Що таке поступ?/VI
| ◀ V | Що таке поступ? VI |
VII ▶ |
|
Приходимо тепер до дуже важної точки нашого викладу.
Подїл працї веде до прискореня і вдосконаленя працї. Винаходом машин роблять людську працю сто, тисячу разів швидшою, лекшою, видатнїйшою; заступають роботу мілїонів людий. За остатнїх сто лїт, можна сьміло сказати, нароблено більше предметів для людської потреби та людського вжитку, нїж за всї попередні тисячолїтя. Погадаймо лише, що за той час набудовано стілько зелїзниць, що можна би ними 14 раз оперезати землю там, де вона найгрубша, а телєґрафів стілько, що певно оперезав би її зо сто разів, що тепер можна за два місяцї об'їхати доокола всю землю і вернути назад на своє місце. Погадаймо, що за тих сто лїт зужито величезні гори камяного вугля, якого давнїйше майже не тикали, видобуто і пущено в обіг більше золота, срібла, зелїза та иньших металів, нїж давнїйше могли думкою збагнути люди, засаджено безмірні простори бавовною, засїяно пшеницею і заселено робучими людьми. Нїколи ще людськість не працювала так напруго та горячково, не виробляла стілько всяких достатків, хлїба, одежі і всього потрібного для людського вжитку. Нїколи доси не вела ся на такий величезний розмір торговля; давнїйшим вікам анї не снило ся про такі фабрики, про такі копалнї, про такі ріжнородні ґатунки промислу як бачимо тепер. Вся людськість за остатнїх сто лїт зробила ся тисячу раз богатшою, нїж була перед тим.
Коли так, то випадало би ждати, що й кождий член людськости, кождий чоловік зробив ся богатшим, маєтнїйшим, нїж були його дїди та прадїди перед сто роками. Аджеж не даром кажуть: „що громадї, то й бабі”; коли вся громада, все людсьтво так страшно розбогатїло, то й кождий поодинокий чоловік повинен почувати й на собі познаки того новочасного богацтва.
А тимчасом що ми бачимо? Людськість богатїє, а тисячи, мілїони людий біднїють. Їм робить ся тїсно. Одним не стає землї, иньшим зарібку, всїм обмаль хлїба. По селах люди працюють тяжко а живуть у такій нуждї, що їх житє мало чим лїпше від житя робучої худоби. По містах робітники працюють тяжко а живуть не о много лїпше. А по великих містах, де накопичено в однім гнїздї сотки тисяч або мілїони людий, бувають десятки тисяч таких бідолах, що не мають де голови прихилити, жиють як воробцї в стріхах, блукають з вулицї на вулицю, годують ся то жебраниною, то крадїжею, то відпадками, зібраними по сьмітниках богачів, ночують у публичних садах, попід мостами, в нових будовах, де ще не живе нїхто, або по ріжних страшних та поганих норах. У тих найбільших огнищах поступу й осьвіти для многих тисяч людий, малих і старих, мужчин і жінок, вертаєть ся житє дикунів у лїсах і печерах, тілько ще гірше і страшнїйше, бо тут на мійськім бруку сама природа не дає їм нїчогісїнько, а замість диких зьвірів їм на кождім кроцї грозить далеко страшнїйший ворог-чоловік, узброєний усїми засобами цивілїзації, аби в разї чого позбавити їх свободи або навіть житя. Не диво, що по таких містах день у день сотки людий гинуть з голоду, заховані по темних закутках як дикі зьвірі, що там у тім поденю суспільности дїють ся сотки страшних злочинів, а сотки нещасних, доведених до розпуки, відбирають собі житє. Можна сказати сьміло, що прадавний дикун, блукаючи по лїсах та ночуючи в печерах, був сто разів щасливійший і почував себе лїпше від такого нещасного бідолахи, що серед величезного міста опинить ся без гроший, без зарібку, без пристановища, без нїякого способу до житя.
Та се ще не все. Дикун у лїсї бачив довкола себе лїс а що найбільше иньших таких дикунів, як був сам. Коли терпів голод то знав, що й иньші довкола нього терплять; коли був ранений, то знав, хто його зробив неспосібним до працї. А бідолаха в великім містї де поступить, бачить довкола себе богацтво, роскіш, пишні вбраня, великі доми, блисучі склепи навантажені всякими товарами, з повиставлюваними в вікнах скарбами, з яких сота, тисячна часть моглаб його зробити богачем. Він гине з голоду серед величезних куп хлїба, в близу богатих кухонь і реставраций, де иньші наїдають ся до схочу. Він голий в близу маґазинів, що аж тріщать від маси сукон, полотен і найріжнороднїйше, він часто не може дістати роботи і погибає без працї тут же обік многолюдних фабрик, де день і ніч гуркочуть машини, стукочуть молоти, кишать робітники як мурашки, обік варстатів, де день і ніч слїпають та надривають ся иньші робітники надсильною, прискореною, горячково невпинною працею.
І сказав би хто, що се лиш по містах так, — табо нї. А по селах хиба не бачимо дивного (нам воно з віковічної привички перестало бути дивним), гнїтучого та болючого противеньства між бідними і богатими. Тут сидить ґосподар на цїлім ґрунтї, а в нього тулить ся комірниця, що не має клаптика землї, а його сусїди мають по морґови, по пів морґа, а там на кінцї села позасїдала голота, що не має нїчого крім нужденної хатчини, тай то нераз поставленої на громадськім ґрунтї. Скілько нерівности і скілько зависти в тїсних межах одного села! Ба, алеж бо обік того села звичайно стоїть двір, а в тім дворі живе дїдич, пан на 500, 1000 або й більше морґах. Він держить у себе цїлу зграю слуг, цуґові конї, живе в достатку, про який навіть думати не сьміють ті там чорнороби в селї. Супроти нього всї вони, і богачі сїльські і халупники — однакі бідаки, голота, хлопство. Але станьмо на хвилю на його становищі і погляньмо висше в гору. І у нього є сусїди — иньші дїдичі: ось пан на цїлому ключи або на кількох ключах, маґнат, що має 50 або 100 тисяч морґів, простори, що вистарчили би на утворенє невеличкого князївства; а онде дїдич-худопахолок; що сидить на одному селї, задовжений по вуха, як то кажуть, сидить у жидівській кишенї. Чим він супроти того маґната, як не мізерним халупником супроти богатого ґазди! Та бо й той маґнат дуже часто, коли Бог не дав йому доброї господарської голови, мусить заглядати до чужої кишенї, до банків та банкирів, через яких руки день у день перекочують ся суми, що вистарчили би на закупленє двадцятьох таких маєтків, як його. Над кождого пана є ще старший пан, тілько що там, на самім вершку, де котять ся мілїони, чоловік із пана робить ся слугою того маєтку, невольником гроший, які опановують усю його силу й волю, мов якийсь злий дух.
Табо й того ще не досить! Деякі дикуни знають числити лише до двацять (усї пальцї на людськім тїлї), а на дальші числа мають лише одно слово: дуже богато. Стародавні Греки числили звичайно лише до 10.000, а далї, то усе у них було „мірія” — дуже богато. Ще й стародавні Римляни не мали ясного понятя про мілїон. Видно, що їх богачі не дочислювали ся в своїх маєтках так далеко. Нинї маємо мілїярдерів, таких богачів, що числять свої маєтки на сотки мілїонів. Мілїярд! Легко сказати! А поклади ту суму нашими банкнотами на тік просушити, то треба би тока на кілька квадратових миль. А напакуй її нашими срібними двокоронівками на ваґони, то ваґони займуть штреку від Коломиї до Заболотова т. є. дві милї. І все те — власність одного чоловіка! І коли сей один має такі, направду незлїчені скарби (як би хтів один чоловік перелїчити стілько срібняків, то мусїв би лїчити пару сот лїт), то иньші мруть з голоду, не мають крейцарика на молоко для хорої дитини, мерзнуть у зимі без одежі та тулять ся нічю попід мостами або в пустих будовах, по пивницях та ямах!
Щож воно таке? — спитаєте. Щож се за поступ, що з усїм своїм шумом і гуком, з усїми науками і штуками, цїною тисячлїтної боротьби, мілїонів жертв і моря пролитої крови допровадив людий аж до такого раю? Чи варто-ж було добивати ся його і чи варто працювати для його піддержаня, для дальшого людського розвою, коли він іде такими блудними дорогами?