Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/619

Ця сторінка вичитана

Све́корків, кова, ве. Ум. отъ све́крів. Маркев. 139. Да звеселімо увесь рід свій! Що первий рід — свекорків, а другий — батеньків. Мет. 233.

Све́крів, рова, ве. Принадлежащій свекру. Мил. 132. Ой запрягай свекрові коні. Мет.

Свекрі́вонька, ки, ж. Ум. отъ свекруха.

Свекрі́вщина, ни, ж. Имущество, оставшееся послѣ свекра. Зміев. у.

Све́кронько, ка, м. Ум. отъ свекор.

Свекро́вця, ці, ж. Ум. отъ свекруха.

Свекру́ха, хи, ж. Свекровь. Чужа хата такая, як свекруха лихая. Мет. 120. Ум. Свекрі́вонька, свекро́вця, свекру́шенька. Чуб. V. 725.

Свекру́хна, ни, ж. = Свекруха. Грин. III. 306.

Свекру́шенька, ки, ж. Ум. отъ свекруха.

Свекру́шин, а, е. Принадлежащій свекрови. Г. Барв. 437.

Свекру́шина, ни, ж. = Свекруха. Прибірайся, свекрушино, прибірайся, молодої невісточки сподівайся. Мил. 138.

Свекру́шище, щі, ж. Ув. отъ свекруха. Чуб. V. 718.

Сверб, бу, м. Зудъ.

Сверби́га, ги, ж. Раст. Bunias orientalis L. См. Порчак, катран. ЗЮЗО. I. 115.

Сверби́гуз, за, м. 1) Часто чешущій задницу. 2) Раст. Torilis Antrysous Gaert. ЗЮЗО. I. 139.

Сверби́ла, ли, ж. Раст. = Голодовина. Вх. Пч. I. 12.

Свербі́ти, блю́, би́ш, гл. Зудѣть, чесаться. Свербить долоня проти чогось. Ном. № 306. Ви мені і за вухом не свербите — мнѣ до васъ дѣла нѣтъ, я совершенно къ вамъ равнодушенъ. Мир. Пов. I. 159.

Свербля́чка, ки, ж. Зудъ.

Свербля́чий, а, е. Чешущійся, зудящій.

Свербо́та, ти, ж. Свербежъ. Волч. у.

Сверб'я́чка, ки, ж. 1) = Сверблячка. Угор. 2) Чесотка, короста. Угорск.

Сверготі́ти, чу́, ти́ш, гл. Чирикать. Попід стріху горобчики сверготять. Чуб. V. 639.

Сверда́н, на, гл. = Цвіркун. Вх. Пч. II. 27.

Све́рдел, дла, м. Буравъ. Бере жінку, рескаль, лопату і сокиру і свердел — ідуть заробляти. Рудч. Ск. I. 162. 2) = Сохар. Шух. I. 181.

Сверде́льце, ця, с. Ум. отъ свердло. Ум. Сверде́лик, све́рдлик, сверде́льчик, сверде́льчичок. Вас. 149.

Сверде́льчик, ка, м. 1) Ум. отъ свердел. 2) Мѣтка на мѣшкахъ дегтемъ въ формѣ, напоминающей буравъ. Новомоск. у. (Залюб.).

Све́рдлик, ка, м. 1) Ум. отъ свердел. 2) Часть поколодви (см.). Шух. I. 237.

Свердли́ти, длю́, лиш, гл. Сверлить, буравить. Грин. II. 3. Колісник — поганий чоловік: свердле та довба та знов забива. (Погов.) Волч. у. (Лобод.).

Све́рдло, ла, с. = Свердел. Чуб. VI. 405. Ум. Сверде́льце. Мнж. 137.

Сверщо́к, щка́, сверщу́к, ка́, м. = Цвіркун. Вх. Пч. I. 6. — польови́й. Кузнечикъ, Gryllus campestris. Вх. Пч. II. 27.

Све́щенька, ки, ж. Ум. отъ свість.

Свид, ду, м. 1) Раст. = Свидина. Шух. I. 18. Сим. 23. Св. Л. 306. 2) Большая, иногда до сажня длины, и хорошо завяленная палка. Сим. 23. Ном. № 13663. Тоді ще, як ти з свидом довгим, під сіраком сукняним добрим по Харькову собак лякав. О. 1862. X. Писар. 31. 3) У сви́д, на сви́д, у свиду́. Недозрѣлымъ. Скосити у свид. Мнж. 192. У свид жати жито. Борз. у. У свид брати льон. Борз. у. Люде теє саське жито у свиду беруть, бо аби лишень трохи побреніло, то землю устеле. Могил. у. 2) На сви́ді. Моложавый. Він чоловік на свиді.

Свиди́на, ни, ж. Раст. Cornus sanguinea L. ЗЮЗО. I. 119.

Сви́дний, а, е = Свидовий. Вх. Пч. I. 15.

Свидови́й, а́, е́. 1) Изъ дерева свид. Вирубай тридев'ять дубцов тернових, глодових, шипшинових і свидових. Грин. II. 34. 2) Не переспѣлый, чуть-чуть недозрѣлый. Чи не сиплеться пшениця? — Ні, вона саме свидова. Лубен. у. (Леонт.). Свидове жито. Мнж. 192. У нас молотять жито свидове, з його хліб смачніший бува.

Свидови́тий, а, е = Свидуватий. Овес свидовитий. Васильк. у.

Свидува́тий, а, е. Недозрѣлый, зеленоватый. У мене тяжко добрий овес, а в його якийсь кукілюватий, свидуватий. Васильк. у. 2) Молодой, моложавый. Свидувате дерево, свидуватий чоловік. Борз. у.

Сви́жка, ки, ж. Стрѣла изъ тростника и смолы. Лебед. у.