Хуторна поэзія/Компромис Ляхам
| ◀ До староі Баби | Хуторна поэзія Компро́мис Ляха́м |
До Шекспира ▶ |
|
Ляхів гудьмо, та з Ляхами будьмо.
Пословиця.
Тверди́й Ру́син из мяке́ньким
Ляхо́м побрата́вся,
Деліка́тноі розмо́ви
У нёго навча́вся;
Перейма́в у побрати́ма
По́бут ёго́ па́нський,
И поки́нув своі да́вні
Норови́ проста́цькі.
Па́не бра́те Ля́ше,
Що не ді́лене між на́ми
Все надба́ннє на́ше.
Ті́лько, де ні́ оберну́ся,
Де ні ки́ну о́ком,
Всю́ди в ме́не луги, лу́ки
И поля́ широ́кі.
На́віть Чо́рне мо́ре, Ля́ше,
И те Ру́ським зве́цця…
Чи й воно́ ж нам бу́де вку́пі?
Як тобі́ здае́цця?
Ти над Ви́слою узе́ньку
Зайняв займанщи́ну, —
Як же ми́слиш роспросте́ртись
На всю Украі́ну?
Чи снаги́ ж у те́бе ста́не
За Лима́н сягну́ти,
И все дре́внє Русови́ще
До себе́ згорну́ти?
Ру́сине мій бра́те,
Бу́де на́ше панува́ннє
На ввесь світ бага́те.
В оксами́тах та сае́тах
Бу́демо ходи́ти,
Істи сла́сно, и венге́рське
Пугара́ми пи́ти.
Роспростре́мось, побрати́ме,
Від моря до мо́ря…
Не завда́сть нам ні́ Тата́рин,
Ані Ту́рчин го́ря.
У Москві́ ж раз по́ раз бу́дем
Здо́биччю діли́тись,
И по всіх Німе́цьких зе́млях
Му́жеством хвали́тись.
Нехай зна́ють передму́ррє
Всёго Христия́нства,
Що стоі́ть з мече́м на ча́ті
Супроти́в Пога́ньства.
Нехай сла́ва про нас тру́бить
В золоти́і тру́би…
Ви́ват, По́льща! кохаймося,
Побрати́ме лю́бий!
Ру́ськими рука́ми,
Не лести́ мене́ своі́ми
Пи́шними слова́ми.
Спогада́й, чим був ти спе́ршу,
Як Отто́н вели́кий
Повелі́в тобі́ лобза́ти
Па́пські череви́ки.
Відкіля́ взяли́сь у те́бе
Гетьмани́ поту́жні?
Хто круг тебе насторо́жив
Мечі харалу́жні?
Русь дала́ тобі́ побі́ду
Над Крижа́цтвом лю́тим,
Помогла́ тобі́ від По́льщи
Мо́скву віджахну́ти.
Як припе́р же ти Грізно́го
Москалю́гу й до́ма,
То за Ру́ссю й се зроби́лось, —
Річ усі́м свідо́ма.
Русь дала́ тобі́ Замо́йських,
Сопігів, Жовко́вських…[1]
Вони ж тебе й визволя́ли
В ка́верзах моско́вських.
А як ги́нуть під Хоти́ном
Му́сив, па́не Ля́ше,
Ви́везло тебе́ з напа́сти
Сла́вне ві́йсько на́ше.
Чи міні́ ж та поступа́тись
По́лем тобі й мо́рем,
Щоб уку́пі панува́ти
Попола́м из го́рем?
Ні, пану́й оди́н, спода́рю,
Я ж мужикува́ти
Бу́ду з рі́дною семие́ю
У низе́нькій ха́ті.
И ніко́му не вклоню́ся
За свій хліб у но́ги;
А коли́ біда́ прити́сне, —
Га́йда за Поро́ги!
Ва́ра, Ха́ме кля́тий!
Не діжде́ш уже́ на По́льщу
Ту́рка підійма́ти!
За твою́ хижа́цьку вда́чу,
За твое́ завзя́ттє,
Погиба́ло на Цоцо́рі
Наше миле браттє.
И Хоти́нське черес те́бе
Скла́лось По́льщі ли́хо…
Колиб ти не гайдабу́рив,
Всю́ди було б тихо.
Оттака́ ж то твоя щи́рість,
Твоя́ ру́ська пра́вда!
На дні ку́бка, мов гадю́ка,
Въе́цця в те́бе зра́да.
Хто прихи́лицця до ме́не
Ду́мкою свято́ю,
Тих попи́ твоі́ взива́ють
Кля́тою Ляхво́ю.
Оццура́всь ти від Остро́зьких,
Від Сопі́г, Жовко́вських…
Напущу́ ж тепе́р на те́бе
На́ших Конецьпо́льских.
Перепи́нять іх райта́рі
Всі шляхи́ й доро́ги,
Що верста́еш, як сам зна́еш,
Ни́шком за Поро́ги.
Бу́деш, хло́пе, хоть не схо́чеш,
В по́лі хліб роби́ти,
А ми з ру́ськими туза́ми
Меди-ви́на пи́ти.
И розді́лимо на ві́ки
Мужика́ с пана́ми,
Неха́й зна́е, чи годи́лось
Гордува́ти на́ми!
По́ки сві́ту со́нця,
Не прихи́ляцця брата́ми
Лю́де до пого́нця.
Бу́деш на́ми, мов вола́ми,
Цілину́ ора́ти;
А ми бу́дем ремикга́ти,
Свою́ ду́мку ма́ти…
Постері́г ти на дні ку́бка
В Ру́сина гадю́ку, —
Weź że s tego sobie, Ляше,
До́брую нау́ку.
Уплива́ли и мина́ли
Віки за віка́ми, —
Пролива́в кровцю́ я ля́цьку,
Ти — руську ріка́ми.
Та ж то кров животочи́ва
Нароби́ла ди́ва:
Що не ста́не Русь Ляхво́ю,
По́ки бу́де жи́ва.
Коли хо́чеш, Ля́ше, спра́вді
З Ру́сином брата́тись,
Му́сиш с па́на чолові́ком
Громадя́нським ста́тись.
Му́сиш ту призна́ти пра́вду,
Що Русь Ру́ссю бу́де,
До́кіль бу́дуть ру́ське сло́во
Промовля́ти лю́де.
Оберни́ся ж, Ля́ше, се́рцем
Сми́рним до приро́ди,
Що втворя́е й череду́е
Ца́рства и наро́ди.
Помага́й цвісти́ живо́му,
Ховай ме́ртве з на́ми, —
И сини́ твоі́ жживу́цця
З на́шими синами.
Рід прихо́дить и прохо́дить,
Со́нце сві́тить ві́чне:
Все зника́е, зостае́цця
Ті́лько чолові́чне.
Воно — со́нце животво́рнє:
З нёго си́ла й во́ля;
И беспе́чне ща́стє па́нське,
И проста́цька до́ля.
——————
- ↑ Ляхи́ му́сять пиша́тись тим, що прина́дили до свого́ культу́рного гу́рту таки́х ру́ських люде́й, як Замо́йські та Жовко́вські. Се нам со́ром, що ми не ви́робили собі́ під византи́йщиною культу́ри, рівнова́жноі з ри́мською. От же на́шим и тепе́р без уся́кого рівня́ння культу́рнійшим од нас сусі́дам здае́цця, ні́би ми посяга́емо на іх спра́вді вели́ку сла́ву, зга́дуючи, що рід знамени́того Жовко́вського, так са́мо як и вели́кого Замо́йського, був ру́ський. Оди́н ве́льми пова́жний до́слідник по́льскоі старосві́щини писа́в до ме́не між и́ншим „На́ що ви хо́чете одня́ти в нас Жолкє́вського“? — Я відписа́в: „Скажі́те, спаси́бі вам, яка́ ва́ша ду́мка про зна́не вам, давно́ вже напеча́тане королі́вське наданнє́ володи́мерського и бересте́йського влади́цтва оцце́ві покори́теля Москви́, Жовко́вського, котре́ перекупи́в у нёго Меле́тий Хребто́вич и котро́го він зрікся за́писсю в кгро́дзькій кни́зі за се́бе само́го и за своі́х діте́й ро́ку 1580го“? — На сей ві́дпис не відпи́сано міні́ нічо́го.