гатый водой. На во́дяному місці стоїть село: усе там гарно роде. Волч. у.
Водяни́к, ка́, м. 1) Сосуд для воды. Ум. Водя́нчик. Онде у водянчику вода. Кв. I. 240. 2) Водяной (бес). Левч. 37. 3) = Водник. Вх. Лем. 400.
Водя́нка, ки, ж. 1) Кадка для воды. Стоїть кухоль на водянці, — піди та й напийся. Грин. III. 213. Мнж. 129. См. Відник. 2) Раст. Empetrum nigrum L. ЗЮЗО. I. 121.
Водя́нчик, ка, м. Ум. от водяник.
Воєво́да, ди, м. Воевода. Да оддав мене мій батенько да за воєводу, у чужую сторононьку, далеко од роду. Нп.
Воєво́дство, ва, с. Воеводство. Желех.
Воєво́дський, а, е. Воеводский. К. Краш. 11.
Вожа́й, жая́, м. 1) Вожак; проводник. Дай вожая, як знаєш сам, щоб нас до моря допровадив. Мкр. Г. 31. Вожая́ми назывались также эмиссары, которых задунайские запорожцы высылали из своей среды в Украину, чтобы набирать здесь годных в козаки людей и затем проводить их тайными путями через границу в Задунайскую Сечь. КС. 1883. IV. 376. 2) Водырь, передовое животное в стаде. Браун. 24.
Во́живо, ва, с. Провод, проведение куда-либо (человека). За воживо ж поміркувать у грека Фоки зговорились. Мкр. Г. 32.
Воза́рня, ні, ж. = Возівня. Вх. Уг. 231.
Возді́бний и воздо́бний, а, е. Хороший, хороших качеств. (Станьмо) свої коні козацькії напасемо й напоїмо: тут трави зелені, води холодні, очерети воздобні. АД. I. 112. Которий то, панове молодці, козак дородний, ще й кінь під ним воздобний. Макс. (1849). 84.
Во́здух, ху, м. 1) = Пові́тря. Се вже ми як той німець, що на шаєчку воздух вішає. Ном. № 9926. 2) Воздух (церк. утв.). Ном. № 14182. Ум. Воздушо́к.
Воздухо́вий, а, е. Воздушный. І окрився темнотою — хмарою густою, мов наметом воздуховим — темною водою. К. Псал. 37.
Воздухопла́в, ву, м. Аэростат. Аеростат… по-нашому краще назвати воздухоплавом. Ком. II. 15.
Воздухопла́вець, вця, м. Аэронавт. Желех.
Возду́шний, а, е = Воздуховий.
Воздушо́к, шка́, м. Ум. от воздух.
Во́здяно, нар. Прохладно. Та й жара ж яка! — Нічого, як доїдемо до Полтави, буде воздяніш. Спустимось до річки, а коло річки завжди буває трохи воздяно. Гадяч. у.
Во́зик, ка, м. Ум. от віз.
Вози́рка, ки, ж. = Возівня. Вх. Лем. 400.
Вози́ти, вожу́, зиш, гл. Возить. В ліс дров не возять. Ном. № 1457.
Вози́тися, жу́ся, зишся, гл. 1) Возиться. Рубайсь, дерево, возись, дерево, й кладись. Рудч. Ск. I. 91. 2) Возиться, заниматься. Возиться, як кіт з салом. Ном. № 2593.
Во́зичок, чка, м. Ум. от віз.
Возі́й, зія́, м. Возчик, работник, нанятый для перевозки хлеба.
Возі́льник, ка, м. = Возій. Змиев. у.
Возлі́сся, ся, с. = Узлі́сся. Вибігає на возлісся; кругом подивилась та в яр… Шевч. 87.
Возло́бок, бку, м. Покатость. На возлобку поганий город буде і вода не держатиметься. Волч. у.
Возло́б'я, б'я, с. Волосы над лбом. Так скубонув за возлоб'я, аж волосся затріщало.
Во́зний, ного, м. Род судебного пристава при старых судах. Пан возний позов дасть. Котл. Ен. IV. 48.
Возни́ця, ці, м. = Візниця. Ум. Возниченько. Мет. 225.
Возове́, во́го, с. Натуральная повинность в виде перевозки чего-либо. Возове одбудеш, шість віз привезеш колод. ЗОЮР. I. 143.
Возови́й, а́, е́. 1) Тележный. Возове колесо. 2) Упряжной. Да сто коней верхових, а сімдесят возових. Мет. 3) Проезжий, едущий возом. Да брали мито-промито: од возового по пів золотого, од пішого пішениці по три денежки мита брали. АД. II. 21. 4) Шлях возови́й. Проезжая дорога. Канев. у.
Возови́к, ка́, м. Ломовая лошадь.
Возови́ця, ці, ж. Свозка хлеба с поля и время этой свозки. Після жнив Іванові — возовиця. Мир. ХРВ. 125. Як настала возовиця, бідний брат запріг воли і поїхав на своє поле по снопи. Чуб.
Возо́вня, ні, ж. Экипажный сарай; в сельском хозяйстве: сарай для возов и земледельческих орудий. Чуб. VII.
