розвою. Так само забувають ті апостоли давно минулої рівности, що та улюблена їх первісна рівність зовсїм не була таким раєм, як їм видає ся. У дикім станї чоловік зовсїм не був анї рівний з иньшим, анї щасливійшій приміром від вовка, льва або коня. Він жив у вічнім страсї та вічній ворожнечі з цїлим окруженєм. У темнотї, брудї та занедбаню. Не о много лїпше показує ся і житє тих московських мужиків, яких бачить довкола себе Толстой і рад би до їх стану завернути і всїх людий. Темнота, забобонність, бруд, піяньство, жорстокість та несправедливість панують у тім мужицькім сьвітї далеко більше, нїж серед ненависних Толстому містових людий. Зрештою погляди такі Руссо та Толстого мають за собою те добре, що неможливість їх переведеня кождому відразу кидає ся в очи. Вони не опирають ся нї на якім законї, нї на якій природній конечности, а тілько звертають ся до серця і до чутя людий, жадаючи від них відразу найтяжшого, а власне відречи ся того, що їм миле й дороге, до чого звикли з малечку, не даючи в заміну за те нїчого виразного анї ясного. Таких людий, що повірилиби таким апостолам завсїгди знайде ся не богато, тай вистарчить їм одна проба, щоб отверезити їх і показати неможливість осягненя сею дорогою якогось нового справедливійшого житя. Навіть християньство, на яке любить покликати ся Толстой, не стає ту до помочи иньшим Толстовцям. Первісне християньство зовсїм не тягло в зад, не виступало анї проти держави, анї проти суспільних порядків, але старало ся піднести всїх людий висше. Воно проповідувало загальне братерство в дусї і правдї, піднимало людий із їх буденних материяльних інтересів до висшого морального житя, додавало їм твердости і сили в боротьбі з ріжними покусами житя і тим самим було чинником поступовим. Натомість наука Толстого зводить ся на те, що від дїяльности і боротьби в глухі закамарки селянського житя, улекшує панованє здирства та кривди, і навіть виразно проповідує нїби то евангелські слова „не противити ся злому“. Тимчасом простий розум каже, що із злом треба бороти ся, бо інакше воно буде рости і подужає нас.