Дряпня́, ні́, ж. 1) Царапаніе. 2) Сдираніе, обдираніе.
Дряпону́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Сильно царапнуть. Ведмідь як дряпоне його. Мнж. 112. 2) Сильно побѣжать, удрать. Ото дряпонув! аж потилиця лиска! Ном.
Дряпо́та, ти, ж. Обдираніе.
Дряпоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Царапать (говорится только о звукѣ). Зміев. у.
Дряпу́га, ги, об. = Дряпіка.
Дряпу́чий, а, е. 1) Любящій царапаться. Кіт дряпучий. 2) Задорливый. Ти його тільки займи — він такий дряпучий, що зараз і битися буде. Кіев. у.
Дря́п'я, п'я, с. = Дрантя.
Дря́сен, ну, м. Раст. Polygonum hydropiper. Вх. I. 12.
Дрясува́ти, су́ю, єш, гл. Топтать. Ой як же вийшла Божая мати да на крижові стала: кулі вертала, кіньми дрясувала, воювати не дала. Млр. л. сб. 188. См. Ґрасувати.
Дуб, ба, м. 1) Раст. дубъ, Quercus robur. Як ми з тобою спознавалися, сухі дуби розвивалися. Мет. 69. Ой ти, дубе кучерявий, голля твоє рясне. Мет. 107. 2) Большая лодка, выдолбленная изъ дерева. Вас. 150. Описаніе ея: Мнж. 179. Чоловік десять їх плило по Дніпру та й пристали дубом коло Черкас. ЗОЮР. 260. Я раз стояла на тім камені і брала воду, а гетьман їхав дубом. Левиц. Пов. 268. Ой пустились наші запорожці через море дубами. КС. 1883. I. 43. 3) Дубильное вещество, жидкость изъ тертой дубовой или вербовой коры, употребляемая для чинки кожи. Вас. 158. См. Дубило. Я шевчика не люблю, за шевчика не піду: шевчик шкури чиняє, а він дубом воняє. Чуб. V. 1087. 4) Названіе одного изъ играющихъ въ игрѣ стовп. Ив. 48. 5) Зеле́ний дуб. Родъ дѣтской игры. Ив. 68. 6) Висо́кий дуб. Родъ игры въ мячъ. Ив. 28. 7) Горю́-дуб. Игра въ горѣлки. Гуляти в горю-дуба. 8) Ду́ба да́ти. Умереть. Дав йому́ ду́ба. Убилъ его. 9) Ду́ба става́ти. а) Становиться на дыбы. Кінь дуба стає. Каменец. у. б) — ста́ти. Остолбенѣть. См. Дубала, дубора. 10) По сей дуб ми́ля. Дальше ни шагу, конецъ дѣлу. Ум. Дубо́к, дубо́чок, ду́бонько, ду́бчик, ду́бчичок. Аби дубки, а берізки будуть (аби парубки, а дівчата будуть). Ном. № 8868. Ой у лісі на дубочку зозуля кувала. Гол. Сидить голуб на дубочку, голубка на вишні. Мет. 62. Я присалив кониченька до дубонька зеленого. Чуб. V. 947. Ой не видко його дому, тілько видко дубчик. Мет. 7. І спинається він та на дубчичок і зриває з дубка м'ягке листячко. Сніп. 102. Ув. Дуби́ще. Чуб. V. 1169.
Дубала́, нар. Дыбомъ, вверхъ ногами. Дубала стати. См. Дубора.
Дуба́рь, ря́, м. Большой дубъ. Дубарі товстелезні. Константиногр. у.
Дубас, са, м. Большой ножъ. Вх. Уг. 237.
Дуба́сити, шу, сиш, гл. Дубасить, колотить.
Ду́белець, льця, м. = Туболець. НВолын. у.
Ду́бельт, та, м. Бекасъ, дупель, Scolopax major. Вх. Пч. II. 14.
Дубельті́вка, ки, ж. Двустволка. Пан Цибульский.... в одній руці держав пенькову люльку, а в другій дубельтівку; у ногах вертівся пудель і гавкав на сільських собак. Стор. I. 233.
Дубе́ць, бця́, м. 1) Молодой дубъ. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. III. 168. 2) Прутъ, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. I. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. III. 553. Ум. Ду́бчик, ду́бчичок.
Дуби́ло, ла, с. а) Дубильное вещество. б) Отваръ ольховой коры и пр., въ которомъ вымачиваютъ сукно или нитки. Шух. I. 152, 254. См. Дуб 3.
Дуби́на, ни, ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. III. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк. 2) Дубовый лѣсъ. Сим. 26. КС. 1883. I. 34. Ой з-за гори високої та з зеленої дубини ідуть ляхи на три шляхи за півтори милі. Нп. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709. 3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. Ум. Дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Грин. III. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.
Ду́бити, блю, биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгахъ). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить.
