Твори в 20 томах
Том XIV

Іван Франко
Мойсей
VIII
Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1959
VIII
 

І піднявся завзятий Датан:
„Дармо грозиш, пророчиш!
Ось як я тобі правду скажу,
Може й слухать не схочеш.

„Признавайсь: не на теє чи вчивсь
У єгипетській школі,
Щоб, дорісши, кайдани кувать
Нашій честі і волі?

„Признавайсь: не на те ти ходив
У єгипетську раду,
Щоб з мудрцями й жерцями кувать
На Ізраіля зраду?

„Признавайся: було там у них
Віщування старинне,
Що від дуба й дванадцяти гіль
Власть Єгипта загине?

„Знали всі, Фараон і жерці,
Що той дуб і ті гіллі, —
Це Ізрайля дванадцять колін
Розбуялих на Нілі.


„І жахались, що мимо всіх праць
І знущань і катовань
Той Ізраїль росте та росте,
Як та Нілева повінь.

„Знали всі: як в гебрейській сім'ї
Родить первенця мати,
То в єгипетській мусить в той день
Первородне вмирати.

„Та не знав ніхто ради на це,
Не придумав підмоги,
Тільки ти, перекинчик, упав
Фараону під ноги

„І сказав: „Ти позволь їх мені
Повести у пустиню,
Я знесилю і висушу їх
І покірними вчиню.“

„І додержав ти слова, повів
Нас мов глупу отару,
Фараону на втіху в піски,
Нам на горе і кару.

„Скільки люда в пустині лягло!
Ті піски і ті скали
Сотням тисяч Ізрайля синів
Домовиною стали!

„А тепер, коли з наших ватаг
Тільки жменька лишилась
І Ізраіля сила грізна
По пісках розгубилась,

„Коли дух наш хоробрий упав
Мов нелітня дитина,

І завзяття пом'якло в душі,
Наче мокрая глина, —

„Ти ведеш нас у цей Ханаан,
Мов до вовчої ями.
Адже зверхником тут Фараон
Над усіми князями!

„Це ж безумство тиснутися нам
Самохітно до пастки!
Чи нам тут воювать Єгиптян
Чи просити їх ласки?“

„О, Датане, — промовив Мойсей, —
Не журися, мій сину!
Ханаана тобі не видать.
Не гнуть гордую спину.

„Ще одне повідаю тобі,
Небораче Датане:
При смерті тобі й п'яді землі
Під ногами не стане.“

„Гей, гебреї! — Датан закричав —
Ви ж клялися Ваалу!
Чи ж забули так скоро свою
Учорашню ухвалу?

„За каміння! Він кпить собі з нас,
Так як кпив разів много.
Хай загине він краще один,
Як ми всі через нього!“

„Хай загине!“ — кругом загуло.
„І ось тут йому й амінь!“
Тільки диво, ні одна рука
Не сягнула по камінь.


І Датан зміркувався як стій:
„Забирайся в тій хвилі!
Щоб ми кров'ю твоєю під ніч
Своїх рук не сквернили!“

І юрба, мов шалена, ревла:
„Забирайся ще нині!“
І лунав її рев, мов крутіж,
Гураґан по долині.