Твори (Франко, 1924–1929)/29-1/Страховища німецької мови

Твори в 30 томах
Том XXIX. Книга 1

Іван Франко
Із студій і нарисів (Марк Твайн)
Страховища німецької мови
Харків – Київ: «Рух», «Книгоспілка», 1929
Страховища німецької мови
 

Я нераз бував у Гайдельберзькім замку, оглядаючи нагромаджену там збірку курйозів, а одного дня здивував я її властителя своєю німеччиною, що мусіла виглядати досить незвичайно. Він слухав дуже уважно, а коли я наговорив досить багато, сказав мені, що моя німеччина це велика рідкість, а може навіть „унікат“ і він рад би закупити її для свого музею. Коли б він був знав, скільки коштувало мене набуття моєї вмілости, то був би знав, що її закуплення мусіло б зруйнувати кожного збирача. Мій приятель Гарріс і я попрацювали в ту пору порядно таки через кілька тижнів над німецькою мовою, і хоча поступи наші були добрі, то всетаки ціль свою осягнули ми тільки з великими труднощами і клопотами, бо з наших учителів три пішли через це до гробу. Хто сам не вчився по-німецьки, той не може мати ніякого поняття, що це за крута мова.

На всім світі нема напевно другої мови такої безсистемної, слизької і в'юноватої, коли захочеш похопити її. Плаваєш по ній, як по розбурханім морю, раз сюди раз туди, у нужденнім, безпомічнім стані, а коли ось-ось, тобі здається, знайшов правило, що дає міцну основу, щоб нахвилинку відпочити в загальнім заколоті й гармідері десятьох частей мови, то зараз бачиш у граматиці: „Ученик повинен мати на увазі оці вийнятки“. Зирнеш на ті вийнятки й побачиш відразу, що їх більше, ніж прикладів самого правила. І знов безнадійно кидає тобою хвиля й ти женеш до нової Арарат-гори, і замість неї знов попадаєш на зрадливу мілизну. Це досвіди, які я поробив і роблю ще раз-у-раз. Скоро тільки повірю, що я добре вхопив один із проклятущих чотирьох „відмінків“, всмикується в моє речення якийсь на око зовсім незначучий приіменник, наділений страшною, несподіваною силою, і розторощує мені ввесь ґрунт під ногами. Приміром, запитує моя читанка про птаха (вона все запитує про такі речі, що для жодного чоловіка не мають ніякісінької вартости): „Where is the bird?[1] Відповідь на це питання така: „The bird is waiting in the blacksmithshop on account of the rain“.[2] Розуміється, жоден птах і не подумає зробити це, але піди ти сварися з книжкою! Ну ось, берусь я вимудрувати німецький переклад цього речення. Розуміється, що цю працю треба зачинати з противного кінця — цього вимагає хід німецької думки. Міркую собі: дощ буде мужеського рода — або, може, женського, а чого доброго, може ніякого — цього дошукатись тепер мені не пора. Відповідно до рода, який кінець-кінців виявиться, буде the rain значити або der Regen, або die Regen, або das Regen. В інтересі науки покладу собі за основу, що це слово буде мужеського рода. Добре! Тоді the rain буде значити der Regen, коли про нього згадується попросту в спокійнім стані без ближчого означення, значить nominativus; коли одначе той дощ нападає геть кругом на землю, тоді він прив'язаний до певної місцевости, проявляє певну діяльність, цебто спочиває (в німецькій граматиці це числиться до діяльностей) і це доводить дощ до dativ'а, так що з нього робиться dem Regen. Та бо той дощ усетаки ще не має спокію, але проявляє діяльну чинність — цебто паде, мабуть на злість птахові — це означає рух і має такий наслідок, що слово пересувається в akusativ і таким способом із dem Regen „робиться“ den Regen.

Вивороживши ось так свою долю щодо цієї точки, набираю відваги й відповідаю по-німецьки: „Der Vogel wartet in der Hufschmiede wegen den Regen“. Аж тут учитель лагідненько поскромлює мою радість увагою, що коли в реченню появиться слівце „wegen“, то воно переносить залежне ім'я в genetiv, нехай із того вийде що хоче, — от тому то й цей птах чекає в кузні „wegen des Regens“.

NB. Пізніше я довідався від вищої поваги, що є й „виємок“, який дозволяє при деяких особливих, дуже замотаних обставинах сказати „wegen den Regen“, але цей виємок допускається тільки при цім однім слові.

Про труднощі цієї мови може переконати нас перша ліпша газета. Нормальне речення в німецькій газеті, це чудернацька диковина. Воно займає чверть сторінки й має в собі всі часті мови цього язика, не в якімсь правильнім порядку, але всуміш. Воно складається головно зі зложених слів, збудованих автором навмисно для своєї потреби, так що в словнику не знайдеш їх, хоч гинь; нараз шість або сім слів сточено докупи без швів і карбів. Речення говорить про 14-15 різних предметів, а на кожний приходить одно втручене речення; часом одно старше втручене речення має в собі ще кілька менших, а щоби не порозсипалися, поскліщувано їх подекуди скобами, — а по всім тім на кінці теліпається дієслово, з якого тільки що дізнаєшся, що властиво хотів сказати автор; по дієслові кінчить автор — здається мені, чисто для декоративної іграшки — словами „haben zu sein“, „gewesen sein dürfen“ або чимсь подібним. Догадуюся, що це кінцевий фоєрверок, то щось таке, як та закрутка, яку дехто додає до свойого підпису: не конче вона потрібна, але виглядає краще.

Для ліпшого зрозуміння радив би я читати німецькі книжки так, щоб держати їх проти дзеркала або обернути догори ногами, аби конструкція обернулася на противний кінець. Але читати німецькі газети, це для чужинця на віки вічні лишиться недосяжною штукою. Щоб доказати це, я обмежуся на однім прикладі з одної німецької книжки, з одної загально-признаної доброї повісті: „Wenn er aber auf der Strasse der in Sammt und Seide gehüllten, jetzt sehr ungeniert nach der neuesten Mode gekleideten Regierungsräthin begegnete?“ Так стоїть написано в повісті пані Марліт „Geheimniss einer alten Mamsell“. Кожний зараз побачить, як далеко віддалене тут дієслово від вихідної точки читачевої. А в газетах буває ще далеко гірше; тут дієслово стоїть завсіди аж на слідуючій шпальті, а як мені говорили, буває частенько, що автор статті, забарившися на протязі одної або двох шпальт уставками та втрученими реченнями, мусить при кінці так квапитися, що речення так таки без дієслова і йде до друкарні. Тоді, розуміється, читачу, хоч сядь та й плач.

І в нашій літературі покутує оця манія вставок і день-у-день ви знайдете на це приклади в книжках і газетах. Але в нас це знак на те, що письменникові не достає вправи або ясного розуму; натомість у німців це свідчить про існування певного рода розумової мли, яка в тих людей заступає місце ясности. Бо щоб це була ясність, то певно ні, ніяким робом не може бути. Навпаки, мусить там виглядати дуже круто, дуже баламутно й помотано в голові письменника, який розігнавшися сказати нам, що хтось здибає паню Родничиху на вулиці, зупиняється на самій половині цього не мудрого замислу, затримує обоє стрічних, аж поки не обмалює нам до найдрібніших дрібниць убрання дами. Це ж очевидно безглуздя.

Мимоволі пригадуються при тім ті дантисти, що вхопивши болючого зуба кліщами і впровадивши таким робом чоловіка на найвищий ступінь безтямного напруження, стають собі й починають преспокійно торочити якусь нудну побрехеньку, заки виконають страшне шарпнення. І в літературі і при вириванню зубів такі вставки однаково не на місці.

Одним із німецьких клясиків уважається Ґ Е. Лессінґ, а в однім із його головних творів, у „Ляокооні“ знайшов я ось яке речення, що справді подає пророчисте свідоцтво про дійсно клясичний спосіб накопичування таких вставок. Речення знаходиться в 12-тім томі Лессінґових творів і виглядає ось як: „Wenn also der Graf Caylus die Gemäld der unsichtbaren Handlungen in unzertrennter Folge mit den sichtbaren fortlaufen lösst; wenn er in den Gemälden der vermischten Handlungen, an welchen sichtbare und unsichtbare Wesen teilnehmen, nicht angiebt und vielleicht nicht angeben kann, wie die letzteren, welche nur wir, die wir das Gemälde betrachten, darin entdecken sollten, so anzubringen sind, das die Personen des Gemäldes sie nicht sehen, wen'gstens sie nicht notwendig sehen zu müssen scheinen können: so muss notwendig sowohl die ganze Folge, als auch manches einzelne Stück dadurch äusserst verwirvt, unbegreiflich und widersprechend werden. Мене впевняли, що такі речення наповняють захватом німецьких правників, і вони силкуються з запалом і не без успіху в мотивованню своїх присудів дорівняти Лессінґовій клясичності, або ще й перевершити її.

Німці мають у своїй мові певного рода парентезу, яку осягають, роздираючи дієслово на дві частини, з яких одна стоїть на початку якогось цікавого розділу, а друга на його кінці. Чи можна здумати собі більше баламуство? В німецькій мові аж кишить такими розривними дієсловами, і чим дальше в якімсь писанню покладена одна частина від другої, тим більше гордиться своїм ділом справець такого злочину. Особливо зі словом „reiste ab“ люлюблять робити собі таку іграшку. Ось приклад із одної повісти: „Er reiste, als die Koffer fertig waren und nach dem er Mutter und Schwester geküsst und nochmals sein angebetetes, einfach in weissen Muslin gekleidetes, mit einer frischen Rose in den sanften Wellen ihres reichen braunen Haares geschmücktes Gretchen, das mit bebenden Gliedern die Treppe herabgewankt war, um noch einmal sein armes, gequältes Haupt an die Brust desjenigen zu legen, den es mehr liebte als das Leben selber, ans Herz gedrückt hatte, — ab.

Ta гов! Не добре займатися надто багато розривними дієсловами, а то нехибно вони швидко позбавлять чоловіка душевного спокою. А коли хто не послухає перестороги й заглибиться в них, то мозок у нього або розм'якшиться, або закам'яніє.

Особові заіменники і прикметники цього язика, це також страшне джерело різнородних прикростей. Слово „Sie“ значить „you“ (ви) і „the“ (вона), значить „her“ (він) і значить it (воно), означає they (оця), означає them (онта). Представте собі оплакане вбожество мови, що силує одне однісіньке слово відбувати службу за шість, і то ще такого маленького хробачка з усього трьома буквами при душі. А що ж за розпука, коли чоловік не знає ніколи, в якім значінню наш розмовник ужив цього слова! Достаточна причина для мене, щоб особі, котра скаже до мене „Sie“, по можності скрутити в'язи.

А далі придивімося ще формам прикметників. Коли де, то тут потрібна б була простота. Якраз привід для винахідника цієї мови — утруднити справу якнайбільше. Коли ми в нашій виразній англійській мові говоримо: „our good friend or friends“,[3] то вживаємо одної і тої самої форми прикметника і це вистарчає вповні; не те в німецькій мові. Коли прикметник дістанеться німцеві на язик, то він склоняє його і склоняє, і склоняє аж висклоняє з нього всяку здорову думку. І так він склоняє: Mein guter Freund, meines guten Freundes, meinem guten Freunde і т. д. А нехай собі кандидати до дому божевільних вивчають напам'ять ті ненастанні відміни! Ій-богу, в Німеччині десять раз ліпше обходитися зовсім без приятелів, ніж мати з ними таку суєту. Я показав оце, яка то мука склоняти доброго приятеля; але це тільки маленька проба труднощів; потім приходить іще ціла купа нових перевертів з прикметниками, коли діло дійде до жіночих, а зглядно до середніх предметів. А при тім у тій мові прикметників більше, ніж чорних котів уночі, а всі треба після повищого прикладу відміняти якнайстаранніше. — Трудно? — Суєтливо? — Ці слова занадто слабі. Один Гайдельберзький студент із Каліфорнії впевняв мене зовсім поважно, що йому було б лекше пропустити дві кнайпи, ніж відміняти один німецький прикметник.

Здається, що винахідник тієї мови знаходив особливе вдоволення в тім, щоб зробити її якмога більше заплутаною. І так, наприклад, house, horse, dog називаються звичайно Haus, Pferd, Hund, але в третім відмінку пришпилюється до них зовсім зайве глупе „e“ і пишеться Hause, Pferde, Hunde. Та ба, таке самісіньке „e“ на кінці значить нераз також множне число! І так новак може нераз із одного пса в dativi цілий місяць робити пару псів, заким постереже свій блуд; і навпаки, не один молодий студентина, що не мав наміру викидати гроші в болото, заплатив за два пси, а дістав тільки одного, бо купував пса в числі множнім, а продавець незамітно для нього продав йому його в dativi singularis. Розуміється, що в таких випадках при строгості граматичних правил право ставало на боці продавця, а позов на відшкодування мусів зійти нінащо.

В німецькім усі іменники пишуться великою початковою буквою. Це добра установа, бо чоловік відразу може пізнати іменника. Але часом це доводить до помилок, бо чоловік приймає ім'я особи за назву речі й навпаки. Тоді треба не мало часу потратити на зусилля — доглупатися якогось сенсу в реченні; такі помилки трапляються тим лекше, що німецькі особові назви найчастіше мають якесь значіння. Я перекладав раз ось який текст: „Die wütende Tigerin brauch los und frass den unglücklichen Tannenwald völlig auf“. Аж по довгім мітикуванню доглупався я, що Tannenwald у цьому випадку не був яловий ліс, але назва якогось чоловіка.

Кожний іменник має родівник, але в їх уживанню нема ніякої системи й ніякого змислу, так що нема іншої ради, як тільки вивчити напам'ять окремо кожний родівник до кожного слова. І так, напр., у німецькій мові молода дівчина (das junge Mädchen) не має ніякого рода, а натомість бруква має рід. Яке безмірне поважання виявлено тут супроти брукви, а яке призирство супроти дівчини! Погляньте лише, як це виглядає в друку. Виписую зі своєї читанки:

 Gretchen: Wilhelm, wo ist die gelbe Rübe?

 Wilhelm: Sie ist in der Küche.

 Gretchen: Wo ist das hübsche und wohlerzogene Mädchen?

 Wilhelm: Es ist in Oper gegangen.

Але далі з тими родівниками! Дерево в німецькім мужеського рода (Der Baum), його пупінок (die Knospe) жіночого, його лист (das Blatt) середнього. Коні не мають ніякого рода (das Pferd), пси мужеський, коти жіночий (die Katze). У чоловіка рот (Mund), карк (Nacken), пазуха (Busen), лікті (Ellbogen), пальці (Finger), нігті (Nagel), ноги (Fuss) і тіло (Leib) мужеського рода; голова (Kopf або Haupt) раз мужеського, раз середнього, в міру того, як ужнемо першого a6o другого слова, а не в міру того, чи носить цю голову на карку мужчина або жінка; у чоловіка ніс (Nase), губи (Lippe), плечі (Schulter), груди (Brust), стан (Hüfte) жіночого рода, а зате вуха (Ohr), очі (Auge), підборіддя (Kinn), ноги (Bein), коліна (Knie), серце (Herz) і сумління (Gewissen) не мають ніякого рода. (Винахідник цієї мови знав, певне, сумління тільки з наслуху); Із цього розчовпання виходить ясно, що німецький мужчина може собі величатися, що він справді мужчина, але коли придивиться ближче, то мусить обняти його сумнів; він мусить дорозумітися, що в ньому міститься цілком сміхотворна саламаха всіх можливих родів.

Та є в тій мові деякі дуже пожиточні слова, прим., Zug і Schlag. В словнику слова на Schlag займають кілька шпальт, а слова на Zug удвоє стільки. Слово Schlag означає більше менше все; воно значить наше (blow) цвіт, (stroke) удар, (dash) відвага, (hit) концепт, (shock) напад, (clip) стриження, (clap) лускіт, (time) час, (bar) дрюк, (coin) кут, (stamp) штемпель, (kind) рід, (sort) відміна, (manner) спосіб, (way) дорога, шлях. — Schlag (apoplexy) нервове пораження, (woodcutting) зруб, (enclosure) лісовий ревір, (field) поле, (torest-clearing) поляна. Все те значить Schlag у тіснішім, обмеженім розумінні; але коли ви розпутаєте це слово, тоді воно, летить „на крилу вітреню“ і ширяє, куди хоче. До його хвоста можна причепити яке хочете слово, так що значіння його помножується до безконечности. Можна зачати від Schlag-Ader, по англійськи artery, і так далі за порядком привісити до нього цілий словник, слово за словом, геть аж до Schlag-Wasser, по-англійськи bilge-water (вода нахлюпана на дні човна) і Schlag-Mutter, по-англійськи mother in-law (свекруха)! Так само і слово Zug. А коли до слівець Schlag і Zug додати ще слівце also, то маємо нічого собі запас слів, з яким уже можна сяк-так дати собі раду. Also значить стільки, що англійська фраза you know (знаєте) і властиво не говорить нічого — бодай у звичайній конверзації. Та скоро тільки німець розніме рота, зараз вискочить відтам also, а коли його замикає, то невідмінно розкусить also, що власне тислося йому поміж зубів. Це часте безцільне вживання слова also, це спеціяльно південно німецька, особливо жіноча швабська привичка. Ніщо не додає німецькій або англійській конверзації такої плавности й невимушености, як коли натицькати її щокрок усякими also та you know.

У моїм дневнику знаходиться ось яка записка: „Д. 1 липня. Вчора оперовано з успіхом одного хорого й видобуто з нього 13-ти складове слово; хорий був німець із Гамбургу. Тільки ж на лихо хірурґи розрізали хорого в невідповіднім місці, думаючи, що він проковтнув панораму, от тому то він і вмер. Цей випадок покрив ціле місто жалобою“.

До цієї записки хотів би я додати пару уваг про одну з найдивоглядніших появ нашої теми, а то про довжину німецьких слів. Деякі доростають до такої довготи, що кидають тінь і їх кінці губляться в далечині, наприклад:

 Freundschaftsbezeugungen,
 Dilettantenaufdringlichkeiten,
 Stadtverordnetenversammelungen.

Це вже не слова, це поазбучні хороводи. В кожнім числі газети видно їх маєстатичні процесії, а при дрібці фантазії можна уявити собі належні до процесії хоругви й чути музику. Такі слова додають і найгіршому поняттю незвичайної величности. Скільки разів знайду вдатний екземпляр такого слова, пакую його до мойого музею. Маю їх уже гарну збірку. Дублікати обмінюю з іншими збирачами. Ось вам пару збірцевих екземплярів, які я недавно закупив на ліцитації:

 Generalstaatenverordnetenversammlung,
 Alterthumsforschungswissenschaften,
 Kleinkinderbewahrungsanstalten.
 Wiederherstellungsbestrebungen,
 Waffenstillstandsverhandlungen.

Коли таке альпійське пасмо гордо машерує по цілій сторінці друку, то для літературного крайобразу мусить це бути велика прикраса; але для того, хто починає вчитися цієї мови, стають ті гори великою завадою; вони завалюють йому дорогу, він не може ані верхом, ані сподом, щонайбільше хіба тунелем, коли деякий прокопаний. А коли вдасться за підмогою до словника, то цей не дасть йому нічого. Такими понаскладаними словами він не займається. Треба таке слово поперед усього понести до хеміка, щоб розложив його на складові часті, а потім вишукувати із словника ті поодинчі цурпалочки.

Оце ж я й показав вам, яка то трудна та німецька мова, або бодай силкувався показати це.

Один студент із Америки на питання, як дає собі раду з німецькою мовою, мав відповісти без запинки: „Не даю собі з нею ніякої ради. Цілісінькі три місяці я прів над нею і вивчив тільки одно речення:“ „Zwei Glas“ (дві шклянки)! „А по хвилині німої задуми додав з запалом: „Але це одно я присвоїв собі основно!“

І ще мені здається, що англійська мова при описі гомінких, величних і страшних річей має міцніші, гучніші, характерніші слова, ніж німецька. Слова такі як boom (читай бум, знач. дерево або гуркіт), burst (чит. берст, знач. вибух), crash (чит. крешт, знач. траскіт), roar (чит. рор, знач. рик), bellow (чит. бельо, знач. ревти), blow (чит. бельо, знач. дути), thunder (чит. зандер, знач. грім),explosion (чит. експльоєн, знач. вибух), how (чит. гауль, знач. вити), cry (чит. край, знач. кричати), shout (чит. шаут, знач. галасувати), yell (чит. єль, знач. вити), battle (чит. бетель, знач. битва), hell (чит. гель, знач. пекло) роблять сильне вражіння, вони гучні й величні. Відповідні німецькі слова видаються мені далеко слабшими; деякі дзвенять так лагідно, що можна б ними дітей уколисувати до сну. Як лагідно звучать, напр., Schlacht, Gewitter! Найсильніший вислов на наше explosion маємо в німецькім — Ausbruch! Ну, то в нашім toothbrush (чит. тузбраш, знач. щітка до зубів) міститься щось страшенне в порівнянню з цим.

Перебравши ось так уломності німецької мови, переходжу тепер до коротенької приємної задачі — піднести її добрі прикмети. Про писання іменників великою буквою я вже згадував. Але ще далеко цінніша інша прикмета, а то — писати слова так, як їх вимовляється. По короткій науці знає новак про кожне німецьке слово, як його вимовляти, коли тимчасом у нашій мові має з тим найбільші труднощі. Далі німецька мова надзвичайно багата на вислови спокійного, любого, затишного, домашнього побуту; на все, що в'яжеться з любов'ю, дитячим почуттям і чемністю для чужинців; нарешті, на різнобарвне й різнородне життя в природі. Деякі німецькі пісні зворушують до сліз навіть чужинців, що не розуміють їх мови — доказ, який влучний сам звук слів. Він віддає так вірно і правдиво їх значіння, що навіть без зрозуміння западає чужинцеві через слух у серце.

Німки часто скрикують: Ach, Gott! Mein Gott! Gott im Himmel! Herr Gott! Вони, здається, вірять, що й американки мають той самий звичай. Я чув, як раз одна підстарша німецька панна говорила до молодої моєї землячки: „Обі мови такі подібні одна до одної! Як то гарно! Ми говоримо „ach Gott“, а ви мовите „Goddam!“[4]

Із сказаного досі випливає, що німецька мова потребує реформи. Дозволяю собі зробити в тій цілі деякі проекти:

1) Треба дати дієслову місце ближче напереді, так щоб його можна було виразно добачити голим оком.

2) Треба зорганізувати родівник і розділити його після родових відносин, так як бог приказав.

3) Треба скасувати безконечно довгі зложені слова, або бодай наказати, щоб їх писали по шматочку, з павзами для відпочивку в середині. Духова страва так само, як і всяка інша, ліпше смакує, коли заживати її ложкою, ніж лопатою.

4) Треба настоювати на тім, щоб письменник кінчив речення, скоро доведе до кінця свою думку чи свій виклад, а не причіпляв ще непотрібного „gewesen zu sein haben würden“ і т. ін.

5) Уживання парентез повинно бути заборонене під карою смерти.

6) Для опису різнородних шумних річей треба запровадити деякі крепкі англійські слова.

7) Може було б найліпше задержати з цілої мови тільки слова Shlag, Lug і also та ще й ті слова, які люблять причіплятися до двох перших; через це мова виглядала б дуже упрощена.

По моїх досвідах на вивчення англійської мови потрібно 30 годин, французької 30 день, а німецької 30 літ. Отже ж або зреформуйте цю мову, або покладіть її між мертві мови, бо сьогодні тільки мертві мають іще доволі часу, щоб навчитися її.

  1. Де єсть птах?
  2. Птах чекає в кузні задля дощу.
  3. Наш добрий приятель, або приятелі.
  4. Дословно: покарай, боже! — звичайне англійське прокляття.