Хуторна поэзія/До Кобзи
| ◀ Историчнє Оповіданнє | Хуторна поэзія До Ко́бзи |
Рідне Слово ▶ |
|
Кругом тіснота и неволя,
Народ закований мовчить…
Шевченко.
Ко́бзо, моя непоро́чна уті́хо!
Чом ти мовчи́ш? задзвони́ міні́ сти́ха,
Го́лосом пра́вди свято́і дзвони́,
На́шу тісно́ту гірку́ спомяни́.
Мо́же, чие́ ще не спі́длене се́рце
Ва́жко забъе́цця, до се́рця озве́цця,
Як на банду́рі струна́ до струни́.
Хто не здолі́е озва́тись діла́ми,
Хай обізве́цця німи́ми слёза́ми;
Ти ж свое́ сло́во дзвони́-промовля́й,
Ду́шам брате́рським засну́ть не дава́й.
Хай недові́рки твоі́ тумані́ють,
Хай вороги́ твоі́ ж жа́лю німі́ють;
Ти рідну се́мъю доку́пи ззива́й.
Гей, хто на сум благоро́дний бага́тий,
Схо́ттеся мо́вчки до рі́дноі ха́ти,
Та посіда́ймо по го́лих лавка́х,
Та посуму́ймо по ме́ртвих брата́х.
Те́мно надво́рі, зоря́ не зорі́е,
Ві́тер холо́дний од Пі́вночи ві́е,
Кви́лять вовки́ по степа́х-облога́х.
Ко́бзо! ти на́ша одра́да еди́на....
По́ки из ме́ртвих воскре́сне Вкраі́на,
По́ки дожде́цця живо́і весни́,
Ти нам про на́шу тісно́ту дзвони́.
Сти́ха дзвони́, нехай му́чене се́рце
Ва́жко забъе́цця, до се́рця озве́цця,
Як на банду́рі струна́ до струни́.