Словник української мови (1937)/дорікати
| ◀ дорікання | Словник української мови Д дорікати |
дорікливий ▶ |
|
Доріка́ти, ка́ю, єш, одн. в. дорікну́ти, ну́, не́ш, сов. в. дорікти́, речу́, че́ш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. З світу божого жене, дорікає, що я батькова дочка. МВ. I. 123. Дорік парубок гірко. Федьк. Мені за вас люди дорікають. Мнж. 104. А вороги мої буяють, гірким докором дорікають. К. Псал. 230. «Катре!» — дорікнула мати. МВ. II. 120.