Кльо́ка, ки, ж. = Кво́чка. Когут топче курку, від чого вона зносить покладки, стає кльокою, яка кльоче. Шух. I. 238.
Кльо́кати, кльо́чу, чиш, гл. = Квокта́ти. См. Кльо́ка. Шух. I. 238.
Кльо́мзати, заю, єш, гл. = Цю́кати. Лубен. у.
Кльон, ну, м. Проклятие. То не огонь паше, то лице Мотрине; то не искри сиплються, — то її кльони й прокльони. Мир. ХРВ. 34.
Кльоф, фа, м. Кирка (с клювом). Вх. Лем. 425.
Кльо́чити, чу, чиш, гл. О тетереве: токовать. Ґотур на весну кльочит. Вх. Зн. 25.
Кльо́чка, ки, ж. = Кльо́ка. Вх. Зн. 25.
Клю́ба, би, ж. 1) Выкопанное с корнем дерево, которое возят на ґаля́рах. Вх. Зн. 25. 2) Тиски. Вх. Зн. 25. Желех.
Клюба́ка, ки, ж. = Ключ 3. Вх. Уг. 245.
Клюба́читися, чуся, чишся, гл. 1) Извиваться. Сліпец ( = anguis fragilis, медяница) клюбачится. Вх. Зн. 26. 2) Вз'ерошиваться. Вх. Зн. 26.
Клюва́к, ка́, ж. 1) Клюв. Вх. Лем. 425. 2) Полукруглое большое долото для выдалбливания древесины внутри колоды. Вас. 151. 3) Поклеванный плод. Огірки клюваки. Харьк. у.
Клюва́ти, клюю́, єш, одн. в. клю́нути, ну, неш, гл. 1) Клевать, клюнуть. Їдять шляхту, клюють очі. Шевч. 174. Списав спину, що й курці нігде клюнути. Ном. № 4016. 2) Биться (о пульсе). Вже жили не клюють. Ном. № 8233.
Клюга́, ги́, ж. Металлический наконечник копья. Чи не носить хто клюги в кишені? — Я ношу! У мене й ратища постругані… — І в мене клюга за халявою… — Не гаразд, братці, як пан із надвірніми наскочить. Колоти їх порано ще… Кете сюди, позасовуємо під сіно. — Люде достають із кишень і з-за халяв клюги списовії. Кул. Колії («Хата». 25).
Клю́й-дерево, ва и клюй-дуб, ба. Дятел. ХС. VII. 419. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
I. Клюк! меж. 1) Выражает клевание. Мнж. 4. 2) = Цюк. Сокиркою все клюк та клюк. Грин. I. 225.
II. Клюк, ка́, м. Род деревянного крюка, колышек или деревянный гвоздь, загибающийся под прямым углом; употребляется при постройках для прикрепления жердей, на него запираются ворота и пр. Шух. I. 91, 87.
Клю́ка, ки, ж. 1) Палка с крючком, крюк. Коли жиди Христа мучили, на роспятію гей роспинали, клюков за ребра гей розбивали. Гол. II. 23. 2) Клюки́ роби́ти = ключкува́ти. Вх. Уг. 245.
Клю́кати, каю, єш, гл. 1) Клевать. Якіл сів на дуба та й клюка. Мнж. 4. 2) Биться (о пульсе). Вже жили не клюкають. Ном. № 8233. 3) Выпивать, пьянствовать. Клюкнули вже з ранку добре. К. ЧР.
Клю́ква, ви, ж. = Ключи́на 2. Вх. Зн. 26.
Клю́па, пи, ж. 1) Боек, пест в ножной ступе, толчее. Шух. I. 161, 162. 2) Обыкновенная ступа, толчея. Шух. I. 104.
Клю́пати, паю, єш, гл. 1) Стучать. Вх. Зн. 26. 2) = Клю́кати 1. Жонва клюпає дзьобом в дерево. Вх. Зн. 26.
Клюпа́ч, ча́, м. Рычаг, на котором ходит в ножной ступе боек. Шух. I. 161.
Клюса́к, ка́, ж. Кривой нож, резак. Вх. Зн. 26.
Клю́ска, ки, ж. Род кушанья: вареные кусочки теста с творогом и маслом. Хотин. у.
Клю́хта, ти, ж. Паяльная трубка (у трубочников). Вас. 149.
Клюца́к, ка́, м. = Клюса́к. Вх. Зн. 26.
Ключ, ча́, м. 1) Ключ для запирания и отпирания замка — металлический или деревянный. Kolb. I. 57. Мати до церкви вихожає, срібними ключами хату замикає. Нп. *Сиді́ти під ключе́м. Отбывать тюремное заключение. Шостий раз уже сидів він під ключем і знав усю арештантську практику. Франко. «В поті ч.» 269. 2) Брусок, вделанный в ось колішні́ (плуга), посредством которого к колішні́ прикреп-
