рознесла, — дай я спалю. Та пішли на город, викопали кабицю. Як запалили, так ту кабицю й винесло. Драг. 69. 3) О денежном счете: составлять, составить. Вам треба заплатить за поле… 18 карб. 90 коп., та за город 5 карб. 10 к., до на рік винесе 24 карб. О. 1862. IV. 106.
Ви́носити. См. Виношувати.
Вино́ситися, шуся, сишся, сов. в. ви́нестися, суся, сешся, гл. 1) Выноситься, винестися. 2) Возноситься, вознестись, подниматься, подняться. Між бідними невеличкими міщанськими хатами високо виносилася покрівля його чималої хати. Левиц. I. 238. 3) Ку́рка ви́неслася. Снесла все яйца, больше уж не будет нестись. За літо кури винеслись, то тепер і не несуться. Волч. у.
Виното́ка, ки, ж. Точило для выжимки виноградного сока. Чоловік викопав винотоку. Єв. Мр. XII. 1.
Винохі́д, хо́да, м. Иноходец. Спочили вони з матір'ю, осідлали коня-винохода і поїхали собі. ЗОЮР. II. 50.
Виноша́ти, ша́ю, єш, гл. = Вино́сити. А свекорко походжає, нагаєчку виношає. Грин. III. 307.
Вино́шувати, шую, єш, сов. в. ви́носити, шу, сиш, гл. 1) Выносить, повыносить. Носить та й носить, та насилу виносила. Рудч. Ск. I. 37. Який батько, такий син, — ви́носили з діжки сир. Ном. № 7137. 2) Пронашивать, проносить. 3) Изнашивать, износить.
Вино́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. ви́носитися, шуся, сишся, гл. 1) Пронашиваться, проноситься. 2) Изнашиваться, износиться.
Винува́т, винува́тий, а, е. 1) Виновный, виноватый. Ні сном, ні духом не винуват. Ном. № 4055. Нехай на себе жалкує винуватий. Ном. № 7067. 2) Должный, должник.
Винува́те, того, с. Долг. Сей чоловік косе мені не за гроші, а за винувате, — позичав весною. Волч. у.
Винува́тель, ля, м. Обвинитель. Жено, де ж ті винувателі твої? Єв. І. VIII. 10.
Винува́тець, тця, м. 1) Виновник. Мнж. 74. Я не крав деревні, а ось я швидко винуватця знайду. Канев. у. Уміє він пізнати винуватця. К. Іов. 24. 2) Должник. Оце по винуватцях ходив, щоб повіддавали, хто скільки позичав, так нема — не молотили. Черниг. г.
Винува́ти, ну́ю, єш, гл. Обвинять, винить. Бо як тії припутні полетять, тебе будуть, орлику, винувать. Радом. у. Нікого не винуйте, я нікого не виную, одного Петра, він зробив мені цю шкоду. Канев. у.
Винува́тий. См. Винуват.
Винува́тися, нуюся, єшся, гл. Обвиняться. Шух. I. 189.
Винува́тити, чу, тиш, гл. = Винува́ти. Винуватили його архиреї. Єв. Мр. XIV. 3. Ми не винуваті, — тих винуватьте. Грин. III. 447.
Винува́тниця, ці, ж. 1) Виновница. Жадної іскорки жалю ні у кого не було до безщасної винуватниці. О. 1862. II. 57. 2) Должница.
Винува́тство, ва, с. Виновность. Поверну́ти в винуватсттво. Обвинить. Нехай же хто лихих моїх осудить, напасників поверне в винуватство. К. Іов. 57.
Винужа́ти, жа́ю, єш, гл. Изнурять. Ну, навіщо б я себе отак винужав: день у школі, прийде ніч — одно за книжками сидите. Лебед. у.
Винуря́тися, ряюся, єшся, гл. Выходить наружу, показываться, выступать. Та вона (річка Оріль) так: то тече під кукотиною (така рослина), то знов винуряється і блищить проти сонця. Новомоск. у. Слов. Д. Эварн.
Ви́нюхати. См. Винюхувати.
Виню́хувати, ую, єш, сов. в. ви́нюхати, хаю, єш, гл. 1) Вынюхивать, вынюхать. Табаки ріжок винюхала. О. 1862. IX. 123. Мнж. 59. 2) Пронюхивать, пронюхать.
Ви́нянчити, чу, чиш, гл. Выняньчить.
Ви́нянчитися, чуся, чишся, гл. Вынянчиться.
Винятко́вий, а, е. Исключительный. Желех.
Ви́няток, тку, м. Исключение. Желех.
Виньма́ти, маю, єш, гл. = Виймати. Аф. 335.
Ви́орати, ся. См. Вио́рювати, ся.
Вио́рювати, рюю, єш, сов. в. ви́орати, рю, реш, гл. 1) Вспахивать, вспахать. Виорала дівчинонька мислоньками поле. Мет. 274. 2) Находить, найти в земле при пахании. Не чув, щоб хто розказував, що в полі виорують лина. Рудч. Ск. I. 165.
