Словник української мови (1937)/випручувати

Словник української мови
Борис Грінченко
В
випручувати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Випру́чувати, чую, єш, сов. в. ви́пручати, чаю, єш, гл. Освобождать, освободить, вырвать (руку). Випручало рученята. Шевч. 101. Вытаскивать, вытащить (из плетня палку, хворостину). Собаки кинулись на нього… Чіпка подався назад до ліси, став випручувати хворостину. Мир. ХРВ. 213.