Твори в 20 томах
Том VIII

Іван Франко
Пригоди Дон Кіхота
III
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1958

——————

III
 

Славний лицар Дон Кесада
Думає глибоку думу:
То сідає, то зірветься,
Мов до лету горобець.

То він ходить по покою,
То неначе стовпом стане,
Щось воркоче та муркоче,
Далі так став говорить:

„Світ страшенно попсувався,
Мов та бочка розісхлася
Та тече в усіх уторах —
Конче тра набить обруч.

„Зледащіло все лицарство
Животи пасе, розводить
Все любовні теревені,
А пригод не йде шукать.

„А неправда скрізь панує
І гнітить невинність люто
Землю Божую плюгавить
І поганить красоту.

„Велетні жорстокі ходять,
Діток без страху з'їдають,
Мучать в погребах красавиць —
Оборони їм нема.

„Гей, Алонсо, схаменися!
Весь свій вік прожив ти чесно,
Злу не потурав ніколи,
То й тепер не потурай!


„Хоч всі правду відступили,
Наплювали на невинність,
Красоту відбігли в горю, —
Ти її не відбіжи!

„Світ страшенно попсувався
І не може він стояти, —
Без блукаючих героїв
За псю душу пропаде́!

„Гей, Алонсо, схаменися!
Будь ти світу порятівник,
Будь ти злому лютий месник,
Оборона правді будь!

„Годі тутка дома киснуть,
Мов в кропиві печериця,
Коли тамки світ весь гине!
Гей, спасати світ ходім!

„Діло славне і велике
Зве тебе: часи лицарства
Відновити! Ну ж до діла!“
Так наш лицар говорив.

Блудним лицарем зробитись,
На геройськії пригоди
Рушить з дому в світ широкий —
Ось що враз задумав він.

І почав усе ладнати,
Що до цього діла треба
І про що читав у книгах —
Много там не тра було.

Поперед усього — зброї.
Ця найшлася по шматочку:

Що на стріху, що у кухні,
Що в овечому хліві.

Взяв наш лицар шмату й цеглу
Та й ну терти, дряпать, шкрябать,
Поки зброя прадідівська
Стала на людей похожа.

Все мов і до ла́ду вийшло,
Тільки з шоломом був клопіт,
Бо візира неставало —
Ну, біда! Хоч сядь та й плач!

Взяв наш лицар шмат тектури,
Викроїв візир із неї,
Срібним обліпив папером
І до шлема прикрутив.

Бачилось — чого б ще треба!
Та підвів лихий Алонса
Взять меча і стрібувати,
Чи тривкий його візир.

Рубонув він раз і другий,
Розлетівсь візир на кусні,
І пропала вся робота,
І прийшлось новий ліпить.

Та тепер на розум взявся
Славний лицар Дон Кесада
І візир свій тектуровий
Бляхою підшив зі споду.

Лицарю коня потрібно.
Славний лицар Дон Кесада
Мав коня — таку драндигу,
Що лиш шкура й кість була.


Та не дбав про це наш лицар,
Твердо вірив, що небаром
Кінь його славніший стане,
Ніж той Сідів Бабієка[1].

По лицарському звичаю,
Про який читав у книгах,
Він прозвав свою драндигу
Шумно-дзвінко Росінанте[2].

По лицарському звичаю,
Про який читав у книгах,
Мусив і собі наш лицар
Винайти нове ім'я.

А ім'я те, що небаром
Малось стати голоснеє
На весь світ, затьмити назви
Амадіса, Галоара.

Беліана, Передура,
Плятіра, Еспляндіана[3],
Це ім'я повинно бути
І значуче, і дзвінке.

Вісім день ходив наш лицар
У задумі стофунтовій,
Поки назву ту придумав:
Із Ля-Манші Дон Кіхот[4].


Та, крім того, ще одного
Потребує всякий лицар
По лицарському звичаю,
Про який у книгах пишуть, —

Потребує лицар дами,
У котрій би закохався,
Щоб в ім'я її боротись,
Їй здобути славу й честь.

Він без дами — борщ без сала,
Хліб без соли, гла без уха,
Бо лицарство без любови —
То немов горіх-свистун.

Десять день ходив наш лицар
І шукав такої дами,
І зітхав, і так балакав:
„Боже, як то буде гарно,

„Як прийде́ до мої дами —
Велетень Каракулямбро,
Цар острова Маліндрани[5],
І такі слова рече:

«Препрославлена госпо̀же!
Вірний наш великославний
Лицар Дон Кіхот у бою
Збив мене й сюди прислав».

„Лиш кого б то в біса вибрать
Дамою свойого серця?“
Довго мучився наш лицар,
Поки врешті не знайшов.


В близькому селі Тобозо
Дівчина була, мужичка,
Звалась Домка Лоренцівна,
Дівка гарна, що й казать.

Славний лицар наш до неї
Здалека зітхав часами,
Та вона про те й не знала, —
От її він обібрав.

Видумав для неї навву:
Дульчінея із Тобозо,
Закохався в ній — та, звісно,
Все по-книжному, як слід.

Так готовився наш лицар
На своє велике діло,
Поки вирушив із дому
Світ від згуби рятувать.

  1. Сід, властиво Руї Діаз, національний герой еспанський, особа історична, жив у XI віці.
  2. Від rocin — коняка, і ante — давніше; значить: давніше був поганою конякою, а тепер, мов би то, ось чим став.
  3. Назви героїв тих лицарських повістей, котрими до одуру зачитувався наш лицар.
  4. Quijote по-еспанськи значить наголінник; quijada — вилиця, quesada — плесканка сира.
  5. Назви взяті з тих же лицарських повістей, зовсім фантастичні.