Зоп'ясти́(ся), пну́(ся), неш(ся), гл. = Зіп'ясти, ся. Гліб. 89. Левиц. I. 103.
Зоп'яти́тися, чу́ся, ти́шся, гл. Остановиться. Тоді віл зоп'ятився і не став іти до його. Новомоск. у. Як скажеш, щоб він тобі віддав, то пан і зоп'яти́ться. НВолын. у.
Зора́ти, рю́, реш, гл. Вспахать. Зорав приймак-приймаченько зо три десятини. Чуб. III. 127.
Зорва́ти(ся), рву́(ся), рвеш(ся), гл. = Зірвати, ся. Що маковку зорву — друга буде, а матінка умре, — я й загину. Чуб. V. 439. Як з гіллі зорвався. Ном. № 3150.
Зорганизува́тися, зу́юся, єшся, гл. Организоваться. Моє о́ Христі браттє зорганизувалось у якесь товариство. К. ХП. 27.
Зорени́ця, ці, ж. = Зориця. Козел. у.
Зо́решливий, а, е. = Зоряний. Ніч зорешлива та тиха. МВ. I. 141.
Зо́решливо, нар. = Зоряно. А на дворі зорешливо та тихо. Федьк.
Зори́на, ни, ж. Звѣзда. Ум. Зори́нка, зори́ночка. А мила сидить — як свіча горить, а дитиночка — як зориночка. Грин. III. 365.
Зори́ти, рю́, ри́ш, гл. Слѣдить глазами за кѣмъ, смотрѣть пристально. Так і біга за їм, так і зорить. Зміев. у. Зорить праведного грішний, щоб зігнати його з світу. К. Псал. 90. Чого зориш на нас очима дико? К. Іов. 33.
Зори́ця, ці, ж. Звѣзда. Оце тобі провідниця — ясная зориця. Мет. 225.
Зорі́ти, рі́ю, єш, гл. Свѣтиться, свѣтить, сіять. Місяць світить, зоря зоріє. Чуб. V. 474. Серце моє, зоре моя, де це ти зоріла? Шевч. 143. См. Зоряти.
Зорни́ця, ці, ж. = Зірниця. Тоді козак од дівки йде, як зійде зорниця. Чуб. V. 93.
Зо́рній, я, є.Заревой. Як літнім ранком зчервоніють хмари над сонечком, що весело встає,… поети, мов боги, ні на́що не вважають і пісню зорнюю про дольній світ співають. К. Дз. 214.
Зорну́ти. См. Зринати.
Зору́дувати, дую, єш, гл. Справиться, сдѣлать что. Не зорудує ніяк із Настусиним батьком. Г. Барв. 448. Що задумав, то вже зорудує. Г. Барв. 520.
Зоружи́ти, жу́, жи́ш, гл. Соорудить. Уже зоружили зруб. НВолын. у. Зоружив чобота. НВолын. у.
Зорюва́ти, рю́ю, єш, гл. Спать на открытомъ воздухѣ. Роспитують, хто з чим і відкіля і куди йде, і де зорювали, і де вода краща. Кв. II. 41. Літом у нас товар у полі зорює. Борз. у. Отара отирлувалась і зорює, і чабани поснули. О. 1862. V. Кух. 34.
Зоря́, рі́, ж. 1) Звѣзда. Чи це тая зоря зійшла, щоб я додому йшла? Чи це тая вечірняя, щоб я погуляла? Грин. III. 198. Ой ти зоре, моя зоре, зіронько вечірняя. Лукаш. 161. 2) Заря. Чи то зоря розсвітає? Чуб. V. 2. На зо́рю займа́ється. Свѣтаетъ. Уже зоря занялася, вже й сонечко зійшло. МВ. II. 110.
Зо́рявий, а, е. = Зоряний. Зорява стяга рожева зорялася. МВ. (О. 1862. I. 90). Зоряве небо миготить. К. (О. 1861. IV. 151).
Зо́ряво, нар. = Зоряно. На небі зоряво, і золотим серпом підбився молодик угору по над хмарки. К. Дз. 141.
Зо́ряний, а, е. 1) Звѣздный. Ніч місяшна, зоряна. МВ. (О. 1862. III. 53). 2) Зо́ряна вода́. По нар. повѣрью: вода съ лѣкарственной силой для коровы, простоявшая ночь при звѣздахъ. Коли корова дає мало молока (як хто поробе), треба давати їй зоряну воду пити. А ту воду роблють так: ясної ночі ставляють на видноті, супроти зірок, дійницю з водою, то вона повинна простояти всю ніч. Грин. II. 46, 320.
Зоряни́ця, ці, ж. Звѣзда. Ном. № 53, стр. 291.
Зо́ряно, нар. Много звѣздъ. А зоряно так, що, здається, зорями в вічі сипле. МВ. (КС. 1902. X. 148).
Зоря́ти, ря́ю, єш, гл. Свѣтиться, сіять. Що то була за дівчина! Зайде в хату, то мов зоря зоряє. Г. Барв. 103, 237. Там квітки як в божім раю… зорями в траві зоряють. К. Дз. 221. Ой вийду на гірку та гляну на зірку, — що зоря зоряє, а вся челядь гуляє. Грин. III. 61. См. Зоріти.
Зоря́тися, ря́ється, гл. безл. Показываться зарѣ. Там зоряється, займається. Чуб. III. 475. Вже й зоряється. Вже сонце — день. МВ. II. 149. Зза дубків молоденьких зорява стяга рожева зорялася. МВ. (О. 1862. I. 90).
Зо́ряшний, а, е. = Зоряний. Ач яка зоряшна ніч! Хоч голки збірай. Староб. у.
Зосі́бна, нар. Порознь, каждое отдѣльно. Єсть же і иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зосібна, то думаю,
