Словник української мови (1937)/довід
| ◀ довивати | Словник української мови Д довід |
довідати ▶ |
|
I. До́від, воду, м. 1) Доказательство, довод. Доводами доведений. Що казати перед громадою, які доводи давати. Мир. Пов. I. 160. Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи. Мир. Пов. II. 42. 2) До́від да́ти чому. Управиться, сладить. Не дав доводу ділові. Черк. у. Він готовому доводу не дав, а то щоб придбав ще. Черк. у.
II. До́від, ду, м. = Довідки. Поїхав на довід. НВолын. у. Та й пустивсь слідком за нею на розгляд і довід. Мкр. Н. 11.