Словарь української мови (1924)/звіряти
| ◀ звіряка | Словарь української мови З звіряти |
звірятися ▶ |
|
Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.