Кири́нниця, ці, ж. 1) Пачкунья, маральщица. Желех. 2) Помойная лохань. Желех. У гуцулов употребляется как ругательное слово относительно женщин. Шух. I. 34.
Кири́ння, ня, с. 1) Беспорядочно набросанная куча, груда. Желех. 2) Пачканье, маранье. Желех.
Кири́ня, ні, ж. Прозвание водки. Желех.
Ки́ркати, каю, єш, одн. в. ки́ркнути, кну, неш, гл. Резко, пронзительно кричать, крикнуть (о курице). Желех. Пипоть у курей після ячменю робиться, — вони тоді киркають. Гринч. I. 253.
Кир-кита́йка, ки, ж. Род ткани. Один на собі дорогий каптан має, та з-під того кир-китайку видирає. КС. 1882. XII. 501.
Кирни́ця, ці, ж. = Крини́ця. У лузі при кирниці, при студеной водиці. Гол. Ум. Кирни́ченька, кирни́чка.
Кирни́чний, а, е = Крини́чний.
Кирома́н, ну, м. Раст. Stalice latifolia Lm. ЗЮЗО. I. 137.
*Кирочки́, чо́к, ж. мн. Маленькие куры, корольки. Верж. Кат.
Ки́рпа, пи, ж. 1) Вздернутый нос. Лічить Енея приступає, очками кирпу осідлав. Котл. Ен. VI. 72. Ки́рпу гну́ти. Задирать нос. А як закуштує школи, вже й одвертає пику, вже й кирпу гне. Левиц. I. 277. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Котл. НП. 353. Ки́рпу верну́ти. Отворачиваться, избегать. Моя Стеха від мене кирпу верне. Кон. III. 402. 2) = Кирпа́тий. *3) Высокая прическа. Хот. Нік. *4) Шутливо: девушка. Шевч. Ум. Ки́рпонька. МВ. (КС. 1902. X. 143).
Кирпа́тий, а, е. Курносый. Перехрести ніс, щоб великій ріс, а то кирпатий. Ном. № 5447. *Кирпа́та. Шуточное, презрительное название смертти. Косить кирпата завзятих, а вони знову наростають. Тобіл. IV. 257. *Гля́нути кирпа́тій в ві́чі. Рисковать жизнью. Пир. у., Конон. Ум. Кирпа́тенький. Моя (дівчина) он бач русява, що трошки кирпатенька. Кв. I. 15.
Кирпи́ч, чу́, м. Плиты навозу для топки в печах. Харьк. г., Екатериносл. г. *Візьми кирпичу під повіткою та добре напали піч: хліб сажатимемо. С. Пальчик Звен. у. Ефр.
Кирпичи́на, ни, ж. Плитка кирпичу́. Ум. Кирпичи́нка.
Кирполо́ї, їв, м. мн. Деревянные вилы с тремя зубьями. Херс.
Ки́рпонька, ки, ж. Ум. от ки́рпа.
Кирр! меж. Выражает пронзительный крик испуганной курицы. На сідало тихе чиясь рука жорстка сягає помацки і курицю хапає… «Кирр! кирр! кудах!». К. Дз. 145.
Ки́ршава, ви, ж. Волоса? Ну, в нас і батько: тілько проти них що небудь скажи, так зараз за киршаву й ловлять. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн.
Кис, кис!, меж. Уськанье собак. Джий! кис, кис! джий! Уджга, рябко! уджга! — цькував дід. Левиц. Пов. 227.
Киса́, си́, ж. 1) Мешок, кошелек, мошна. В кого віл та коса, в того й грошей киса. Ном. № 10207. За кису світ увесь не мирить. Г. Барв. 448. 2) Веревочный мешок. Чуб. VI. 403.
Кисе́лик, ку, м. Ум. от кисі́ль. *Зажди, милий, не вмірай — киселику дожидай. Нп. Пир. у., Конон.
Кисели́ця, ці, ж. 1) Род киселя, варимого из слив и кукурузных круп (Шух. I. 143) или из муки кукурузной, гречневой или ржаной (Kolb. I. 54), ячменной или овсяной. Желех. *2) Вообще жидкий кисель. То таки кисіль, а це киселиця. С. Пальчик Звен. у. Ефр.
Кисели́чник, ка, м. Сосуд, в котором приготовляется кисели́ця. Желех.
*Ки́сень, сня, м. Кислород. Сл. Яворн.
Кисе́т, та, м. Кисет. Плели з ниток якісь кисети на тютюн. Левиц. I. 506.
Кисети́на, ни, ж. = Кисе́т. Кладе чапко гроші в кисетину. О. 1861. XI. Кух. 23.
Киси́рь, ря́, м. Овцы с новонарожденными ягнятами. О 1862. V. Кух. 38.
Кисі́ль, лю́, м. Кисель. Добрі зуби, що й кисіль їдять. Ном. № 2048. Правда Сидорова! киселем млинці помазані, на паркані сушаться. Ном. № 6883.
*Кисле́ць, ця́, м. = Ки́сень. Сл. Яворн.
Ки́слий, а, е. Кислый. Кисле в рот тисне. Ном. № 5086. Борщ кислий,
