Погрібач, ча, м. Кочерга. Вх. Лем. 451.
Погрібний, а, е = Погребний.
Погрібня́к, ка, м. = Погребник? Канев. у.
Погріма́ння, ня, с. Стукъ, звонъ, громъ. Погрімання кубків за трапезою. К. ЧР. 180.
Погріма́ти, ма́ю, єш, сов. в. погрі́мати, маю, єш, гл. 1) Став грім погрімати, стала чорна хмара наступати. КС. 1884. I. 32. Вже переходить гроза, — ще трохи погріма та й затихне. Харьк. 2) Гремѣть, погремѣть, громыхать, погромыхать, стучать, постукивать, постучать. Із разних пищаль погрімали, Хмелниченка гетьманом поздоровляли. Мет. 398. Став козак конівкою по мосту добре погрімати. ЗОЮР. I. 205. 3) Только сов. в. Покричать, накричать на кого. Пан оконом погрімав і вийшов. МВ. I. 132. А щоб оттам росердиться, погрімать — на наймита, або так на кого — ніхто і не чув ніколи. Сим. 228.
Погріти, грі́ю, єш, гл. 1) Нагрѣть. Буде чим руки погріть. Ном. № 9851. Та ж хаточка без вікон, без дверей, у тій хатці вітер не повіє і сонечко не погріє. Мил. 183. 2) Побить. Двадцять літ я й за дубець не брався, а тепер би погрів ломакою спину, дак син не дає. Г. Барв. 337.
Погрі́тися, грі́юся, єшся, гл. Погрѣться. З тобою холодно, піду у пекло погріться. Шевч. 300.
Погріхува́ти, ху́ю, єш, гл. Напрасно обвинить, заподозрить. Погріхували на його дурно, що він яблука покрав. Борз. у.
Погріши́ти, шу́, ши́ш, гл. Погрѣшить. Узяв великий жаль його спасенну душу, що словом погрішив, сказав неправду Богу. К. Псал. 246.
Погрішник, ка, м. Грѣшникъ. Ангел… каже: „Ті паничі, що я від них носа затикав, великі погрішники; хоть гарно убрані були, а гріхи від них так смерділи, що я мусів носа затикати. Гн. II. 97.
Погрожа́ти, жа́ю, єш, сов. в. погрози́ти, жу́, зиш, гл. Грозить, угрожать, погрозить. І погрозив йому Ісус. Єв. Мр. I. 25.
Погро́жування, ня, с. Угрозы. Мужицька мова… піднялась до погорджування великою гординею і до погрожування великій потузі. К. ХП. 129.
Погро́жувати, жую, єш, гл. = Погрожати. К. Кр. 38. К. Бай. 74. Король погрожує нас руйнувати. К. ЦН. 249. Що ж ви тепер мені погрожуєте'? К. ХП. 35.
Погро́за, зи, ж. Угроза. Він погрози не страхався. Млак. 99. Ум. Погро́зка.
Погрози́ти. См. Погрожати.
Погро́зка, ки, ж. Ум. отъ погроза.
Погрома́дити, джу, диш, гл. 1) Погресть. На граблі, погромадь іще ти. 2) Сгресть. Сіно вже погромадили.
Погроми́ти, млю́, миш, гл. Разгромить.
Погро́мище, ща, с. Разгромъ. Мов після великої пожежі, або після татарського погромища. Морд. Пл. 6.
Погрони́тися, ню́ся, нишся, гл. Образовать гроздья. Винограде-виноградочку!.. прошу ж тебе, ізроди рясно. Ви, гроночки, погронітеся. Мет. 176.
Погрузи́ти, жу́, зиш, гл. = Згрузити. Погрузили так дорогу, що хоч не їдь.
Погрю́кати. См. Погрюкувати.
Погрю́кувати, кую, єш, сов. в. погрю́кати, каю, єш, гл. Погромыхивать, грохотать, погремѣть (о громѣ, выстрѣлахъ). Ого, кажуть, орачі, та сей не аби як погрюкує… Певно се копитан гусей так. Сим. 218.
Погу́ба, би, ж. Погибель. Відратуйте, отче, душу від погуби. Гн. II. 43.
Погуби́тель, ля, м. Погубитель, губитель. Тут лежить копитан, погубитель її. Кв.
Погуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Растерять. Заплакали запорожці, коней погубивши. Чуб. V. 940. 2) См. Погубляти.
Погубля́ти, ля́ю, єш, сов. в. погуби́ти, блю́, биш, гл. Губить, погубить. Як ті душі погубляють, так сі людське тіло. К. МБ. X. 7. Не поберігши тіла і душу погубиш. Ном. № 8794.
Погу́дити, джу, диш, гл. Выразить порицаніе, охулить. Чуб. III. 192. Сестру похвалять, мене погудять. Гол. IV. 536.
Погу́дка, ки, ж. Порицаніе.
По́гук, ку, м. Выкрикъ; крикъ; призывный крикъ. Чуб. III. 104. Заспівайте Господеві пісню псальму нову гарно, любо з погуками співайте здорові. К. Псал. 73.
Погука́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Покричать. Ой піду я, гукаючи, горобчика шукаючи, буду в жалю погукати, горобчика проклинати. Чуб. V. 273. 2) Громко позвать.
Погукну́ти. См. Погукувати.
Погуковщи́на, ни, ж. Взносъ въ мірской капиталъ на уплату податей за бѣдныхъ и на другія благотворительныя цѣли. Ти б мовчав, бо й досі не оддав погуковщини. О. 1861. VIII. 102.
Погу́кування, ня, с. Покрикиванья,
