Словник української мови (1927)/клюкати
◀ клюка | Словник української мови К клюкати |
клюква ▶ |
|
Клю́кати, каю, єш, гл. 1) Клевать. Якіл сів на дуба та й клюка. Мнж. 4. 2) Биться (о пульсе). Вже жили не клюкають. Ном. № 8233. 3) Выпивать, пьянствовать. Клюкнули вже з ранку добре. К. ЧР.