дом стануть води, загуснувши, збиваються у камінь. К. Іов. 82. — на що. Собрать денег на что. Збився Пилип і на хату. Мир. Пов. I. 125. Ти на свою худобу тим часом збився б. Г. Барв. 179. 2) Быть сбиваемым, сбитым, сшибленным. Збий оту грушу з гілки. — Коли ж не збивається! Гринч. 3) Сбиваться, сбиться; спутаться, ошибиться. Ми збились того сліду, що їхали, та не знать де й опинились. Новомоск. у. (Залюбовск.). — з пантели́ку. Сбиться с толку. Хоч буцім, Грицьку, ти на пана закрививсь, та з пантелику ти, так як другі, не збивсь. Г.-Арт. (О. 1861. III. 87). 4) Подниматься, подняться вверх. Знов зірвався, збився та й полетів. Федьк. III. 141. 5) Возмущаться, возмутиться, взволноваться. Чоловіка не маю, щоб, як зіб'ється вода, вкинув мене в купальню. Єв. І. V. 7. — бу́чі. Подняться шуму, крику, скандалу. Така буча збилася, що ледві розняли їх. МВ. II. 185.
Збива́ч, ча́, м. Скопидом, скряга. Вх. Лем. 417.
*Збира́тися, ра́юся, єшся, гл. = Збіратися. Йому́ на плач збира́лося. Тянуло заплакать. Борд.
*Збира́ч, ча́, м. = Збіра́ч.
Збит, ту, м. = Зби́тки. Каменец. у.
Зби́ти, ся. См. Збива́ти, ся.
*Збиткува́ння, ня, с. Издевательство.
Збиткува́ти, ку́ю, єш (кого́), гл. Обижать кого, жестоко обходиться; издеваться над кем. Челядь бога допросила, щоби єй не бити, аби челяді не бити, та й не збиткувати. Гол. Мене у тому війську ніхто не збиткував. Федьк.
Збиткува́тися, ку́юся, єшся (над ким), гл. = Збиткува́ти (кого́). Не збиткуйся, чужа мати, не збиткуйся надо мною. Чуб. V. 548. Най ся ляхи не збиткують, моє тіло не чвертують. Гол. I. 155. Теперка, дякувати богу, вже не збиткуються над нами, як за кріпацтва було. Каменец. у.
Зби́тний, а, е. 1) Излишний, чрезмерный. 2) — чолові́к. = Збито́шник. Вх. Лем. 417.
Зби́тниця, ці, ж. ? Збитниця б тебе побила! Гринч. II. 166.
Зби́ток, тка, м. Чаще во мн. ч.: зби́тки. 1) Изобилие, излишество. Живуть пани у збитках і горя не знають. Берд. у. Великі збитки усякого добра. Левиц. I. 466. 2) — роби́ти. Проказничать, *делать вред, урон. Оті шалихвости паничі зробили мені збитки, взяли коняку та й знатурили. Берд. у. Бо ти тут збитки робиш. Каменец. у. 3) На зби́тки. На зло. Це він на збитки отак робить. Каменец. у. Я просив його заждати на мене, а він узяв і на збитки поїхав. Бердич. у. На збитки не загину. Федьк.
*Збито́чний, а, е. Проказливый, пакосный. Сл. Нік.
*Збито́шний, а, е. Причиняющий вред, урон; проказливый. Франко.
Збито́шник, ка, м. Проказник, пакостник. Нема гірших збитошників, як молоді хлопці, за ними дівчатам хоч не виходь на улицю — зараз збитка якого небудь зроблять. Берд. у.
*Зби́цкатися, каюсь, єшся, гл. Закапризничать. А най на невістку сяде муха та най вона збицкаєся. Черемш.
Збіг, м. 1) —га. Беглец, дезертир. 2) —гу. Бегство. Збіг Богоро́диці. Название дня 26 декабря. МУЕ. III. 37. *3) Стечение, совпадение, соединение. В матеріялі, котрий вони обробляють, збігу нема зовсім і подібности дуже мало. «Наше Мин.».
Збі́гати, гаю, єш, гл. 1) Сбегать. Збігала — свічечку купила. МВ. II. 50. *2) Найти, поймать. Цього діда і з собаками не збігаєш. Екатериносл. губ. Сл. Яворн.
Збіга́ти, га́ю, єш, сов. в. збі́гти, біжу́, жи́ш, гл. 1) Убегать, убежать. Царя оставляєш, ко шведом збігаєш. Гол. I. 36. 2) Сбегать, сбежать с чего. Бо я стою зовсім не там, де треба пити вам, та ще й вода од вас сюди збігає. Гліб. 23. 3) Попадать, попасть на дорогу (на бегу). Дурів-дурів, та таки й збіг на свою стежку. Мир. ХРВ. 294. 4) О времени: проходить, пройти, пролететь, *миновать, промчаться, протечь. Хіба ми не знаємо, як скоро літо збіжить. Крим. Час збігав, туга якось потроху втихла. МВ. II. 147. Півроку збігло за водою. МВ. (О. 1862. III. 59). 5) О жидкости: уходить, уйти; заки-
