Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/668

Ця сторінка вичитана

Звалува́ти, лу́ю, єш, гл. Удалиться, уйти, улетѣть (о многихъ). Е, чого тут, у ціх степах і не було? Птиці тієї, звіру!.. Звалувало десь у чужі краї. Мелитоп. у. Слов. Д. Эварн.

Зва́лювати, люю, єш, сов. в. звали́ти, лю́, лиш, гл. 1) Сваливать, свалить. Хапає кожного за ноги і звалює. О. 1862. IV. 39. Звалять дуба в кручу. Хата, 67. 2) Сбивать, сбить, свалять. Звалили сукно на валюшах. Харьк. у.

Зва́люватися, лююся, єшся, сов. в. звали́тися, лю́ся, лишся, гл. Сваливаться, свалиться, повалиться. Не дай, Боже, звалитися під тином. Ном. № 8302. Прийшов Василь додомоньку, на постіль звалився. Чуб. V. 434.

Зваля́ти, ля́ю, єш, гл. = Звалити.

Зваля́тися, ля́юся, єшся, гл. 1) = Звалитися. 2) Пропасть безъ пользы, валяясь.

Звандрува́ти, ру́ю, єш, гл. = Змандрувати. Звандрували одно поле. Чуб. V. 631.

Зва́ння, ня, с. 1) Званіе. Звання козацьке, а життя собацьке. Ном. № 790. 2) Въ ариѳметикѣ: наименованіе. Ме́нше, ста́рше зва́ння. Меньшее, большее наименованіе. К. Грам. 125, 123, 113.

Звари́ти, рю́, риш, гл. 1) Сварить. Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику. Чуб. III. 107. 2) Сковать вмѣстѣ (два куска желѣза). Треба залізо зварити докупи. Черк. у.

Звари́тися, рю́ся, ришся, гл. Свариться.

Зварія́тіти, тію, єш, звар'юва́ти, р'ю́ю, єш, гл. Сойти съ ума. Зваріятів Максим. НВолын. у. Чи не звар'ював він зовсім, чи не здурів він? Левиц. I. 528.

Зваря́льня, ні, ж. = Жлукто. См. Зваряти. МУЕ. III. 34.

Зваря́ти, ря́ю, єш, гл. = Золити. Зваряти, деінде в горах повідають: золити шматє. Перепране, чи відіпране шматє кладуть до зваряльні, або якого цебра, посипують попелом, наливають кип'ячою водою і кидають роспалене на огні камінє. МУЕ. III. 33. А в п'ятницю рано хусти зваряли. Нп. Левиц. (Правда, 1868, 12).

Зва́ти, зву́, зве́ш, гл. 1) Звать, называть. Нехай мати буде знати, кто зятем звати. Чуб. III. 125. 2) Призывать.

Зва́тися, зву́ся, зве́шся, гл. Зваться, называться. В тім городі жила Дідона, а город звався Карфаген. Котл. Ен. Був собі чоловік, — Остапом звався. Рудч. Ск. I. 63. Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не зживеться. К. Досв. 17.

Зве́дени́ця, ці, ж. Обольщенная мужчиной дѣвушка, имѣвшая ребенка. Вх. Зн. 21.

Зведе́нник, ка, м. Сводчикъ, посредникъ при сдѣлкѣ; сводникъ. Давай, батьку, гроші, — каже прихожий зведенник: упустимо сього коня, — другого не знайдеш такого. Кух. (О. 1861. X. 22).

Зведеню́к, ка, м., зведеня́, ня́ти, с. Одинъ изъ сводныхъ дѣтей. Та й діти між собою часто б'ються — надто бабина дочка: звичайно, як зведенята. Рудч. Ск. II. 54.

Звезти́, ся. См. Звозити, ся.

Звелича́ти, чаю, єш, гл. Почтить, оказать честь; восхвалить. Грин. III. 495. Як же ж можна щоб не звеличати його. НВолын. у. Ми ж тебе, Оксанко, звеличаємо. Грин. III. 48.

Звели́чити. См. Звеличувати.

Звели́чувати, чую, єш, сов. в. звели́чити, чу, чиш, гл. Дѣлать, сдѣлать великимъ, возвышать, возвысить. Здобудеш, хлоню, слави, зміркувавши, чия тебе звеличує держава. К. ЦН. 257.

Звелі́ти, лю́, ли́ш, гл. Велѣть, приказать. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 249.

Звені́ти, ню́, ни́ш, гл. = Дзвеніти. Текла річенька, звеніла. Чуб. III. 150.

Звенькоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Звенѣть. У Кременці звенькотить, як по каменю їдеш. НВолын. у.

Звербува́ти, бу́ю, єш, гл. Завербовать. В Бердичеві славнім місті звербували хлопців двісті. Макс. 161.

Зверга́ти, га́ю, єш, сов. в. зве́ргнути, ну, неш, гл. Извергать, извергнуть. Багацтво він чуже пожер і звергне, бо повелить йому Господь блювати. К. Іов. 44. Померші діти, недоноски, що мати звергла. Г. Барв. 350.

Звере́снути, ну, неш, гл. Вскрикнуть. Як звереснули люде — не хочемо! НВолын. у. Звереснув та й побіг. НВолын. у.

Зверете́нитися, нюся, нишся, гл. Закружиться, завертѣться. Таку ману пустив, що я так на місці й зверетенилась. Черк. у.

Зверзти́, зу́, зе́ш, гл. Сказать чепуху, смолоть. Приїхали з борозни та чорзна-що й зверзли.

Зверта́ти, та́ю, єш, сов. в. зверну́ти, ну́, неш, гл. 1) Сворачивать, своротить,