ки. Kolb. I. 48, 49. Звізда́тий кінь. Лошадь съ бѣлымъ пятномъ на лбу. Желех.
Звіздови́й, а́, е́. Звѣздный. Срібная грива груди покриває, звіздові очі далеко видять. Чуб. III. 289.
Звіздочка, ки, ж. Ум. отъ звізда́.
Звіздяне́нький, а, е. Ум. отъ звіздяний.
Звіздяни́й, а́, е́. Звѣздный, усѣянный звѣздами. Ум. Звіздяне́нький. Чим небо менше? Всюди рівненьке, всюди рівненьке та звіздяненьке. Гол. II. 32.
Зві́й, зво́ю, м. = Сувій. Звій полотна. Каменец. у.
Зві́ку, нар. Съ отриц. не при глаголѣ. Никогда. Зроду-звіку козак не був і не буде катом. Ном. № 767.
Звікува́ти, ку́ю, єш, гл. Провести жизнь. Звікував я вік мій довгий, та й не бачив того змалку. К. Псал. 89.
Зві́л, зво́лу, м. 1) = Зволення. 2) До зво́лу, по зво́лу. Сколько угодно. Взялися їсти й запивати, варенухи-веселухи довелось до зволу, три глеки її стояло рядом поверх полу. Мкр. Н. 38. Гуляв по зволу, веселився. Мкр. Г. 33.
Звільжи́ти, жу́, жи́ш, гл. О морозѣ: ослабѣть. Як звільжить мороз, тоді поїду у ліс. Каменец. у. Вже звільжив мороз. Каменец. у.
Зві́льна, нар. Медленно, понемногу. Солодьки… звільна вирізувались з-за гори. Св. Л. 309.
Зві́н, зво́ну, м. и пр. = Дзвін и пр.
Зві́нка, ки, ж. 1) Карта бубновой масти. 2) Раст. Campanulae. Вх. Пч. I. 9.
Звіно́к, нка́, м. 1) — ри́би. Поперекъ отрѣзанный кусокъ рыбы. Ой поставив козак Нечай та сторожу в місті, а сам пішов до кумоньки звінок риби їсти. АД. II. 58. 2) Раст. Rhinanthus crista galli. Лв. 101. См. Звонець.
Звіно́чки, ків, м. мн. Раст. Rinanthus minor. Вх. Пч. I. 12.
Звінува́тися, ну́юся, єшся, гл. Лишиться приданаго. Бо ся уж звінувала з козачками поїхала. Гол. II. 722.
Звінча́ти, ча́ю, єш, гл. Обвѣнчать. А у тій церковці святий Спас, звінчай діточок в гожий час. Мет. 167.
Звінча́тися, ча́юся, єшся, гл. Обвѣнчаться. Я з дороги повернуся та й з тобою звінчаюся. Чуб. V. 62.
I. Звір, зво́ру, м. Оврагъ, лощина, ложбина. Не навчила я ся корчима ходити, з звора воду пити, з торби хлібом жити, з торби хлібом жити, на камені спаті. Гол. I. 156.
II. Звір, ра, ру, м. 1) Звѣрь. З теї тучи в темний ліс, — нехай мене звір іззість. Чуб. V. 180. 2) Волкъ. Ум. Зві́рик, звіро́к. Звірок утішний білка. Сим. 210. Ув. Звірю́ка, звіря́ка.
Звіра́к, ка, м. = II Звір 2. Шух. I. 22.
Зві́рик, ка, м. Ум. отъ II Звір.
Звіри́на́, ни, ж. 1) = II Звір. В кущах чатують на звірину. К. Іов. 87. Св. Юрій почав скликати до себе усяку звірину. Грин. II. 72. 2) соб. Звѣри, звѣрье. Зібралася звірина до своєї громади. Гол. III. 499. 3) Звѣрина, звѣриное мясо. А в селянина в борщі свинина.... А в дворянина з перцем звірина. Грин. III. 540. Ум. Звіри́нка.
Звіри́нець, нця, м. Звѣринецъ. Добув іще всяких звірів: зайця, ведмедя й лиса — цілий звіринець у себе завів. Рудч. Ск. II. 68.
Звіри́ний, а, е. Звѣриный. Не наділив його умом звіриним. К. Іов. 89.
Звіри́нка, ки, ж. Ум. отъ звірина.
Зві́рити, ся. См. Звіряти, ся.
Звірівни́к, ка́, м. Звѣринецъ. Александров. у.
Зві́рість, рости, ж. Повѣрка. Кажуть, що там двадцять кіп — ходім на звірість. Сквир. у.
Звіркува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть звѣремъ. Кротом же лазе португалець, звіркує шведин вовком там. Котл. Ен. IV. 12.
Звіркува́тий, а, е. Звѣрообразный, звѣроподобный.
Звірни́й, а́, е́. Богатый звѣрями.
Звірни́к, ка́, м. Звѣринецъ. Вх. Лем. 418.
Звірно́, нар. Много хищныхъ звѣрей, преимущ. волковъ. Звірно у лісі цьому. Лебед. у. Колись було звірно, а тепер людно. Пирятин. у.
Звірня́, ні́, ж. соб. Звѣрье. А що там звірні було, — Господи!
Звіро́к, рка́, м. Ум. отъ II. Звір.
Звірокру́г, гу, м. Зодіакъ. Желех.
Звіро́та, ти, ж. соб. Звѣрье.
Звірря́, ря́, с. соб. Звѣри. Звірря в ліс ховається. Грин. I. 192.
Зві́рчувати, чую, єш, сов. в. зверті́ти, рчу́, ти́ш, гл. 1) Скручивать, скрутить. Усі на його і напали, на смерть звертіли і зім'яли. Котл. Ен. 2) Соединять, соединить двѣ доски, планки и пр., просверливъ дыры и вставивъ въ нихъ соединительные шипы. Канев. у.
