Твори (Франко, 1956–1962)/8/Пригоди Дон Кіхота/II
| ◀ I | Твори в 20 томах Том VIII Пригоди Дон Кіхота II |
III ▶ |
|
Південь! А еспанське сонце
Пражить, наче приском сипле.
Люди, звірі, навіть мухи
Поховались, сплять в кутах.
Тільки лицар Дон Кесада
Не ховаєсь, не дрімає,
Але в свойому покою
Дивні повісті читає.
Піт з чола горохом сипле,
Крізь розхристану сорочку
Груди видно, вище ліктів
Рукави він закотив.
Розкудовчивши волосся,
Очі дико завертає,
То смієсь, то морщить брови,
А чита, чита, чита.
Вечір! Стиха наближаєсь
Економка, їсти кличе
З часником фасолю й м'ясо —
Втім як крикне лицар: „Смерть!
„Смерть усім вам, Ганелони!
Смерть вам, зрадники Ролянда!
З часником фасолю й м'ясо
Я б віддав, щоб пражить вас!“
Ізлякалася старушка.
„Свят, свят, свят, чи пан сказився?
Боже відверни! І де це
Злости він набрав такої!“
Північ, все село дрімає,
Гавкають де-де собаки,
Річка шепче по камінні,
Та в дуплі кричить сова.
Тільки лицар Дон Кесада
При свічках сидить на кріслі,
Пальці впутав у волосся
І чита, чита, чита.
Дійсний світ і дійсні люди,
Їх життя і їх природа,
Межі всі часу й простору —
Все щезає перед ним.
_-_page_230.png)
І в розпаленій уяві
Вихром носяться скаженим
Люті велетні криваві,
Люті змії стоголові,
Славні лицарі з мечами,
Що по пахи в крові бродять,
І красавиці чудові
На високих пишних ганках,
Битви, свари, поєдинки,
І нечувані пригоди,
І блискучії турніри,
І розкішнії обіди.
Дивні пестощі любовні,
Рани й лічення в моменті,
Нині бідність, завтра царство
Лицарю паде в подолок.
Мов колеса млиновії,
Все те путалось, мішалось,
Клекотіло, торохтіло
У лицарській голові.
День по дневі, ніч по ночі,
Мов невпинная гарячка,
Йшла та вбивчая робота,
Світ пожерла весь йому.
Ні до діла, ні до мови,
Ні до думки неспосібний
Став сірома — просто мовить,
Бідний лицар одурів.