Словарь української мови
Борис Грінченко
З
звіряти
Берлін: Українське слово, 1924

Звіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. зві́рити, рю, риш, гл. 1) Провѣрять, провѣрить, вывѣрять, вывѣрить. Я його вже звірила за того карбованця. Н. Волын. у. Я звірив на собі, що нема й гірше, як води вип'єш з холоду. О. 1861. V. 70. 2) Довѣрять, довѣрить. Він на ню звіряв усе своє добро. Зміев. у.