її збутися. Ном. № 2171. Він нас здибав за селом. Каменец. у.
Здиба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. зди́батися, баюся, єшся, гл. Встрѣчаться, встрѣтиться. Ой здибається сива голубонька та з сивими соколами. Лукаш. 143. Бігла Гандзя, бігла густими лозами, здибалася она з трома соколами. Чуб. V. 722.
Зди́бочки, чок, ж. мн. Употребл. въ выраженіи: на зди́бочках ходи́ти. Ходить на пальцахъ. Як спить, то ходять на здибочках. Г. Барв. 441.
Здиви́тися. См. Здивлятися.
Зди́во, ва, с. = Диво. Вх. Лем. 419.
Здивля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. здиви́тися, влю́ся, вишся, гл. 1) Засматриваться, засмотрѣться. На неї всі здивлялись. Подольск. г. 2) Спохватываться, спохватиться, замѣчать, замѣтить. І не здивишся, як опинишся у бабів на запічку, та ще добре, коли не в цебрі. Подол. г.
Здивови́жений, а, е. Сильно удивленный. Лев?! — вимовив здивовижений Грицько. — Що ж то воно за лев? Мир. ХРВ. 69.
Здивува́ти, ву́ю, єш, гл. 1) Удивить. Далекий вік здивує його доля. К. Іов. 40. Вона подивилась на його здивованими очима. Левиц. Пов. 246. 2) Удивиться. Не здивуйте на сирітські дарунки. Г. Барв. 330. Не здивуйте, що вороном крячу: хмара сонце заступила, я світа не бачу. Шевч. 263. Ди́вом здивува́ти. Очень удивиться, изумиться.
Здивува́тися, ву́юся, єшся, гл. Удивиться. Там дівчина й умивалася, в люстеречко й видивлялася, красотою здивувалася. Чуб. V. 580.
I. Здима́ти, ма́ю, єш, сов. в. здиня́ти, здиму́, меш, гл. = Здіймати, здійняти. Здимай, жінко, хоть намітку, неси її за горілку. Чуб. V. 579. Не дай ручки стискати і персника здиняти. Чуб. III. 36.
II. Здима́ти, ма́ю, єш, гл. = Здувати.
I. Здима́тися, ма́юся, єшся, сов. в. здиня́тися, здиму́ся, мешся, гл. = Здійматися, здійнятися.
II. Здима́тися, ма́юся, єшся, гл. = Здуватися.
Зди́міти, мію, єш, гл. Обратиться въ дымъ, разсѣяться какъ дымъ. Пропав, як здимів. Ном. № 1871.
Здиня́ти. См. I Здимати.
Здира́ти, ра́ю, єш, гл. = Здерати. Ловить вовк, ловить вовк, а як вовка піймають, то шкуру здирають. Ном. № 4092.
Здира́тися, ра́юся, єшся, гл. = Здератися.
Зди́рливий, а, е. Грабительскій.
Зди́рник, ка, м. = Здирця. Народ не любить багачів, каже, що вони здирники. О. 1862. V. 12.
Зди́рок, рка, м. У кожевниковъ: жировой слой на внутренней сторонѣ кожи, срѣзываемый во время обработки ея. Вас. 157.
Зди́рство, ва, с. Грабежъ, обирательство; вымогательство. Метнувся на здирство і душегубство ляхів та жидів. Стор. МПр. 143, 144.
Зди́рця, ці, м. Обдирало, взяточникъ, вымогатель, мздоимца.
Зди́рщина, ни, ж. = Здирство. Мир. ХРВ. 394.
Здискредитува́ти, ту́ю, єш, гл. Дискредитировать. Силкуються здискредитувати мене тим, що до „Крашанки“ я не давав доказу моїх історичних виводів. К. Краш. 37.
Здити́нитися, нюся, нишся, гл. = Здитиніти.
Здити́ніти, нію, єш, гл. Впасть въ дѣтство. Екатериносл. г.
Здих, ху, м. Издыханіе. Нема на вас здиху. Ковел. у.
Здихави́читися, чуся, чишся, гл. Получить удушье. Здихавичилась коняка. НВолын. у.
Здиха́нка, ки, ж. Вздохъ. Ум. Здиха́ночка. Тяжкі здиханочки. Гол. II. 419.
Здиха́ння, ня, с. 1) Воздыханіе, вздохъ. Ой не кажи, орле, що я тут бідую: але скажи, орле, що я тут працюю: моє працювання — тяженьке здихання, мої любі роскошоньки — дрібненькі сльозоньки. Чуб. V. 325. 2) Издыханіе. Ум. Здиха́ннячко.
Здиха́ночка, ки, ж. Ум. отъ здиханка.
Здиха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) сов. в. здихну́ти, ну́, не́ш, гл. Вздыхать, вздохнуть. Все чогось скучає, важенько здихає. Мет. 113. 2) Сов. в. здо́хнути, ну, неш, гл. Издыхать, издохнуть. Ой як би то сталось, щоб ви не вертались, щоб там і здихали, де ви поросли. Шевч. 212. Був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду. Рудч. Ск. I. 1.
Зди́хатися, хаюся(шуся), хаєшся(шешся), гл. 1) Перевести духъ. Аж не здишусь. Г. Барв. 397. Не здишусь — так набігався. 2) Избавиться, отдѣлаться. Не можна здихаться цього лихого чоловіка. Рк. Левиц. Не здихався біди. Рк. Левиц.
