Словарь української мови (1924)/дзвін
| ◀ дзвізчати | Словарь української мови Д дзвін |
дзвінець ▶ |
|
Дзвін, дзво́ну, м. 1) Колоколъ. Бубонів, як міський дзвін. МВ. I. 105. У неділю рано задзвонили в дзвони. Мет. 95. 2) Звонъ. Дати на дзво́ни. См. Давати. 3) Родъ дѣтской игры. О. 1861. XI. Св. 37. 4) Родъ писанки. КС. 1891. VI. 37. Ум. Дзвіно́к, дзво́ник.