Дзиг, меж. Правильнѣе: дзиґ (см.). Выражаетъ быстрое движеніе; у МВ. употреблено какъ существ. Я за нею.... а вона в мене попід рукою дзиг знов у хату, та на дзигу шторх мене у плечі. МВ. (КС. 1902. X. 148).
Дзиготі́ти, чу́, ти́ш, гл. Стрекотать, жужжать. Гудуть бжілки, дзигочуть коники. О. 1862. VI. 90.
Дзиґ! меж. Звукоподражаніе свисту кнута, волчка, тиканью часовъ.
Дзи́ґа, ґи, ж. 1) Волчекъ, юла. Крутиться як дзиґа. Ном. № 5756. Біга як дзиґа. ЗОЮР. I. 147. 2) Вертлявый, рѣзвый человѣкъ, непосѣда. Ум. Дзи́жка.
Дзиґа́р, ра́, м. = Годинник. Чаще въ уменьшит. формѣ: дзиґа́рок (см.).
Дзиґарі́, рі́в, м. мн. Часы стѣнные или башенные. Черк. у. Котл. Ен. (Слов.). Дзиґарі б'ють = Сердце стучитъ отъ испуга. Ном. № 4350.
Дзиґарма́йстер, дзиґармі́стер, стра, м. Часовой мастеръ. Котл. Ен. (Слов.).
Дзиґа́рний, а, е. Часовой. Дзиґа́рна стрілка. Біл.-Нос.
Дзиґа́рок, рка, дзиґа́р, ра, м. = Годинник. Чаще во мн. ч.: дзиґарки. Знає ту високу з дзиґарками дзвіницю. К. ЧР. 81.
Дзи́ґати, ґаю, єш, дзи́ґатися, ґаюся, єшся, гл. Юлить, вертѣться. Годі тобі дзиґати. Староб. у. Що ти тут дзиґаєшся — геть відсіля. Староб. у.
Дзи́ґлик, ка, м. Стулъ, табуретъ, треножникъ. Одягну тебе, обую, посажу як паву на дзиґлику, як гетьманшу та й дивитись буду. Шевч. 144. Царя на дзиґлик посадили. Котл. Ен. Ум. Дзи́ґличок.
Дзиґлико́вий, а, е. Относящійся къ стулу, табурету.
Дзи́ґличок, чка, м. Ум. отъ дзиґлик.
Дзиґльо́ваний, а, е. Кокетливый, бойкій. Дзиґльований парубок, дівка. Черкас.
Дзиґля́тко, ка, с. Стульчикъ. Ум. Дзиґля́точко.
Дзиґну́ти, ну́, не́ш, гл. Прожужжать.
Дзидзи́кати, каю, єш, гл. Говорить, какъ выговариваютъ евреи. Бо й правда, що сей Юдун дзидзикав мов справжній жид. Кв. II. 172.
Дзижча́ння, дзижча́ти. См. Дзизчання, дзизчати.
Дзиз, за, м. Оводъ. Січеться в вічі дзизом. Він ди́виться на ме́не дзи́зом. Онъ волкомъ на меня смотритъ, непріязненно смотритъ. Чи не наробив я часом якого бешкету в хаті під п'яну руч, бо щось дзизом усі дивлються на мене. Грин. II. 179.
Дзизку́чий, а, е. Жужжащій.
Дзи́знути, ну, неш, гл. О полетѣ пули, камня: издать звукъ, свиснуть. Камінь поуз голову дзизнув. МВ. (О. 1862. I. 86 .
Дзизча́ння, дзижча́ння, ня, с. Жужжаніе.
Дзизча́ти, дзижча́ти, чу́, чи́ш, гл. Жужжать. Бжоли, метелики, оси, бабки, чмелі гудуть, дзижчать. Осн. 1862. VIII. 15.
Дзи́нґель, ля, м. 1) Пт. щегленокъ, Fringilla carduelis. Вх. Пч. II. 10. 2) Раст. Angelica silvestris. Вх. Пч. I. 8. См. Дзенґель.
Дзи́ндзик, ка, м. Висящая и качающаяся кисточка или что либо подобное.
Дзиндзи́кати, чу, чеш, гл. = Дзижчати. Желех.
Дзиндзоо́кий, а, е. Близорукій. Та в нас дівка була дзиндзоока. Полт. у.
Дзинча́ти, чу́, чи́ш, гл. = 1) Дзижчати. 2) = Брязчати. Голосно дзинчали чарочки. Мир. Пов. II. 61.
Дзирча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Деренчати. У коміні гуло, вікна дзирчали, у хаті все ходором заходило. Стор. МПр. 37.
Дзича́ти, чу́, чи́ш, гл. = Дзизчати. Комарь дзичить. Харьк. у.
Дзіґера́й, ра́ю, м. = Нежить. Вх. Зн. 15.
Дзіндзі́вер, ру, м. 1) Раст. Malva mauritiana. ЗЮЗО. I. 128. 2) Дзіндзі́вер-зух. Удалецъ, хватъ. Стор. I. 184. Бо Турн і сам дзіндзівер-зух! Коли чи п'є — не пропиває, коли чи б'є — то вже влучає, йому людей давить — як мух. Котл. Ен.
Дзіндзо́ра, ри, ж. = Джінджура. Вх. Зн. 14.
Дзмі́їв, ва, ве = Зміїв.
Дзмій, мі́я, м. дзміїха, хи, ж. = Змій, зміїха.
Дзу́ґа, ґи, ж. Крючекъ, удерживающій навій на ткацкомъ станкѣ. Вас. 165.
Дзудзури́ха, хи, ж. = Джиджуруха. МВ. (КС. 1902. X. 147).
Дзус, дзу́ски! меж. 1) Прочь! Пошелъ! Нельзя! А дзуски, поганий! Кв. II. 268. Правда, й туди вашому брату.... дзус. К. ЧР. 243. А дзуски не хочеш? Козелец. у. 2) Брысь! (на кошекъ).
Дзьоб, дзьо́ба́ти и пр. = Дзюб, дзюбати и пр. НВолын. у. Харьк. г. Дзьо́бом сі́сти. Остаться на мѣстѣ, не подвинуться. Дзьобом сидиш, — ні за що рук зачепити,
