Для інших версій цієї роботи див. Неофіти.
Неофіти.

 Сія глаголетъ Господь:
 „Сохраните судъ и сотворите
 правду, приближибо ся
 спасеніе моє прийти и милость моя
 открывается.
 (Ісаія, глава LVI, ст. 1).

Пролог.

Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій в заперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі — більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, що бачу! Ще живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.

 Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомальований стоїть.
(Не вбогий, ма́буть, хтось лежить!)
І намальовано: розпятий
За нас Син Божий на хресті.
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили.

 А я —
Такая доленька моя!
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрми...
Дивлюсь, дивлюся, помолюся,
І горе, горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи, і тюрьма
Неначе ширшає; співає
І плаче серце, оживає,
І в Тебе, Боже, і в святих
Та праведних Твоїх питає:
Що він зробив їм, той святий,
Той Назорей, Той Син єдиний
Богом ізбранної Марії,
Що він зробив їм?

 І за що
Його святого мордували,
 Во узи кували,
 І главу його честную
 Терном увінчали,
 І вивели з злодіями
 На Голгофу-гору,
 І повісили між ними?
 За що?

 — Не говорить
 Ні сам сивий Верхотворець,
 Ні його святії
 Помошники, поборники,
 Кастрати німії.
 Чи не за те, що й ми тепер
 (Сам себе питаю)
 Оттакими злодіями
 Тюрми начиняєм,
 Як і Син отсей Марії?
 Ми не розпинаєм,
 Як ті люті фарисеї,
 На хресті живого
 Праведного чоловіка;
 Ми молимось Богу,
 І на храмах його чесний
 Хрест златокований
 Поставили, та й молимось.
 Та бємо поклони.
 А то були фараони,
 Кесарі, то погань,
 Погань лютая без Бога,
 Сказано — дракони.
 А Назорей милосердний
 Назвав їх братами, —

 За те й повісили Його,
 Неначе злодія...

 Не знаю,
 Для чого, справді, ми читаєм
 Святую заповідь Його!
 Чесную кров Його пємо,
 Мов у шинкарки меду чарку.
 О, суєслови!

 На Жидах?...
 Не на Жидах, — не на лукавих.
 На дітях наших препоганих
 Святая кров Його!...

 Кати!
 Собаки без очей, скажені, —
 Ви і не бачите! Земні
 Бєте поклони, за хрести
 Ховаєтесь од сатана,
 І просите з-тиха
 Супостатам христіянам
 То чуми, то лиха,
 То всякого безголовя —
 А все по закону...
 А, бодай вас!

 Та цур же вам,
 Новим фараонам
 І кесарям людоїдам!
 . . . . . . . . . . . . .
 Перелечу во время оно,
 Як той мерзений Рим з Пероном
 В паскудних орґіях конав,
 А новий день із тьми-недолі
 На Колізей і Кипітолій
 Уже світив, уже сіяв.
 Уже огненнії язики
 Із краю в край, по всій земли
 Святеє слово пронесли, —
 І никли гордії владики
 Перед святим його хрестом.
 Перенесись во время оно,
Душе моя, і стоном-дзвоном,
І трубним гласом возгреми
Із мурів темної тюрми!

 Благословенная в женах
Святая, праведная Мати,
Святого Сина на землі!
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марно тратить,
Скорбящих радосте! Пошли,
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос но́вий,
І слово розумом святим
І оживи і просвіти!
І розкажу я людям горе,
Як тая мати ріки — море
Сльози кровавої лила́.
Так як і Ти, і прийняла́
В живую душу світ незримий
Твойого ро́зпятого Сина.
Ти, матір Бога на земли
Ти сльози матері до краю
До каплі випила.

 Ридаю,
Молю ридаючи; пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб о́гненно заговорила,
Щоб слово пламенем взяло́сь.
Щоб людям серце розтопило
І на Украйні понесло́сь,
І на Україні святилось
Те слово — Божеє кадило.
Кадило істини!

 Амінь.