Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/238

Ця сторінка вичитана

топать, ніж з гидким, поганим до шлюбойку стать. Чуб. V. 162. Ум. Погане́нький. Я знаю однієї поганенької (пісні). Рудч. Ск. I. 53.

Пога́ни́н, на, м. 1) Язычникъ. Єв. Мт. X. 5. Був їден поганин, недовірок. Гн. I. 127. Остафій як був поганином, звавсі Плакида. Гн. I. 156. 2) Волкъ. О. 1861. X. 126.

Погани́нка, ки, ж. Язычница. Вона була поганинка. Гн. II. 98.

Пога́нити, ню, ниш, гл. Гадить, осквернять. Одна паршива овечка усю отару поганить. Ном. № 5987. Чор-зна-що — щоб і посудини не поганило. Ном. № 3288.

Пога́нитися, нюся, нишся, гл. Пачкаться, оскверняться. Давай наввипередки: хто кого випереде, то того й буде паня. — Я не хочу з тобою поганитися, — лучче хай побіжить мій синок. Грин. I. 218.

Погані́ти, ні́ю, єш, гл. 1) Дѣлаться хуже. 2) Дурнѣть.

Пога́нка, ки, ж. 1) Мерзавка. Я б її сяку таку поганку через поліцію додому добула. Мир. Пов. II. 95. Ой не бий, милий, да через ту поганку. Чуб. V. 618. 2) Некрасивая. Мнж. 47. 3) Плохая вещь. Латку поганку скинь під лавку. Мет. 209. 4) Язычница. Доню серце! ти говориш мов не християнка: ти і Бога собі твориш наче, тьфу! поганка. К. МБ. III. 250. 5) Лихорадка. КС. 1889. XI. 305. 6) Змѣя, Pelias chersea. Шух. I. 22. 7) = Веретільник, Anguis fragilis. Вх. Пч. II. 16.

Поганкува́тий, а, е. 1) Плоховатый. 2) Невзрачный, некрасивый. Дівка вже дохожала, тільки поганкувата і до роботи лінива. О. 1862. VII. 39.

Поганкува́то, нар. Плоховато.

Пога́но, нар. 1) Дурно, плохо. Надумавсь вовк, що жить йому погано: не з'їсть, не засне до пуття. Гліб. 2) Некрасиво. Ум. Погане́нько.

Пога́нство, ва, с. 1) Язычество. Гн. I. 157. Передмуррє древнє християнства, що стоїть з мечем на чаті супроти поганства. К. Дз. 123. 2) соб. Язычники. Боронити… христіянів од поганства. Гн. I. 64.

Пога́нський, а, е. Языческій. Поганське божество. Левиц. Світ. 9. Гей ви, жидове, поганські синове! Нащо то ви великий бунт, тревоги зривали? ЗОЮР. I. 225. Зачали збиткувати над христіянами поганські народи. Гн. I. 182.

Пога́нчати, чаю, єш, гл. = Паганшати. Ольга все кращала та кращала, Катерина поганчала. Левиц. Пов. 240.

Пога́ншати, шаю, єш, гл. Дурнѣть.

По́гань, ні, ж. 1) Гадость, дрянь, скверность. Отара собако, де б молиться, верзеш тут погань. Шевч. 159. З того попелу завелась вся тая погань: мошки, комарі, жуки. ЗОЮР. II. 30. Ну, годі, годі, Грицьку, буде ту погань снігиря хвалить. Греб. 390. 2) соб. Язычники. Гн. I. 187.

Поганьби́ти, блю́, би́ш, гл. Охулить, осрамить. Старий його поганьбив. Чуб. II. 335.

Поганьбува́ти, бу́ю, єш, гл. — ким. Пренебречь, отвергнуть, считая плохимъ.

Поганю́га, ги, ж. Ув. отъ погань.

Поганю́чий, а, е. Ув. отъ поганий.

Поганю́чо, нар. Ув. отъ погано. Поганючо співали.

Поганя́йлівський, а, е. Кучерской, ямщицкій. Ном. № 11370.

Поганя́йло, ла, м. 1) Кучеръ, возница. Сим. X. Тпру! гукнув наш поганяйло. Ком. I. 48. Поганяйло коло коней. Сим. 203. 2) Бичъ, кнутъ.

Поганя́льник, ка, м. = Поганяйло 1. Ум. Поганя́льничок. КС. 1882. XI. 23.

Поганя́ння, ня, с. Понуканіе.

Поганя́ти, ня́ю, єш, гл. Погонять. Тоді чоловік весело співає, як п'ятериком поганяє. Ном. Оре милий своїм плугом, чужа мила поганяє. Мет. 57.

По́гар, ра, м. 1) = Пугар. Єдин погар випила. Гол. III. 226. 2) = Погарь. Желех.

Погара́здитися, джуся, дишся, гл. Устроиться какъ слѣдуетъ, прійти въ нормальное положеніе. Тепер дівчина не хоче йти за вдівця, а як повінчаються та стануть жити вкупі, то й погараздиться. Він чоловік ще молодий, гарний. Волч. у.

Пога́рбати, баю, єш, гл. Захватить, насильно взять (во множествѣ).

Погарбува́ти, бу́ю, єш, гл. = Погарбати.

Погарець, рця, м. Пт. удодъ. Шух. I. 23.

Погари́кати, каю, єш, гл. Поворчать. Погарикай там, погарикай, — ось я тебе. Мнж. 95.

Погарма́нити, ню, ниш, гл. Смолотить при помощи катка. См. Гарман, гарманити. Що ми горох помолотимо, чачавицю погарманимо. Мил. 157.

Погарма́нитися, нюся, нишся, гл. Помолотить. Наслали… гарман, трошки погарманились, а то оставили на завтра. Грин. I. 87.