Словарь української мови (1924)/погукувати

Словарь української мови
Борис Грінченко
П
погукувати
Берлін: Українське слово, 1924

Погу́кувати, кую, єш, одн. в. погукну́ти, ну́, не́ш, гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: „А се подай, а те принеси!“ Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Погукують плугатарі, поганяючи воли в плузі. Левиц. I. 76. Годі! — погукнула на ввесь голос свій. МВ. Погукнув він (на хлопця): біжи мерщій та спитайся. Чуб. II. 649.