Словарь української мови
Борис Грінченко
Ж
жлукто
Берлін: Українське слово, 1924

Жлу́кто, та, с. Родъ кадки, выдолбленной изъ цѣльнаго дерева, какъ улей — безъ дна; служитъ для бученія бѣлья или полотна. ХС. IV. 55. Жінка приводить його (чорта) до жлукта та й каже: „ставай раком у жлукто!“ Чорт уліз у жлукто. Рудч. Ск. I. 56. Ум. Жлу́ктечко.