Хуторна поэзія/До Кобзи
◀ Историчнє Оповіданнє | Хуторна поэзія До Ко́бзи |
Рідне Слово ▶ |
|
Кругом тіснота и неволя,
Народ закований мовчить…
Шевченко.
Ко́бзо, моя непоро́чна уті́хо! Мо́же, чие́ ще не спі́длене се́рце Ва́жко забъе́цця, до се́рця озве́цця, Хто не здолі́е озва́тись діла́ми, Хай обізве́цця німи́ми слёза́ми; Хай недові́рки твоі́ тумані́ють, Хай вороги́ твоі́ ж жа́лю німі́ють; Гей, хто на сум благоро́дний бага́тий, Те́мно надво́рі, зоря́ не зорі́е, Ві́тер холо́дний од Пі́вночи ві́е, Ко́бзо! ти на́ша одра́да еди́на.... По́ки из ме́ртвих воскре́сне Вкраі́на, Сти́ха дзвони́, нехай му́чене се́рце Ва́жко забъе́цця, до се́рця озве́цця, |