Зви́дитися, диться, гл. безл. Показаться. Се тобі… звидилось, що я хмурний. О. 1862. VIII. 11.
Звик, ку, м. Привычка, обыкновеніе. Вх. Лем. 418.
Звика́ння, ня, с. Привыканіе.
Звика́ти, ка́ю, єш, сов. в. зви́кнути и зви́кти, ну, неш, гл. Привыкать, привыкнуть. Хто не звик правди поважати, той завше ласий панувати. Ном. № 1132.
Звика́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зви́кнутися и зви́ктися, нуся, нешся, гл. Свыкаться, свыкнуться. Галя сперва жахалась його, а далі звиклась. Рудч. Ск. I. 132.
Зви́клий, а, е. Привыкшій. Я не звиклий був з дітьми. Драг. 63.
Зви́кнути, ся и зви́кти, ся. См. Звикати, ся.
Звильну́ти, ну́, не́ш, гл. Увильнуть, уклониться. Не звильнувши дивиться у вічі.
Звинува́тити, чу, тиш, гл. Обвинить. Наїхали судці; судили, судили та й звинуватили того старосту. О. 1862. I. 61.
Звину́ти, ну́, неш, гл. = Звити. Земля мов риза обветшає і небо як одежу звинеш. К. Псал. 232.
Звину́тися, ну́ся, не́шся, гл. Успѣть (сдѣлать, возвратиться). Я звинувся і все зробив. НВолын. у.
Звиня́ти, ня́ю, єш, гл. = Вибачати. На те просили, що в ріт носили, — звиняйте. Ном. № 12085.
Звиса́ти, са́ю, єш, сов. в. зви́снути, ну, неш, гл. 1) Нависать, нависнуть. Ой звисли чорні хмароньки, звисли. Чуб. V. 34. 2) Отвисать, отвиснуть. Тут то страва, тут то люба! покуштуєш — звисне губа. Маркев. 48. 3) Съ отрицаніемъ: не переставать висѣть. Нагаєчка дротяночка з кілка не звисає. Чуб. V. 578.
Зви́сник, ка, м. Обрывистый берегъ. Угор.
Зви́снути. См. Звисати.
Зви́сока, нар. 1) Высоко, на возвышенномъ мѣстѣ. Ой як мені тих дружечок позбірати, ой де мені їх звисока посажати. Мет. 158. 2) Съ вышины. Твій престол во віки вічні звисока сіяє. К. Псал. 108.
Звита́тися, та́юся, єшся, гл. Поздороваться. Ой вийди, матінко, звитайся, свого дитяти спитайся: де твоє дитятко бувало. Грин. III. 516.
Зви́ти, ся. См. Звива́ти, ся.
Звитя́га, ги, ж. Побѣда.
Звитя́жити, жу, жиш, гл. Побѣдить. Великий князь Роман Ростиславович, звитяживши литвинів 1173 року, впрягав бранців до плуга. Ном. № 663.
Звитя́жний, а, е. Побѣдный.
Звитя́жство, ва, с. Побѣда, одолѣніе. КС. 1885. VII. 444.
Зви́х, ху, м. Вывихъ. Звихнуту руку чи ногу потягують, то звих і проходить. Чуб. I. 130.
Звиха́тися, ха́юся, єшся, гл. = Звиватися 2. Ой матінко-вутко, звихай же ся хутко, бо ми ся звихали, все село звоювали, чикмани поросили, на весілля спросили. Грин. III. 511.
Звихну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Свихнуть, сдѣлать вывихъ. Ручку й ніженьку звихнула. Чуб. V. 668. 2) Измѣнить. Не женись із цією дівкою, — вона звихнеть, вона любе другого. Александр. у. Слов. Д. Эварн.
Зви́ч, чі, ж. Обычай. Шух. I. 134.
Звичає́вий, а, е. Обычный. Не маємо ні свого українського трибуналу, а ні свого звичаєвого права. К. ХП. 127.
Звича́єк, чайка, звичає́чок, чка, м. Ум. отъ звичай.
Звича́їтися, ча́юся, єшся, гл. Привыкать другъ къ другу, знакомиться. День по дню минає, вечір по ве́чері, а вони собі усе сходяться та говорять та усе лучче звичаються. МВ. (О. 1862. I. 78).
Зви́чай, ча́ю, м. 1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. Чуб. V. 1096. Свої́м звича́єм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. Єв. Мр. X. 1. 2) Приличіе. І дітки звичай знають. Ном. № 2850. Слово неправдиве звичаю не знає. Лавр. 123. 3) Нравъ. Ум. Звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася. МУЕ. III. 160.
Звичайне́нький, а, е, звичайне́нько, нар. Ум. отъ звичайний, звичайно.
Звича́йний, а, е. 1) Обыкновенный. 2) Вѣжливый, приличный. Була звичайна, поважала людей і гріха боялась. Хата, 166. Труби на пса — на чоловіка звичайне слово. Ном. № 3500. Ум. Звичайне́нький.
Звича́йність, ности, ж. Вѣжливость, приличіе. Звичайного звичайністю вітаю, хто входе гордо, — згорда зустрічаю. К. ЦН. 184. Для звича́йности. Изъ вѣжливости. Левиц. Пов. 32.
Звича́йно, нар. 1) Обыкновенно. 2) Вѣжливо, прилично. 3) Конечно, разумѣет-
