І з'їдливо сказав Авірон:
„Мосьпане Мойсею,
Страх загрів і напудив ти нас
Приповісткою сею!
„Між народами бути терном!
За цю ласку велику
Справді варто в Єгові твоїм
Признавати владику.
„І послом його бути, це честь!
І в незнане будуче
Запечатані письма носить —
Це манить нас найдужче.
„Це якраз доля того осла,
Що зав'язані міхи
З хлібом носить, сам голод терпить,
Для чужої потіхи.
„Ще гебреї з ума не зійшли,
Долі ліпшої варті,
І осягнуть, як честь віддадуть
І Ваалу й Астарті.
„Хай Єгова собі там гримить
На скелястім Синаю, —
Нам Ваал дасть багатства і власть
У великому краю.
„Хай Єгові колючі терни
Будуть любі та гожі,
Нас Астарти рука поведе
Поміж мірти і рожі.
„Наш уділ Сенаар та Гарран,
А наш шлях до востоку.
А на захід у твій Ханаан
Не поступимо й кроку.
„Все те ясне, не варто про це
І балакати далі.
Та от що нам з тобою зробить
По вчорашній ухвалі?
„Бить камінням руїну стару?
Шкода заходу й труду.
Дечим може ще він послужить
Ізраельському люду.
„Майстер він говорити казки,
Миляну пускать баньку,
То ж приставмо його до дітей
За громадськую няньку.“
Так сказав він, і регіт піднявсь,
А з тим реготом в парі
По народі йшов клекіт глухий,
Мов у градовій хмарі.
Та спокійно відмовив Мойсей:
„Так і буть, Авіроне!
Що повиснути має колись,
Те і в морі не втоне.
„Ханаану тобі не видать,
І не йти до востоку;
З цього місця ні вперед ні взад
Ти не зробиш ні кроку.“
І мертвецька тиша залягла
На устах всього люду,
І жахнувсь Авірон і поблід,
Сподіваючись чуда.
Але чуда нема! Авірон
В сміх! А з сміхом тим в парі
По народі йшов клекіт глухий,
Як у градовій хмарі.
|
