Хуторна поэзія/До староі Баби

Хуторна поэзія
П. А. Куліш
До старо́і Ба́би
• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. До старої баби
Львів: Накладом П. Куліша, 1882
 
VII.
 
ДО СТАРО́І БА́БИ.
 

Како речете, яко мы мудри есмы, и законъ Господень съ нами есть? истино всуе бысть трость лживая книжникомъ.

Іереміи VIII, 8.

 

Старе́нька ба́бо, ти між на́ми, ді́тьми,
Прему́дрою здава́лась, як Мине́рва.

 

 
Не тим еси́ зава́жила в нас мно́го,

Що прожила́ на сві́ті літ чима́ло,

 

 
А тим, що из беззу́бими води́вшись,

Старовини́, мов репяхі́в, набра́лась.

 

 
Непережо́ване лови́ла ти обі́руч,

И нам, мали́м, у за́пічок носи́ла;

 

 
А ми, темно́та, сві́ту не вида́вши,

Няли́ тобі́, як Соломо́ну, ві́ри.

 
***

Прийшла́ черга́ и нам про да́вні да́вна
Нови́м печку́рникам оповіда́ти.

 

 
Поткну́лись ми с твоі́ми репяха́ми,

Та в них оди́н хиба́ верблю́д смаку́е.

 

 
Шкода́ мали́х магна́тами ляка́ти,

Що кров людську́, мов упиря́ки, сса́ли.

 

 
Рего́чецця дітво́ра и з ранда́рства,

Що козакі́в держа́ло під пати́нком,

 

 
А по церква́х „на сла́вній Украі́ні“,

Мов по шинка́х, бряжча́ло таляра́ми.

 

 
Не йме вже ві́ри и кобза́рським спі́вам,

Що в них себе́ пъяни́ці прославля́ли,

 

 
Порі́завши люде́й трудя́щих, че́сних,

Або́ в яси́р попро́давши Тата́рам.

 
***
Нам со́ром, а тобі́, стара́, байду́же:

Ти все свое́ дрібні́й темно́ті пле́щеш.

 

 
Плещи́, бо світ не перебу́де ду́рнів,

Котрі́ таки́х казо́к охо́чі слу́хать.

 

 
Тума́нити люде́й ти й не хоті́ла б,

Та се така́ твоя́ брехли́ва пра́вда.