Словник української мови (1937)/дича
| ◀ дихтувати | Словник української мови Д дича |
дичавіти ▶ |
|
Ди́ча, чі, ж. Дикарство, одичалость; дикие, одичалые люди. Ваші замки, займища й осади козацька дича під мечем держала. К. ЦН. 188. Замчано кобзаря на край світу, між азіатську дичу. К. ХП. 130.