Словник української мови (1927)/кирпа
| ◀ кирочки | Словник української мови К кирпа |
кирпатий ▶ |
|
Ки́рпа, пи, ж. 1) Вздернутый нос. Лічить Енея приступає, очками кирпу осідлав. Котл. Ен. VI. 72. Ки́рпу гну́ти. Задирать нос. А як закуштує школи, вже й одвертає пику, вже й кирпу гне. Левиц. I. 277. Стара не страшна, так молода кирпу гне. Котл. НП. 353. Ки́рпу верну́ти. Отворачиваться, избегать. Моя Стеха від мене кирпу верне. Кон. III. 402. 2) = Кирпа́тий. *3) Высокая прическа. Хот. Нік. *4) Шутливо: девушка. Шевч. Ум. Ки́рпонька. МВ. (КС. 1902. X. 143).